Ми побували в пеклі, але хлопці рвуться вперед - командир батальйону Кульчицького

Командир батальйона Кульчицького Віктор Толочко

Батальйон імені генерала Кульчицького зародився на Майдані, став серцем новосформованої Нацгвардії і дав старт добровольчому рухові в Україні. Саме тому 14 березня, день, коли перші бійці майбутнього легендарного бату підписали контракти резервістів, згодом перетворився на День добровольця. Нині батальйон входить до складу однієї з бригад НГУ і, всупереч стереотипам, продовжує воювати. Починаючи з перших боїв весною 2014 року і до сьогодні гвардійці на жоден день не полишали зону АТО.

З нагоди Дня Національної Гвардії "Обозреватель" поговорив про батальйон, з якого вона починалась, з його командиром, Віктором Толочком. Комбат з позивним "Майдан" розповів, кому вигідно нівелювати заслуги батальйону, про табу на піар, а також про те, як воюють "кульчицькі" сьогодні.

Ми побували в пеклі, але хлопці рвуться вперед - комбат "Майдан"
Відео дня

- Гадаю, батальйон імені Кульчицького вже можна назвати легендарним. Але зараз йдуть розмови про те, що вся та легендарність лишилася в минулому і що батальйон сьогодні вже не воює. Що би відповіли тим, хто так вважає?

- Я би запропонував їм робити оцінки по результатах після кожної ротації. І вони би з подивом дізналися, що за доповідями і загальним аналізом командування наш батальйон є одним з кращих підрозділів НГУ по виконанню службових завдань, по ефективності і результативності роботи.

Інша річ, що ми ніколи не набивали собі ціну фейковими відео, штучними репортажами, інсценуванням якихось бойових подій.

Взагалі аж до кінця 2016 року в батальйоні існувала категорична заборона на піар. Бо бойовий підрозділ має займатися бойовою підготовкою. Наша задача – виконувати поставлені бойові завдання, а не показувати, які ми гарні.

Є держава. Є завдання – зберегти державу. Це була, є і буде наша головна ціль.

Те, що зараз кажуть, що батальйон нічого не робить, не відповідає дійсності. Якщо ми не воюємо – то чому ж тоді несемо бойові втрати? Де ми їх несемо? Десь на 3-ій лінії? А хіба там йдуть бої? Хіба там працюють сепарські снайпери? Ні, правда? То може ми таки не в районі Краматорська , а десь в іншому місці?

Що стосується нападів на нас – припускаю, що комусь цікаво це робити. Можливо, хтось хоче переписати історію. І, принижуючи наші заслуги, підняти в очах людей вище якісь інші, окремі політично заангажовані підрозділи. Хоча з першого дня, коли батальйон зайшов в зону АТО, ми перебуваємо там постійно.

Ми побували в пеклі, але хлопці рвуться вперед - комбат "Майдан"

- Кому це може бути вигідно? Назвіть прізвища.

- Не буду. Це вже політика. А в політику ми влазити не хочемо і, якщо вже на те пішло, не можемо. Втім розуміння, навіщо наші заслуги применшуються, у мене є.

- Ви згадали про внутрішнє табу на піар. Про що конкретно йдеться і для чого це було потрібно?

- Відео, широка реклама по телебаченню, по інтернету. Річ у тім, що багатьох бійців батальйону починаючи від спеціального навчання до виконання спецзавдань взагалі не можна було "світити". Бо у кожного з них є сім’ї, діти – і чим менше про них відомо, тим більше шансів у них уникнути якогось силового впливу чи тиску на самих військовослужбовців чи їх близьких.

Та, власне, ми й не бачили особливої потреби у піарі. Ми виконуємо свої обов’язки? Виконуємо. Україні це потрібно? Потрібно.

А піар – то вже справа десята. Головне, що кожен з тих, хто був у батальйоні з 2014 року, може прямо дивитися в очі своїй дитині і казати: твій татко зробив це. І діти зможуть пишатися тим, що зробили їхні батьки. Саме головне – це сім’я. Твої батьки, твої діти, твоя рідня і є Україна. Для кожного.

- Зараз не жалкуєте про певну інформаційну закритість батальйону тоді?

- Абсолютно ні. Ми – єдиний батальйон, який практично залишився в тому ж складі, в якому був з 2014 року. Так, був період, коли багато людей, які прийшли по мобілізації, пішли з батальйону. Вони пожили трохи мирним життям, багато чого для себе переоцінили, мали час подумати над тим, що вони робили в минулому і що планують на майбутнє.

І зараз багато хто з них повертається.

І з розпіарених підрозділів люди зараз ідуть до нас. Бо вважають, що їм тут комфортніше і тут вони принесуть для батьківщини більше користі, ніж деінде.

