Суддя Верховного суду Олег Ткачук: зараз ветеранам війни зобов'язаний відповідати навіть президент

Чи завжди винесені судом рішення справедливі, чи можна "перехитрити" закон, чому справи розглядаються роками, а судді побоюються декларування і як позначилася на армії ліквідація військових судів?

Про це та багато іншого у другій частині інтерв'ю OBOZREVATEL поговорив із суддею Верховного суду Олегом Ткачуком (першу частину можна прочитати тут).

"У нас сподіваються на милосердя, а не на справедливість"

– Олегу Степановичу, чи завжди верховенство права і справедливість – одне й те саме?

– Майже ніколи. Верховенство права – комплексне поняття. Коли судді говорять про верховенство права, вони мають на увазі, що під час вирішення конкретної судової справи має бути забезпечена законність та юридична визначеність, поважання людських прав, рівність усіх перед законом та справедливість, заборона свавільності органів державної влади.

У той же час серед тих цінностей, про які говорить Святе Письмо, є мудрість, любов і справедливість. І коли ми просимо у Бога справедливості, то дуже обережно це робимо. Ми ж розуміємо, що самі не завжди маємо рацію, інколи робили щось неправильно, не так би, як було треба добрій людині, з кимось сварились та інше. Ми скаржимося на несправедливість інших, хоча нерідко глибоко в душі, оцінюючи свою поведінку, сумніваємося у своїй щоденній справедливості.

Я багато років слухав кримінальні справи. І часто, коли злочин був очевидний, підсудний або обвинувачений не заперечував проти того, що він зробив, я його запитував, яке б справедливе покарання він для себе попросив або призначив би. На це питання мені відповіли всього раз чи два.

– Інші мовчали?

– Так. Бо люди завжди сподіваються, що суддя буде милосерднішим, ніж вони. Бо вони розуміють, наскільки вони неправі. Тут є логіка, є сенс такий… Хоча суддя повинен враховувати всі обставини: як людина виросла, чому такою стала. У цьому цінність людського суду.

Можна було б онлайн-суд зробити кримінальний (у Китаї є такі суди, наприклад, спори споживачів так вирішуються – не треба нікуди йти), але ж у нас завжди сподіваються на милосердя.

Що стосується верховенства права, то це така складна категорія, яка містить законність і справедливість. На мою думку, можливості ухвалення рішення виходячи із справедливості – такої чистої, яка б не враховувала всі обмеження закону, – найбільш характерні для практики Верховного суду.

Ми дуже часто і багато років кажемо, що цей закон занадто суворий або занадто формалізований і не дозволяє вирішити якесь питання по справедливості.

– Наприклад?

– Як приклад – справа про компенсацію людям, які постраждали на Донбасі. Будинок знищили, майно знищили – немає закону, потрібно чекати, коли парламент чи уряд ухвалить правила відшкодування.

Теперішній закон виписано таким чином, що для відшкодування шкоди потрібна постанова Кабміну. Але це несправедливо – чекати сім років.

Ми запровадили практику компенсації втрат нашим громадянам за майно, втрачене в результаті війни.

Інколи ми дотримуємося протилежної практики щодо відшкодування коштів – людині не виплатили під час звільнення з роботи умовно сто гривень. Помилився бухгалтер. За законом на цих сто гривень має нараховуватися компенсація. Якщо за 5 років ці сто гривен не виплатили, то повинні вже середній заробіток за кожний місяць.

Незважаючи на те, що людина не працювала на підприємстві, за існуючими правилами роботодавець мав би виплатити сто тисяч гривень. Але ми в цьому разі відійшли від формального закону в інший бік. Ми вирішили, що правила закону несправедливі, тому що тоді загальний фонд заробітної плати зменшиться і людям, які працюють на підприємстві, не будуть виплачувати кошти через виплату несправедливо великої компенсації.

Так, ці 100 гривень потрібно компенсувати, але не в розмірі ста тисяч гривень, скажімо, а в розмірі 10 тисяч.

"Багато справ слухається не місяць-два, а роками"

– Що у вашому розумінні судова реформа й чи так усе погано в судах?

– У судах насправді не все погано, але є проблеми. Це пов’язано з кількістю справ і відсутністю кадрів. І про це йдеться в тих рішеннях, які прийняла Верховна Рада щодо подальших кроків судової реформи.

Це про проведення кваліфікаційного оцінювання, відбір суддів і про проходження суддів через Вищу раду правосуддя.

Оскільки в суспільства виник сумнів (обґрунтовано чи ні, не буду оцінювати твердження громадськості) щодо об’єктивності діяльності ВККС і ВРП, законодавець прийняв рішення, що потрібно ці органи переформатувати.

Для цього створюються відповідні ради, які будуть відбирати кандидатів для обрання чи призначення. Тобто відповідні етична комісія, етичні ради з кількох претендентів будуть вибирати тих, які відповідають встановленим законом критеріям і пропонувати президенту, Верховній Раді, з’їду суддів, знову ж таки, із кількох вибрати найкращих. Така собі двоступенева система відбору, запропонована законодавцем. У комісіях цих будуть працювати і представники громадськості, і суддів.

Я думаю, що ці процеси треба не гальмувати, а пришвидшити для того, щоб максимум за два роки заповнити вакансії в судах. У цьому я бачу важливий етап судової реформи.

Верховний суд пройшов переформатування – по-новому було суддів набрано, а зараз величезна проблема з кадрами і з якістю правосуддя в судах першої і апеляційної інстанцій.

Через значний дефіцит суддів багато справ слухається не місяць-два, як передбачено законом, а роками. Крім того, судді елементарно не в силах описати у судових рішеннях все настільки мотивовано, як би це їм хотілося і так, щоб це було дуже детально і зрозуміло навіть не юристам.

