Відео дня
Росія може піти в наступ - Донік
Чи наважиться Росія почати широкомасштабний наступ на Україну - чи ми вже можемо видихнути з полегшенням? На яку підтримку Заходу нам не варто розраховувати ні за яких обставин? Чому з панацеї для армії "мінське перемир'я" перетворилося в майбутню загрозу для України? І нарешті, наскільки занурені представники вищого військово-політичного керівництва країни в "теплу ванну" нерозуміння реальної обстановки в державі та в армії? Про все це та багато іншого у другій частині інтерв'ю "Обозревателю" розповів відомий блогер і волонтер Роман Донік.
Першу частину інтерв'ю читайте тут .
- Останнім часом знову поповзли чутки про 70 тисяч російських військових на українсько-російському кордоні. Те, що Росія продовжує накопичувати там війська - дуже поганий знак?
- Може бути. Знаєш, мене починає тіпати, коли окремі блогери-оптимісти беруться звинувачувати тих, хто побоюється нападу Росії чи розв'язання великої війни, в ретрансляції "страшилки", нібито придуманої Кремлем для залякування обивателів.
У нас Росія під боком. Вона зараз - у відверто поганому становищі. І пару років це становище змінюватися взагалі ніяк не буде.
Читайте: Донбас випльовує "совок" з кров'ю - комендант Зайцевого
А Росія (та й не тільки вона) звикла розмовляти з позиції сили, домінувати в переговорах. Але домінувати їй зараз нема на чому, тому що їй скрізь напхали, де тільки можна. Так що активізація в Україні залишається найпростішим, найдешевшим і найбільш безболісним для РФ варіантом.
Тому я б не відкидав ймовірність такого розвитку подій.
Читайте: На розстріл мене вивозив особисто Захарченко – екс-бранець "ДНР"
- Але ж, оскільки РФ в певному сенсі зараз загнана в кут, ситуація для нас може виявитися навіть небезпечнішою, ніж раніше? Втрачати-то їм вже нічого...
- Загнана? Не певен. Їм залишають шпаринку. Дали добро на будівництво другого "Північного потоку"? Дали.
Росія - це здоровенна махіна. З нею змушені рахуватися. Світові економіки всіх країн так чи інакше зав'язані на ній. І, подобається нам це чи ні, але Росія - не Північна Корея, яку можна просто "вимкнути", ніби її й не було. Росія - вона є. І з нею вимушено рахуються всі.
- І ризик широкомасштабного наступу зберігається?
- Так. У нас є Крим, який анексували. Вся світова спільнота висловлює стурбованість. Вже є санкції. Це добре, безумовно. Але давай уявимо, що Росія вдарила і забрала ще дві наших області. Скажімо, Харківську і Дніпропетровську. Як думаєш, що далі буде? Спробуємо спрогнозувати?
Читайте: Нове випробування: боєць АТО з обмороженими ногами змушений жити в гаражі
- Знову стурбованість?
- Так. Можливо, ця стурбованість буде жорсткішою. Але ніхто не підніме Тихоокеанський флот. Чи не полетять літаки, не поїдуть танки. Тому що ми - буферна зона. І нам час усвідомити: що в цій буферній зоні буде відбуватися, хвилює, за великим рахунком, тільки нас.
Тим же американцям взагалі по нарізу - для них це просто політика. Німеччині все одно, буде лінія проходити по межі областей чи по Дніпру. Є шматок буферної зони? Чудово. Не буде? Завжди залишається Польща.
З нами вигідно мати справу, ми не члени НАТО. Всі зобов'язання, які інші країни взяли на себе перед нами - порушені. Будапештський меморандум? Та нафіг! Ну відібрали у нас Крим і по половинці від двох областей - і що?
- Нічого.
- І далі нічого не буде. Все, що може бути - можливе в довгостроковій перспективі. А нам-то - жити тут і зараз! І кожен рік працює проти нас.
- Чому?
- Тому що на окупованих територіях виростають діти. Виростають в світі, де Україна - це ворог. Де герої - це Моторола, Гіві і подібна фігня.
- Фактично, кожен рік такої війни зараз - це зайве десятиліття протистояння в майбутньому?
- Абсолютно вірно.
- Але з іншого боку, цей час - шанс підготуватися. Навчити тих же кулеметників.
- Ми цим і займаємося. Але якщо говорити про глобальний який покроковий план - його немає. Ні в кого.
Ще недавно ходили чутки, що до кінця року Росія нібито могла дати згоду на введення миротворців по кордону. І ці чутки начебто навіть мали під собою підстави. Але це було до того, як в Англії отруїли Скрипаля та потім вислали дипломатів...