- Чи багато в батальйоні тих, хто воює ще з 2014 року?

- З перших двох ротацій – відсотків 15-20. Але до нас приходили люди і наприкінці 2014, і в першій половині 2015-го. І їх відсоток значно вищий.

Тих, хто прийшов у 2017-2018-му, насправді мало. Але навіть 7-8 місяців у батальйоні людей кардинально міняють. Саме спілкування з тими, хто в підрозділі з перших днів, міняє у людей погляди, змінює систему цінностей, розуміння, як треба робити, як треба жити.

Особливо чітко це видно, коли до нас приходять ті, хто раніше служив в інших підрозділах. Це реально інші люди. Навіть якщо вони, як і мої хлопці, чимало повоювали в 2014-2016 роках.

Ми побували в пеклі, але хлопці рвуться вперед - комбат "Майдан"

Яскравий приклад – офіцери. У нас в батальйоні багато самоучок. Тільки в 2014-му році 18 наших рядових бійців отримали офіцерські звання. Не тому, що закінчили військові навчальні заклади, а тому, що продемонстрували, що можуть командувати особовим складом, що мають непересічні аналітичні здібності та авторитет у підрозділах.

Тоді вони отримали звання молодший лейтенант. Дехто з них зараз вже отримав військове звання "капітан".

Офіцер мусить бути і психологом. І має розуміти, що керівна посада на військовій службі зобов’язує працювати з людьми. Бути не тільки командиром, а й, перш за все, людиною. Завжди. І, мені здається, у нас в підрозділі це є.

Від розвідки – до порятунку життів: Мирослав Гай про волонтерів, яких "нема"

- Назвіть, скажімо, три ключові речі, які відрізняють батальйон Кульчицького від інших підрозділів?

- Ми були перші. Взагалі. Це головне, чим ми відрізняємося.

І ми вийшли з Майдану. Це друга наша відмінність.

І, можливо, основне: після нас було дуже багато добровольчих підрозділів. Вони формувалися, існували довгий час і саморозпускалися або були розформовані. Але ті ж "Донбас", "Айдар", "Азов" на 80-90% формувалися за територіальною ознакою.

Ми побували в пеклі, але хлопці рвуться вперед - комбат "Майдан"

А в наш батальйон увійшли люди з усіх регіонів. Нас об’єднало не місце народження чи проживання, не мова чи окремі культурні цінності. Нас об’єднала ідея.

Тому майданівські ідеї і принципи стосунків всередині між особовим складом і офіцерами ми намагаємося зберегти. І тих самих молодих офіцерів не зірки на погонах тягнуть вперед, ні. Аби рости, вони мусять здобути авторитет і повагу у бійців, і перейняти бойовий досвід у тих, хто вже встиг повоювати.

Можливо, тому останні кілька місяців ми бачимо тенденцію, що наших офіцерів намагаються переманювати в інші підрозділи. Йдуть пропозиції. Але наші хлопці не хочуть нікуди переходити.

Ми побували в пеклі, але хлопці рвуться вперед - комбат "Майдан"

- Чому?

- Розумієте, ми – сім’я. Навіть ті, хто з батальйону. з тих чи інших причин перейшов в іншу бригаду НГУ чи ВСУ, так і кажуть: так, я служу у вас, але я – "кульчицький", хлопці, без образ! Наші хлопці не перефарбовуються.

Найтяжчий період для нашого батальйону був тоді, коли відбувалося злиття першого і другого батальйону.

Річ у тім, що спершу було сформовано 1 батальйон – це ті, хто вийшов безпосередньо з Майдану і 14 березня 2014 року підписав контракт. Саме тому саме цей день і був вибраний Днем добровольця в Україні. І створення нашого 1 батальйону оперативного призначення дало старт для створення в подальшому НГУ.

Але після перших ротацій ми понесли суттєві втрати. Дуже багато було психологічних травм. Бо це війна. Це смерті. І багато хто не зміг себе перебороти. Частина людей просто не змогли далі брати в руки зброю.

Війна могла би закінчитися через три дні - екс-полонений танкіст

- Багато було таких?

- Багато. То були важкі часи. Карачун, наприклад. Люди сиділи без води, з мінімальною кількістю боєприпасів, зі своєчасним забезпеченням харчуванням були проблеми.

Ну і врахуйте, що в батальйон прийшли вчорашні бухгалтери, токарі, водії, вчителі… І вони, маючи мінімальну військову підготовку (чому там їх могли встигнути навчити за неповний місяць?), потрапили у справжнє пекло.