– А чому дефіцит кадрів? Чому не вистачає суддів?

– Природні процеси – люди досягають 65 років, а це критичний строк для роботи суддею. Багато хто стомився працювати роками за двох-чотирьох відсутніх колег. Частина не захотіла проходити перекваліфікацію.

Взагалі, маю сказати і те, що наша робота пов’язана з великим психофізичним навантаженням і частина колег просто не доживає до відставки.

– Плюс серйозне декларування.

– Знаєте, тут проблема не в декларуванні, а в безпеці. Точніше, в небезпеці. У нас було багато випадків, коли після декларування суддів не просто грабували, а катували.

Я мав із цього приводу консультації з суддями інших держави. Кажу: ви ж декларуєте? Так. І ми декларуємо завжди. Так ось вони розповіли, що в них, щоб дізнатися щось про суддю, потрібно надіслати запит з електронним підписом до відповідного органу – і отримаєш інформацію.

У нас же часто в новинах розказують про проблеми із захистом інформації, про те, що повні відомості про будь-яку особу можна просто купити в інтернеті.

Ми ж так само заходимо в реєстр фізичних осіб-підприємців. Або коли хочеш відкриту довідку, в кого де земля та інше, то потрібен електронний підпис.

– Щодо пограбувань суддів – це банда Сенсея і випадки в Києві та області?

– У тому числі. Розумієте, ми ж не проти того, щоб декларувати. Я, наприклад, це роблю ще з 1994 року – хоча тоді декларування не було обов’язковим.

Журналісти, наприклад, запитують у суддів про зарплату – судді відповідають. А потім це виливається в те, що дитину у школі питають усі про це, на роботі дружини усі знають, яка зарплата в її чоловіка. Чи допомагає це боротися з корупцією – не знаю, але в більшості випадків позитивних результатів для суспільства небагато.

Усе треба робити в міру. Це як ситуація з ВРП – можна подати скаргу на суддю (і в окремих випадках це потрібно робити, щоб навести лад чи припинити зловживання), але ж суть у тому, щоб цю скаргу коли подав – перевірили, правда? А не накидали 10 тисяч скарг, які не можна перевірити на достовірність. З декларуванням так само.

– Олегу Степановичу, недоторканних немає?

– Розповім показову і яскраву історію. Приходить до нас скарга від чоловіка, який є учасником війни, про те, що президент не розглянув його звернення. Ця справа пройшла по всіх інстанціях і дійшла до Великої палати Верховного суду. Оскаржуються дії президента.

Зазвичай у нас найбільше проблем із прокурорами, які особисто майже ніколи не надають відповіді на звернення, а тут особа просила, щоб президент відповів на її звернення особисто.

У нас дискусія тривала була з цього питання, але ми ухвалили рішення, що на звернення ветерана війни має відповідати в тому числі й президент – особисто. До честі президента, вже через тиждень після ухвалення рішення він надав ветерану відповідь.

Так, це складно, надавати відповіді на всі звернення ветеранів війни, але це зараз робиться. Є рішення і людина отримала відповідь. Задоволена вона чи ні – інше питання, але ми все налагодили, і не тільки в цьому питанні.

Усі керівники обласних і районних адміністрацій побачили, що президент відповідає, підписує, і стали самі відповідати. А це ж важливо для чого? Для того, що якщо десь у районі, наприклад, ветерану не відповіли, то він має право оскаржити дії. А так уже немає чого оскаржувати. Раніше приходить, просить: землю дайте, а йому – прийдеш завтра. І людина ходила…

"Безпідставне зволікання з відновленням військових судів призводить до великих втрат"

– Ви зачепили важливу тему. Знаю, що ви полковник юстиції, багато років працювали військовим суддею. Як вважаєте, чи було помилковим рішення про ліквідацію військових судів? Чи може цивільний суд об'єктивно і професійно ухвалювати рішення в цій сфері?

– Поняття "безсторонній і незалежний суд" як частина гарантії кожної особи на справедливий суд у сенсі §1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини вимагає від кожної цивілізованої держави створення такої системи правосуддя, у якій судді будуть незалежні, неупереджені та компетентні.

Чи створено, чи діють в Україні компетентні суди щодо розгляду справ, пов’язаних із бойовими діями? Чи є в нас судді, які так досконало розуміються на специфіці військової служби, що можуть відрізнити "бронік" від "тепловізора", чи "трьохсотого" від "аватара", або ж "муху" від "бурячка"? Не створені і не діють.

Після того як військові суди були знищені у 2010 році, військова дисципліна і правопорядок у війську зазнали суттєвого негативного впливу, адже загальним (цивільним) судам є чим займатися і без того, щоб виїхати у військову частину і провести там судовий процес. Процес, який би показав невідворотність покарання за нехтування правами товаришів по службі, злочинну недбалість чи перевищення влади командиром.

На моє глибоке переконання, відсутність завершеної системи військової юстиції вкрай негативно відображується на рівні військової дисципліни у Збройних силах. Не менш боляче, що права, свободи та інтереси тих, хто стоїть на сторожі незалежності держави, тих, хто зі зброєю в руках захищає Вітчизну, не забезпечуються тим рівнем кваліфікованого юридичного захисту, який здатні надати саме військові суди.

Військові суди в усіх країнах – це ті суди, які спеціалізуються на військовому праві й розуміють особливості смерті на війні і від бойових дій.

– Але ж законодавець зволікає з відновленням військових судів.

– Так. Їх створення потребує часу, а безпідставне зволікання з відновленням військових судів призводить до великих людських і матеріальних втрат, позначається на рівні військової дисципліни й боєздатності армії.

А час у нашому випадку – це життя, здоров’я, безпека і соціальна захищеність тих, хто вже сьогодні захищає наше мирне небо.