Відео дня
"Хочу повернутися тільки з перемогою!" Останній бій "кіборга" Колодяжного
"Я йшов на початку війни і усвідомлював, що хочу повернутися вже з перемогою", – так казав розвідник Олександр Колодяжний (позивний "Кол") в одному зі своїх інтерв'ю.
Доля розпорядилася інакше. Тричі поранений, "Кол" незмінно повертався на фронт, до побратимів, але смерть все ж наздогнала його. Останній двотижневий бій за життя Олександр програв – вранці 11 липня він, не приходячи до тями з моменту поранення 27 червня, помер у Центральному військовому госпіталі у Києві.
Що відомо про легендарного розвідника 74-го окремого розвідувального батальйону, який пройшов практично всі гарячі точки війни на Донбасі – читайте у матеріалі OBOZREVATEL .
Під свист куль над головами, під гуркіт розривів снарядів, по слизькому даху нового терміналу Донецького аеропорту пробираються троє військових. Із собою вони несуть дбайливо обгорнутий навколо флагштоку синьо-жовтий прапор. На найвищій точці даху встановлюють його. І починають відходити. Цієї миті прапор прапор падає. Тоді один із воїнів повертається – і надійно закріплює забарвлене в державні кольори полотнище...
Це відео у далекому 2014-му облетіло Україну. Хтось несамовито пишався українськими військовими, що встановили державний прапор на новому терміналі ДАП на очах у ворога. У когось не вкладалося у голові, навіщо було так ризикувати життям заради шматочка тканини. Для військових же, зокрема і для Олександра Колодяжного, який входив до відчайдушної трійці, зробити це було життєво важливо. Це був символ: Україна все ще тут.
"Штурм старого терміналу розпочався 29 листопада. Пам'ятаю, кожні 10-15 хвилин приносили поранених. Перейти з одного терміналу до іншого було не можна – обстріли не припинялися. В якийсь момент у нас закінчилися боєприпаси... Нас не було кому поміняти. На той час у старому терміналі залишалося осіб 10. Ми отримали команду від старшого: забирайте поранених – і йдіть... Старий термінал ми так і залишили. На жаль...
...Якось увечері ми зібралися і вирішили: так чи інакше – новий термінал наш. І має бути цьому підтвердження. Охочих було багато, але піти могли лише одна-дві людини. І потрібна була група прикриття. Пішли, встановили, повернулися. Все пройшло нормально", – згадував згодом про ту ризиковану операцію сам "Кол".
Олександр Леонідович Колодяжний народився 1 січня 1974 року у Дніпрі. Строкову службу проходив у десантних військах. І до 2014 року займався абсолютно мирною справою: працював торговим представником.
Все змінилося у липні 2014-го. Олександр добровольцем прийшов у військкомат. І свідомо вибрав не рембат у тилу, а службу у 74-му окремому розвідувальному батальйоні. З цим підрозділом він пройшов усі гарячі точки війни на Донбасі – Мар'їнку, Красногорівку, Широкине, Піски, дві ротації у ДАП, Авдіївку... Із ним же "Кол" залишався до кінця.
"Він був дуже скромний. З оригінальним почуттям гумору. Але завжди – на позитиві. Його всі любили. Дуже. І в підрозділі, і поза ним. Не зустрічав жодної людини, яка при згадці про "Кола" сказала б хоч щось погане. Почувши про нього, всі незмінно говорили "А, Саньочок..." – і розпливалися в усмішці. Завжди – з теплотою. Завжди – з повагою", – розповідає Ігор Ященко, який організував у Карлівці волонтерську стоматологічну службу для бійців, куди військові за нагоди залюбки приїздять – як по допомогу, так і задля спілкування.
