Кордони Росії закінчуються там, де їй можуть дати чоботом по брудному хлібальнику

4 хвилини
28,5 т.
Кордони Росії закінчуються там, де їй можуть дати чоботом по брудному хлібальнику

Тривоги у моєму Фейсбуці стало забагато. Частина з вас навіть пише і питає, чи треба боятися, вивозити дітей, купувати зброю і тому подібне.

Для початку розповім історію.

Під час війни у нас склались дуже теплі стосунки з Романом Костенком. Я продовжую вважати його одним з найпрофесійніших військових, з якими мене звела ця війна. В часи, коли він був спецпризначенцем, він виконував дуже різні задачі. Не певен, чи я можу їх розкривати, але ризик для життя та складність там стабільно були максимальними.

Коли ти живеш у постійному стресі і загрозі свого фізичного знищення, є дуже велика спокуса забити на "завтра" і жити одним днем. Думаю, це одна з причин, чому багато хлопців і дівчат повертаються з фронту і потім лишають всі свої виплати стоматологам, щоб ті полагодили залишки їхніх зубів. Бо навіщо ставити пломби та робити гігієну, коли щомиті можеш померти? І пофігу, що стрес і армійське харчування – це привід дбати про власні зуби вдвічі частіше, а не навпаки.

Відео дня

Так от, що мені завжди подобалось в Ромі – це те, що він крім фахової підготовки та тренувань – читав, займався спортом, учив англійську, розвивався як міг і, звісно, слідкував за здоровʼям і зубами зокрема. Він не дав загрозі забрати у себе завтрашній день.

Зараз він став депутатом. Думаю, що це не остання сходинка в його карʼєрі. Зуби має здорові. Книжки продовжує читати. Мови вчити – теж.

Якщо повернутись до країни – то насправді на нас напали 8 років тому, і війна нікуди не ділася. Ми в цьому схожі на Ізраїль, якому судилося воювати всю свою недовгу історію. У нас буде війна, завжди буде загроза, завжди будуть танки на кордоні і це чи наступне х**ло, наслідуючи уроки Ким Ір Сена, буде махати перед нами своєю новою погано пофарбованою ракетою. Поки вони не розваляться – у нас буде війна. А коли розваляться – будуть війни поменше. Завжди. Вони зазомбовані на покоління вперед – і все. Крапка. Лишіть свої ілюзії про мир. Навіть коли ми повернемо Крим та Донбас – спокійно не буде. Ваші діти і онуки будуть рости і будувати країну, яка щодня має доводити своє право на існування.

Чи можуть вони напасти зараз? Можуть. І вже напали кібернетично та інформаційно, вже розхитують суспільство та економіку.

Чи вдарять вони ракетами та танками? Теоретично – так. Але я не уявляю, як вони планують окуповувати великі міста, в країні з сотнями тисяч ветеранів. Вони з усіма своїми ракетами та літаками півроку нічого не могли зробити з Алеппо, в якому їм протистояло всього кілька тисяч людей і жменька техніки, які знаходились у повному оточенні. Маленькі переможні війни в Росії історично виходять так собі. І я не думаю, що жителям великих українських міст варто сильно турбуватися за власні життя. А карту бомбосховищ варто було глянути ще у 2014му. В тому ж Ізраїлі кожен знає куди бігти у разі чого.

Частина друзів і знайомих почала купувати зброю і шукати собі місце на випадок бойових дій. Тут я вам таке скажу, ніхто не знає не тільки чи будуть ті дії, а й якими вони будуть. Тому наразі не намагайтесь вгадати що буде далі. Не вгадаєте. Толку від цього як від текстів про виживання під час війни у твоєму місті, написаних підчас Балканських війн. Я їх читав з переляку навесні 2014го. Краще б більше часу витратив на заробляння грошей.

Якщо ви маєте щире бажання зустрічати ворога зі зброєю в руках – то нагадаю, що в Україні як раз починається формування територіальної оборони. Запишіться туди. У разі ж, якщо нападуть до того, як воно буде працездатним – у нас уже і так є хороший досвід формування добровольчих підрозділів. Не переймайтесь – та для всіх стане місця. І забезпечення буде краще, ніж у 2014. Не пропадем. Ми це вже проходили. А зараз достатньо записатись у ТРО і просто собі пообіцяти, що ви не будете ховатись за відмазками, якщо час прийде. А спосіб знайдеться. Не переймайтесь.

Щодо вірогідностей. Особисто я на даний момент думаю, що у повний зріст – не нападе. Пошантажує захід, побрязкає і звалить у берлогу. Бо, як каже народна мудрість, кордони Росії закінчуються там, де можуть дати чоботом по брудному хлібальнику. От і все.

Тому я і продовжую жити наступний етап свого життя. Їхати свою навколосвітку. Відкривати світ для себе та інших. Розвиватися, відновлювати здоровʼя та дивитися у майбутнє. Бо якщо я дам його у себе забрати цим стресам і тривогам – це означатиме, що ворог переміг. А я дуже не люблю програвати. Хрін їм, а не майбутнє. У нас воно є і буде, на відміну від них.

І ми маємо за це подякувати нашим військовим, дипломатам, та кожному, хто хоч раз за час війни брав до рук зброю або допомагав армії в інший спосіб. Це ваша заслуга, що ми зараз є. В 2014му ми могли втратити все. Той потяг для Росії вже пішов. Завдяки вам у нас усіх є майбутнє.

Окрема вдячність міністерствам Оборони, Закордонних Справ, Генеральному Штабу та нашій діаспорі. Беспрецедентні обсяги міжнародної допомоги та підтримки – це ваша заслуга. Лупайте цю скалу й надалі. Приємно відчувати, що ми з цією ситуацією працюємо не одні.

PS ну а в разі, якщо мої прогнози не справдяться – не переживайте, я знайду спосіб швиденько повернутись і знайти своє місце у системі національної безпеки та оборони. Там і зустрінемось. Буду радий знову побачити багато знайомих і світлих людей. Хоча думаю, що зустрінемось ми традиційно на Марші на День Незалежності, а не на війні.

А поки буду жити своє життя і втілювати свої мрії. Того ж бажаю і вам.

Втілюйте свої мрії.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...