"Мстимося. Не зупинимося": що відомо про підступне вбивство героя ЗСУ на Донбасі

'Мстимося. Не зупинимося': що відомо про підступне вбивство героя ЗСУ на Донбасі

24 липня військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила, заступник командира бойової машини Володимир Салітра мав би святкувати 30-річчя. Але він назавжди залишиться 29-річним: у ніч із 11 на 12 липня 2019 року він загинув у районі селища Тарамчук на Донбасі від кулі снайпера.

OBOZREVATEL пропонує згадати воїна, який віддав життя, захищаючи Україну.

Володимир Салітра

Володимир Богданович Салітра народився 24 липня 1989 року на Львівщині, у селі Волиця Жовківського району. Про своє довоєнне життя розмовляти не любив. І небезпідставно. Односельці згадують: на долю Володимира випало забагато випробувань.

Відео дня

Він рано залишився круглим сиротою. На момент смерті батьків сестра Володимира вже була повнолітньою, а молодший брат – ще ні. І аби братика не забрали до інтернату, Володимир оформив на себе опікунство над ним – і замінив йому і батька, і матір.

"Володимир був надзвичайною людиною – доброю, чуйною, вихованою… На війну він пішов у 2016 році за контрактом. Ми його просили, аби добре подумав. Він твердо вирішив: просто не хотів, щоб молодшого брата забрали на строкову службу. Завжди насамперед думав лише про нього", – згадувала про свого загиблого земляка у розмові з журналістами виконуюча обов’язки сільського голови Волиці Ганна Мазан.

З листопада 2016 року Володимир Салітра воював у складі 24-ї ОМБр імені Короля Данила. Після підготовки потрапив на фронт. І практично одразу зарекомендував себе гідним воїном Королівської бригади.

"Він завжди був першим. Першим до роботи, яку виконував із неймовірним завзяттям. Першим – до бою у разі потреби. Про якісь порушення дисципліни у його випадку ніколи не було й мови. Володів усіма видами озброєння… Це дуже велика втрата для нас. Бо Володя був реально дуже хорошим фахівцем. У всіх галузях", – розповів OBOZREVATEL командир роти, в якій служив Володимир Салітра, Віктор Бєлєков.

Володимир Салітра

"Під час бою був перший… Була ситуація, коли у наш бік почала працювати ЗУшка – він не побоявся і з ДШК в лобову атаку йшов. Вона – по ньому, він – по ній… Не ховався. Спостережник розбивали, кулі проходили за сантиметр повз нього – не сховався. Бив до останнього, поки не закінчився короб. Такий принцип був у Володі", – згадують побратими.

Командир розповідає: попри молодий вік, Володимир завжди демонстрував надзвичайну відповідальність. Не гребував жодною роботою, а всі накази та розпорядження виконував миттєво – і бездоганно.

"Йому не треба було нагадувати. Не треба було контролювати. Він розумів доцільність тієї роботи, яку виконував. Розумів, що це має значення для всього підрозділу. Володимир був із тих людей, які мають більш глибоке, глобальне бачення того, що відбувається. Він розумів, що часом копати окопи – не менш важливо, ніж приймати бій. У нього була свідомість і розуміння принципів ведення бойових, стабілізаційних дій. Розуміння, що без оборонних споруд, без шляхів сполучення й укріплень ми, перебуваючи у чистому полі, приймати бій не готові. Бо нічого не зможемо протиставити ворогу. Він все це знав – і тому завжди працював за трьох. Щонайменше", – пригадує Віктор Бєлєков.

Востаннє він розмовляв із Володимиром напередодні його загибелі. Каже, збирався зайти вдень на спостережний пункт, але через купу нагальних справ так і не вибрався, відклав на завтра. Але наступного дня вже було пізно.

"Вночі почався мінометний обстріл. Володимир хотів виявити, звідки саме стріляє міномет – і трохи відкрився… Виявилося, міномет був просто приманкою. Працював ворожий снайпер", – розповідає командир.

Стріляв снайпер із гвинтівки калібру 12,7. Куля влучила у бійницю, де був Володимир. Характер поранення не залишив воїну шансів вижити.

"Він загинув на місці. Після поранення прожив менше хвилини. Надто великий був калібр. І потрапляння таке… Бронежилет його не врятував. Куля влучила у грудну клітину. Він помер від крововтрати", – додав Віктор Бєлєков.

Володимир Салітра

Побратими розповідають: після закінчення контракту – який у Володимира мав завершитися наприкінці цього року – він планував ненадовго взяти паузу, побути з коханою дружиною та півторарічною дитиною, вирішити проблеми, які накопичилися за три роки його відсутності вдома. А далі твердо був налаштований повернутися на війну – і воювати до перемоги.

Додому ж з’їздити Володимир мав наприкінці липня – збирався відсвяткувати день народження у родинному колі. Доля розпорядилася інакше: 14 липня воїн повернувся у рідне село назавжди.

"Казав, що скоро приїде і зайде. Мовляв, у нього в липні – ювілей. І не дожив… Вирішили поховати його на видному місці біля входу на цвинтар. Уже підприємці зголосилися допомогти з коштами на пам’ятник. Він має бути дорогий, у повен зріст. Це, на жаль, найбільше, що ми тепер можемо зробити для нашого Героя", – розповідала журналістам Ганна Мазан напередодні поховання Володимира.

А побратими обіцяють помститися за полеглого воїна.

"Мстимо. Наші дії наступного дня після загибелі Володі, вважаю, на тій стороні довго згадуватимуть. І на тому не зупиняємося", – зазначив один із бійців Королівської бригади невдовзі після загибелі Володимира Салітри.

Тоді "хлібне перемир’я" ще не почалося. Втім, на передовій у те, що тиша тут – надовго – мало хто вірить. Бо ж пережили вже не одне "повне припинення вогню". Зазвичай, відносна тиша триває тиждень-два, потім ворог починає здійснювати одиночні постріли, а згодом ідуть у дію міномети. І зовсім скоро все повертається у звичний стан перманентного загострення.

Бо ж війна завжди повертається. А з нею – і можливість розрахуватися за всіма рахунками, яких в українських воїнів до ворога – чимало.