Читайте: Прикрив побратимів від вибуху: історія героїчної загибелі "Фугаса" на Донбасі
Серйозний, з аналітичним складом мислення, Олександр завжди дуже відповідально підходив до планування своїх виходів. "Отримає завдання – і день-два ходить, обмірковує, прораховує... Командир навіть іноді сердився на нього за те, що він ніколи не робив так, як було сказано. Але його операції завжди були успішними", – згадує Ященко.
"Сашко був профі. Спокійний, врівноважений, тихий. Ніколи не чув від нього не те що крику – жодного слова на підвищених тонах... Не палив. Не вживав алкоголь – взагалі ніколи. Кожен ранок у нього починався із зарядки, вівсянки – і роботи... Таких людей мало. Знаєте, постійно кажуть, що йдуть кращі. Зазвичай я дивлюся на своїх пацанів – і думаю: несправедливо так казати, бо є кращі, які залишилися... Але у випадку з "Колом" це твердження справедливе на 100%. Без перебільшень, це був неймовірний чоловік – відданий, безстрашний. В усіх наших спільних виходах він незмінно йшов попереду. Зламає якусь гілочку – і йде, торує дорогу для інших. Він неймовірною повагою користувався у пацанів. Якщо "Кол" щось сказав – це була аксіома. Нікому і на думку не спадало засумніватися у його словах і його висновках", – згадує командир розвідувального підрозділу ДУК ПС Володимир Регеша (позивний "Санта").
"Санта" розповідає: Колодяжний був одним із перших, хто зайшов на Авдіївську промзону перед тим, як українські військові взяли її під свій контроль. Операція розроблялася довго. Реалізувати її взялися в одну з лютневих ночей, коли внаслідок відлиги на землю впали густі тумани.
"Там багато хто брав участь. І хлопці з УДА – Вацлав покійний розміновував все це. Хлопці з батальйону комбата "Чорного" (5-й окремий батальйон УДА. – Ред.), ДУК ПС, 16-й батальйон 58-ї бригади, 74 розвідбат... Напередодні самого закріплення ми із Сашком заходили туди – розвідати, що відбувається взагалі, чи можна туди зайти, чи не заміновано там... Йшли по лівому боці, лісом. Позначили всі розтяжки, все, що було – щоб наступного дня вже туди завантаженими зайти ...
Читайте: "Бог забирає найкращих": що відомо про загадково загиблу волонтерку
Так і вийшло – зайшли, закріпилися... Пам'ятаю його неймовірний якийсь спокій. На тлі загальної напруги він здавався ірраціональним. Ми чекали, що буде війнуха. Перед заходом "Старий" (командир "Кола") нам сказав: це буде крутіше за Донецький аеропорт. Так що напруга була надсильна. Пам'ятаю, у першу ж ніч у нас трохи стрілкотні вийшло. Чомусь дуже запам'яталося, як "Кол" мене тоді до себе викликав – і питає: що це у вас там за війна? Та, – кажу, – профілактикою трохи займаємося. Побачили у тепловізорі світло – і відпрацьовуємо. Він: ну-ну, давайте. Якщо треба буде допомога – ми підтягнемося...", – пригадує "Санта".
Якраз на Авдіївській промці Олександр отримав своє найсерйозніше передостаннє поранення. Під час розвідвиходу група, в якій був Колодяжний, натрапила на засідку. Почався бій. Практично на самому його початку "Кол" був поранений: одна з кулеметних куль розтрощила йому ліву стегнову кістку.
"Більше години ми його тоді витягали. Прикривали, все таке. Думали, вже не врятуємо. Але він відновився – і знову повернувся... Після того поранення він розповідав: найбільше боявся, щоб його лікарі по дорозі не "доконали". Під час евакуації йому якісь ліки дали, від яких йому стало дуже погано, і він почав задихатися... Потім до Києва переправили, там у військовому госпіталі йому операції робили, нарощували кістку. А у день виписки він підійшов до лікаря – і каже: лікарю, у мене чи то від ліків, чи то ще від чого на здоровій нозі вискочила велика ґуля... Лікар відправив його в операційну – думали, там гній накопичився, хотіли почистити. Розрізали – а там ще одна куля, "п'ятірка". Вона влетіла у той самий отвір, що й інша, прошила тіло наскрізь – і застрягла у правій нозі... Ми довго Санька підколювали потім: треба, мовляв, подивитися – може у тебе в грудях ще "МОНку" якусь зашили чи ще щось", – каже "Санта".
