Границы России заканчиваются там, где ей могут дать сапогом по грязному хлебальнику

4 минуты
28,5 т.
Границы России заканчиваются там, где ей могут дать сапогом по грязному хлебальнику

Тревоги в моем Фейсбуке стало слишком много. Часть из вас даже пишет и спрашивает, нужно ли бояться, вывозить детей, покупать оружие и тому подобное.

Для начала расскажу историю.

Во время войны у нас сложились очень теплые отношения с Романом Костенко. Я продолжаю считать его одним из самых профессиональных военных, с которыми меня свела эта война. Во времена, когда он был спецназовцем, он выполнял очень разные задачи. Не уверен, могу ли я их раскрывать, но риск для жизни и сложность там стабильно были максимальными.

Когда ты живешь в постоянном стрессе и угрозе своего физического уничтожения, есть очень большой соблазн забить на завтра и жить одним днем. Думаю, это одна из причин, почему многие ребята возвращаются с фронта и потом оставляют все свои выплаты стоматологам, чтобы те починили остатки их зубов. Ведь зачем ставить пломбы и соблюдать гигиену, когда ежесекундно можешь умереть? И пофигу, что стресс и армейское питание – это повод заботиться о собственных зубах вдвое чаще, а не наоборот.

Видео дня

Так вот, что мне всегда нравилось в Роме – это то, что он, кроме профессиональной подготовки и тренировок – читал, занимался спортом, учил английский, развивался как мог и, конечно, следил за здоровьем и зубами в частности. Он не дал угрозе отнять у себя завтрашний день.

Далее текст на языке оригинала.

Зараз він став депутатом. Думаю, що це не остання сходинка в його карʼєрі. Зуби має здорові. Книжки продовжує читати. Мови вчити – теж.

Якщо повернутись до країни – то насправді на нас напали 8 років тому, і війна нікуди не ділася. Ми в цьому схожі на Ізраїль, якому судилося воювати всю свою недовгу історію. У нас буде війна, завжди буде загроза, завжди будуть танки на кордоні і це чи наступне х**ло, наслідуючи уроки Ким Ір Сена, буде махати перед нами своєю новою погано пофарбованою ракетою. Поки вони не розваляться – у нас буде війна. А коли розваляться – будуть війни поменше. Завжди. Вони зазомбовані на покоління вперед – і все. Крапка. Лишіть свої ілюзії про мир. Навіть коли ми повернемо Крим та Донбас – спокійно не буде. Ваші діти і онуки будуть рости і будувати країну, яка щодня має доводити своє право на існування.

Чи можуть вони напасти зараз? Можуть. І вже напали кібернетично та інформаційно, вже розхитують суспільство та економіку.

Чи вдарять вони ракетами та танками? Теоретично – так. Але я не уявляю, як вони планують окуповувати великі міста, в країні з сотнями тисяч ветеранів. Вони з усіма своїми ракетами та літаками півроку нічого не могли зробити з Алеппо, в якому їм протистояло всього кілька тисяч людей і жменька техніки, які знаходились у повному оточенні. Маленькі переможні війни в Росії історично виходять так собі. І я не думаю, що жителям великих українських міст варто сильно турбуватися за власні життя. А карту бомбосховищ варто було глянути ще у 2014му. В тому ж Ізраїлі кожен знає куди бігти у разі чого.

Частина друзів і знайомих почала купувати зброю і шукати собі місце на випадок бойових дій. Тут я вам таке скажу, ніхто не знає не тільки чи будуть ті дії, а й якими вони будуть. Тому наразі не намагайтесь вгадати що буде далі. Не вгадаєте. Толку від цього як від текстів про виживання під час війни у твоєму місті, написаних підчас Балканських війн. Я їх читав з переляку навесні 2014го. Краще б більше часу витратив на заробляння грошей.

Якщо ви маєте щире бажання зустрічати ворога зі зброєю в руках – то нагадаю, що в Україні як раз починається формування територіальної оборони. Запишіться туди. У разі ж, якщо нападуть до того, як воно буде працездатним – у нас уже і так є хороший досвід формування добровольчих підрозділів. Не переймайтесь – та для всіх стане місця. І забезпечення буде краще, ніж у 2014. Не пропадем. Ми це вже проходили. А зараз достатньо записатись у ТРО і просто собі пообіцяти, що ви не будете ховатись за відмазками, якщо час прийде. А спосіб знайдеться. Не переймайтесь.

Щодо вірогідностей. Особисто я на даний момент думаю, що у повний зріст – не нападе. Пошантажує захід, побрязкає і звалить у берлогу. Бо, як каже народна мудрість, кордони Росії закінчуються там, де можуть дати чоботом по брудному хлібальнику. От і все.

Тому я і продовжую жити наступний етап свого життя. Їхати свою навколосвітку. Відкривати світ для себе та інших. Розвиватися, відновлювати здоровʼя та дивитися у майбутнє. Бо якщо я дам його у себе забрати цим стресам і тривогам – це означатиме, що ворог переміг. А я дуже не люблю програвати. Хрін їм, а не майбутнє. У нас воно є і буде, на відміну від них.

І ми маємо за це подякувати нашим військовим, дипломатам, та кожному, хто хоч раз за час війни брав до рук зброю або допомагав армії в інший спосіб. Це ваша заслуга, що ми зараз є. В 2014му ми могли втратити все. Той потяг для Росії вже пішов. Завдяки вам у нас усіх є майбутнє.

Окрема вдячність міністерствам Оборони, Закордонних Справ, Генеральному Штабу та нашій діаспорі. Беспрецедентні обсяги міжнародної допомоги та підтримки – це ваша заслуга. Лупайте цю скалу й надалі. Приємно відчувати, що ми з цією ситуацією працюємо не одні.

PS ну а в разі, якщо мої прогнози не справдяться – не переживайте, я знайду спосіб швиденько повернутись і знайти своє місце у системі національної безпеки та оборони. Там і зустрінемось. Буду радий знову побачити багато знайомих і світлих людей. Хоча думаю, що зустрінемось ми традиційно на Марші на День Незалежності, а не на війні.

А поки буду жити своє життя і втілювати свої мрії. Того ж бажаю і вам.

Втілюйте свої мрії.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...