Вже зараз все інакше. І немає жодної гарантії, що завтра не отруять ще когось.
Так що загадувати зараз щось в довгостроковій перспективі - це взагалі безглуздо.
- Бачиш "симптоми", що позиційна війна в найближчому майбутньому може перейти в якусь іншу форму?
- В яку, наприклад? Ми зараз стоїмо і вичікуємо. Це політичне рішення.
- Кінця вичікування не видно поки що?
- Колись буде. Але коли?..
У нас зараз змінюється формат. Це для чогось потрібно. Ми ж багато речей не до кінця розуміємо. І для нас немає абсолютно ніякої різниці, буде на Донбасі АТО або ж Операція об'єднаних сил. Але для чогось це потрібно, я так розумію.
Читайте: Бізнес на війні: що відбувається на "кордоні" з окупованою частиною Донбасу
- Для чого, наприклад?
- Я не хочу говорити про речі, в яких я взагалі ні бельмеса не розумію. Ймовірно, причини десь в юридичній площині лежать. І ця зміна - частина якогось більшого задуму.
Для солдата в окопі, за великим рахунком, нічого це не змінить - в найближчій перспективі. Як і для мене, що їздить вчити солдата в окопі. Але для чогось це робиться.
І знаєш, якщо об'єктивно, за ці 4 роки у мене не було і немає підстав підозрювати Порошенка в тому, що він хоче продати Україну, злити її. Все, що він робить, свідчить про зворотнє.
Так, в Україні об'єктивно жити стало важче. Люди менше заробляють. Але процеси реформування болючі самі по собі. А реформування в умовах війни - тим більше.
Але намірів щось злити я не бачу.
Порошенко дійсно воює. Він воює за Україну. Я не знаю його особистої мотивації - цього не знає ніхто, крім нього самого. Але він це робить. І у мене немає причин сумніватися в тій генеральній лінії, яка зараз виробляється.
- Тим не менше, йому часто ставлять в провину той же "Мінськ"...
- Мінські угоди дали можливість армії стати на ноги, наростити якісь м'язи і перетворитися на те військо, яке маємо зараз. Все це - результат "Мінська", який усі так клянуть. Бо якби ми постійно перебували в активній фазі - я дійсно не знаю, на скільки нас би вистачило. Та сторона - це ж не квазідержави "ДНР" і "ЛНР". Там - кордон з Росією.
Читайте: Змусили просити вибачення у "народу Донбасу" - екс-полонений танкіст
Коли Кремлю треба підтримати цих виродків, на Донбас заходять РТГр, БТГр, а якщо треба - то і регулярні війська РФ.
І не варто піддаватися "хворобі експертів" і виносити якісь судження про те, чого ти не знаєш. А ми останнім часом часто цим грішимо.
- Під час нашумілої зустрічі президента з блогерами ти запитав у Порошенка, чи не боїться він, що оточення занурює його в "теплу ванну". Чому саме це питання у тебе виникло?
- Я ще просив робити екскурсії до Грузії. Просто брати людей і возити автобусами. І показувати їм ту Грузію, яка існує в реальності, а не в спічах людей, які звідти втекли і намагаються у нас тут влаштовувати революції. Нехай би люди побачили справжню Грузію. Це було б пізнавально.
Що стосується "теплої ванни" - це дійсно проблема. І на слова про "теплу ванну" всі завжди дуже болісно реагують. Порошенко - не виняток.
Але ця сама "тепла ванна" - це чисто людський фактор. У того ж Порошенка або якогось міністра є заступники, апарат, який цього чиновника обслуговує, прес-служби, люди, що займаються комунікаціями... Всі вони відповідають за результат. І, щоб не псувати настрій босові, вони навіть не брешуть, а роблять акуратну і грамотну добірку інформації.
Ти подивися на Фейсбук-сторінки глав облдержадміністрацій - там же суцільний єлей з усіх шпарин просочується! Починаєш читати - і таке відчуття, що ти - десь в Азії часів Ходжі Насреддіна
Але ж усі чиновники з президентом включно - це менеджери. Вони повинні бути ефективними. І величезна кількість помилок робиться не тому, що людина дурна, а тому, що у неї немає розуміння, що вона помиляється. А куди може занести людину, яка не чує ані слова критики, передбачити неможливо.
І "тепла ванна" - це про це.
Розумієш, у житті ж - як у фізиці: і кожне тіло прагне до стану спокою. У всіх є своя зона комфорту. Вони її для себе довго вибудовували. І в цій владі, яка є останні 4 роки, теж. І навіть в армії.