Пережити те все і залишитися психічно стійким, не втратити свій запал – це було дуже важко. Тому багато людей і вирішили, що вони не зможуть далі воювати…

Поки перший батальйон воював, готувався другий. Сформований з таких же майданівців, які посиділи, подумали – і підтягнулися. І на якомусь етапі ці два батальйони було вирішено об’єднати.

Але тут виникли нюанси. І в одному, і в іншому підрозділі вже сформувалися певні традиції. Тому почали виникати ситуації, коли зауваження люди сприймали у штики: типу ага, комбат мене не любить, бо я з 2 батальйону.

Остаточно батальйон об’єднався після січня 2015-го. Спільне горе дуже сильно єднає.

Ми побували в пеклі, але хлопці рвуться вперед - комбат "Майдан"

- Що тоді трапилося?

- За тиждень ми втратили 15 чоловік.

5 січня автобус з нашими бійцями зіштовхнувся з КрАЗом. Тоді загинуло 12 бійців.

А 9 січня підрозділи батальйону потрапили в засідку. Втрати були тяжкими.

Але спільне горе зробило батальйон єдиним цілим. Зцементувало в єдину родину.

Щороку 5 січня бійці батальйону відвідують місце ДТП, що забрало життя 12 їхніх побратимів

- Про батальйон Кульчицького часто говорять як про основу, на якій постала потім Нацгвардія.

- Уточнення: ми були ідеологічною основою, а не військовою базою.

- Добре, хай так. Чи можете сказати, що нині маєте в рамках сучасної НГУ певну автономію?

- Автономія військових підрозділів – це нонсенс. Ми військова структура, а не якийсь анархічний підрозділ. Маємо певні задачі. І від ефективності виконання цих задач залежить, як працюватиме весь механізм.

Наш підрозділ у загальній стратегії, в АТО – це просто частинка. Але якщо вона не функціонуватиме, то задачі, покладені на НГУ, на певній ділянці просто не будуть виконуватися.

Ми побували в пеклі, але хлопці рвуться вперед - комбат "Майдан"

Були часи, коли від нашого батальйону залежало дуже багато. Наприклад, взимку 2015-го наші дії дали можливість врятувати життя дуже багатьом бійцям Збройних сил. Бо ми безпосередньо супроводжували, прикривали вогнем коридори, витягували хлопців…

І хай кажуть, що ми – друга лінія. Але Вуглегірськ – це друга лінія? Станиця Луганська, Попасна – це друга лінія? А це все – місця перебування батальйону.

- Сьогодні які задачі стоять перед батальйоном?

- Хороші задачі (сміється). Багато про що не можу говорити. Тому скажу так: батальйон має цікаву структуру, яка дозволяє нам виконувати завдання як на першій лінії, так і на другій.

Бували випадки, коли в районах виконання бойових завдань наші сусіди, з якими хлопці пили чай, їли кашу, дізнавалися про те, що ми – Нацгвардія лише через кілька місяців.

Ми не анархісти. Ми – кадровий підрозділ. І тому маємо виконувати ті завдання, які перед нами ставляться.

Росія повинна зникнути і з карти свiту, і зі свідомості - легендарний комбат

- Чи буває так, що в батальйон приходить людина, а ви розумієте, що вона не підходить?

- Таке буває дуже часто. Деякі товариші ще півроку тому казали, що в наш батальйон потрапити важче, ніж в СБУ, зависокі вимоги. Навіть чутки гуляли про те, що ніби треба заплатити чи то 800, чи то 1000 доларів, аби до нас потрапити. Але то не більше ніж чутки.

Випадкові люди звісно бувають. І не завжди можливо їх відсіяти відразу. Буває, що по всіх показниках людина наче підходить. І у спілкуванні складається враження, що вона може нести службу.

Але під час виконання бойових завдань з’ясовується, що не наша людина. І доводиться або переводити військовослужбовця в інший підрозділ, або вирішувати питання про його звільнення.

Ми побували в пеклі, але хлопці рвуться вперед - комбат "Майдан"

- У бойових підрозділах ЗСУ існує певне незадоволення тим, що за останні два роки суттєвого просування українських військ на Донбасі не відбувається. Які настрої у вашому батальйоні? Особливо, враховуючи офіційне відведення підрозділів НГУ з передка?

- Мотивація у хлопців дуже висока. До нас часто приїздять "гості" з вищого державного і військового керівництва. І перше, про що у них запитують мої хлопці: Коли вперед?!

- І що вони чують у відповідь?

- "Скоро"… Як би там не було, але бажання у людей є. Як є і розуміння, що ми сюди прийшли для того, аби захищати батьківщину. І для цього будемо робитимемо все, що треба.

Продовження інтерв'ю читайте на тут.