Крім трьох поранень – під Кам'янкою на Донеччині, в ДАП і в Авдіївці – Олександр пережив і власну "ліквідацію". Про курйоз він розповідав згодом журналістам. Під час першої з двох ротацій у ДАП він втратив рюкзак із документами, його знайшли бойовики – і потім довго верещали про "ліквідацію групи Колодяжного" на пропагандистських ресурсах. Ця історія, до речі, мала несподіване продовження: в наступну ротацію, в один із виходів, коли бійці вирушили збирати баклажки з водою, що повипадали у різний час із БТРів – Олександр знайшов свій рюкзак з усіма документами...
Читайте: "Якби любов могла оберігати – ти жив би вічно": що відомо про полеглих у червні героїв
До речі, ні про одне з поранень мама Олександра майже до кінця не знала. Та й про те, що воює, "Кол" розповів їй лише через рік перебування на фронті. Як пояснював сам: не хотів хвилювати...
Про обставини, за яких Олександр Колодяжний отримав смертельні поранення, відомо небагато – така специфіка роботи розвідників. Це був черговий розвідвихід. Уже під час повернення із завдання Олександр наштовхнувся на міну. У несвідомому стані його евакуювали до лікарні. Спочатку – до Харкова. Потім – до Києва. З 27 червня лікарі боролися за життя розвідника, але марно: вранці 11 липня він, так і не прийшовши до тями, помер.
"Це величезна втрата. Для підрозділу, для армії, для перемоги. Величезна людська втрата", – кажуть побратими "Кола".
У Олександра залишилася мати і 23-річний син від першого шлюбу. Створити нову сім'ю він не встиг – зізнавався, що не готовий знову ставати батьком, знаючи, що його дітям доведеться жити в країні, де йде війна.
"Мені здається, він і після війни залишився б в армії. Ми ніколи не говорили про його плани на майбутнє. Лише одного разу, після якогось концерту волонтерського у них у батальйоні, ми сиділи поруч за столом – і я у нього запитав: Саню, а як же сім'я, діти? Коли у тебе це все буде? А він: "Ну як я можу спокійно заводити сім'ю, ростити дітей і бути впевненим в тому, що з ними все буде добре? Поки – не до цього", – згадує Ященко.
Читайте: "Перемога буде наша. Неодмінно!" Історія добровольця — грози терористів на Донбасі
Коли у "Кола" запитували, що для нього найстрашніше на війні – він відповідав: ховати друзів. Тому, як згадує "Санта", там, де була можливість виконати завдання самому – Олександр це робив, намагався не наражати зайвий раз на небезпеку побратимів.
"Ми з Сашком часто про це говорили. Він дуже болісно переживав втрати. І знаєте, коли хлопці йдуть – є біль, є туга за ними, є все... Але ми повинні поважати їхній вибір. Так само, як повинні поважати вибір Сані. Він же практично з перших днів на війні, пройшов і ДАП, і Авдіївку, безліч гарячих точок. Скільки разів був поранений – але все одно повертався назад, до хлопців. Не міг інакше... Я подавав його на нагородження орденом "Народний герой" – бо вважаю, що кожен день його перебування на цій війні був подвигом", – говорить "Санта".
Олександр Колодяжний не зміг дотриматися даної самому собі обіцянки: повернутися додому лише з перемогою. Але він зробив все для того, щоб цю перемогу наблизити. Зустрічали полеглого героя-розвідника вдома як захисника. А саме це, за його власним визнанням, і є найвищою нагородою для воїна.