Саме тому зараз так багато говорять про те, що в армії все відкочується назад. Тому що люди пристосувалися. Їм зовсім не хочеться виходити з зони комфорту. Ось вони і подають інформацію таким чином, щоб їхня зона комфорту постраждала якомога менше.
- Добре. Ось ти задав питання про "теплій ванні". Як відреагував Порошенко?
- Болісно. Будь-яка людина щиро переконана, що вона не може бути в "теплій ванні". І я розумію, що президенту ці питання вже поперек горла. Тому що він дійсно не хоче в ній перебувати. Немає у нього цілі зануритися в "теплу ванну" і бігати по пеньках. Він рубається на кількох фронтах одночасно.
Інша справа - що це не від нього залежить.
- А в цілому після тієї зустрічі як думаєш - є проблема?
- Глобальної проблеми немає.
Знову-таки, у нас проблема ж, напевно, не в президенті, не в міністрах і навіть не в главах адміністрацій. У нас кадрова проблема - саме в середній ланці.
Простий приклад. Візьмемо присвоєння військовим підрозділам почесних найменувань. Це, умовно кажучи, нагорода. Президент хоче це зробити. А якийсь клерк в Адміністрації президента, якому це доручать, звик робити певний перелік рутинних справ щодня, а тут йому накинули ще одну - найменування. Це ж треба якісь папірці збирати, якісь зустрічі проводити, ще щось робити...
Читайте: У 18 років "втік" на війну: історія бійця, що втратив ногу, але мріє літати
Для нього це - зайвий головняк.
І людина тупо забуває. Згадує лише через півроку, коли, припустімо, 5 бригад вже повинні отримати імена. Але не отримали. Громадськість обурена. Адже бригада - це не тільки ті люди, які служать зараз. Це - ще й всі ті 12 тисяч, які взагалі пройшли через 93 бригаду за 6 хвиль мобілізації. Вони навічно в обліковому складі бригади. Всі їхні родичі - це теж бригада...
У нас з армією пов'язана величезна кількість людей. Це масштабне електоральне поле. Це виборці. Всі, хто так чи інакше стикнувся з війною. І це питання не доноситься того ж президента. Хоча будь-яка тема, яка може бути хоч трішечки болюча для армії, резонує саме з цієї причини. А це не враховується на всіх рівнях. І це - проблема.
Читайте: Кабакаєв: що зробить Путін з Донбасом - вже зрозуміло
- А як щодо вищого військового командування? Як з "теплою ванною" у Муженка?
- Муженко плюс-мінус володіє ситуацією. Тому що сам скрізь мотається. Він любить просто поспілкуватися з народом. У нього є комунікація.
І у нього є люди, які доносять до нього ті моменти, про які не скажуть його безпосередні підлеглі. Я, наприклад, один з таких людей. Я можу подивитися, що там-то все дуже погано - і сказати про це.
І знаєш - в принципі, жодна проблема не залишалася невирішеною. Більш-менш нормальна комунікація є.
Інше питання - у нас же, як ти розумієш, теж трапляються перегини. Іноді громадськість починає занадто багато на себе брати. Громадськості починає здаватися, що вона краще військових розбирається в армії і у війні.
Особливо любить громадськість втручатися у кадрові призначення. Ось ви не того поставили. Треба ось цього зняти, а цього - призначити.
Читайте: Ми побували в пеклі, але хлопці рвуться вперед - командир батальйону Кульчицького
Але тут свої резони. І я в такі речі намагаюся не лізти взагалі ніяким боком. Тому що, як правило, ми знаємо ту чи іншу людину останні рік, півтора, три... Ось він став командиром батальйону - і ми знаємо, що батальйон під його командуванням робить. Ми стежимо за ним в Фейсбуці - і думаємо: ай, як все добре! Як чудово!
І забуваємо, що в Фейсбуці людина говорить тільки про те, про що хоче сказати. Він може писати дуже красиві героїчні або зворушливі пости - і при цьому красти тоннами соляру. Одне ж іншому не заважає.
А військові - вони жцю людину знають набагато довше, ніж ми. І вони знають те, про що ми навіть не підозрюємо.
- І не зобов'язані перед нами звітувати про це.
- Звичайно! Так що така проблема є.
А стосовно "теплих ванн" - я не думаю, що ця проблема критична. Але завжди є одне "але". У нас всі дуже люблять, коли їх хвалять. І я найбільше боюся, коли тих же глав адміністрацій, наприклад, починають захвалювати. Тому що це - початок кінця.
Ну і крім всього іншого, подобається нам це чи ні, але все ставлення до всіх чиновників взагалі автоматом переноситься на президентську гілку. І про це теж не можна забувати.