Відео дня
Екс-розвідник ЗСУ: на кожну перемогу знайдеться м*дак із лопатою
Чи чекати нам на серйозну активізацію на фронті у найближчі кілька місяців? Навіщо на окупованих територіях розпускають чутки про підготовку української армії до наступу? Як зупинити несамовите бажання окремих волонтерів піаритися навіть ціною зриву планів військових зі звільнення окупованих територій? Про це та багато іншого в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів екс-розвідник 53-ї бригади, співробітник фонду "Повернись живим" Андрій Римарук.
Першу частину інтерв'ю читайте тут.
- Андрію, ти припускаєш вірогідність серйозного загострення на Донбасі вже цієї осені?
- Швидше, я її не виключаю. Що в головах хазяїв Кремля - відомо тільки їм. Питання у тому, чи готові ми до найгіршого розвитку подій або довготривалого, млявого конфлікту? А ще краще - до того, що Росія може будь-якої миті заявити: "Ми війська вивели, приймайте. Лопату для розгрібання г*вна просіть у ЄС і НАТО".
Читайте: Ми переможемо, вищі сили працюють із нами у парі - легендарний парамедик
Чи готові ми? Росія навряд чи піде на загострення і наступ на будь-якій ділянці фронту чи адмінмежі, хоча сили і засоби у них для цього є. Санкції їх і так душать. То який сенс провокувати світову спільноту черговим витком кровопролиття? Вони не ризикуватимуть.
Навпаки, сконцентрують усі наявні матеріальні й фінансові ресурси на підживленні конфлікту. Він їм вигідний. Тільки за минулий місяць з нашого боку - понад 35 поранених і 5 загиблих.
Неодноразово говорили, що за стіл переговорів вони саджають тільки силою. Ще більше обстрілів - і цілеспрямовано вони б'ють не тільки по передньому краю, а й по цивільних. Значна кількість загиблих і масштаб руйнувань однозначно посадять за стіл переговорів. Але не будемо забувати, хто є їхнім ініціатором - голуби, с*ка, миру!
Але ж так і буде.
- А ось на окупованих територіях без угаву останнім часом базікають про те, що українська армія ось-ось - та й рушить в атаку. Чому, як думаєш?
- Чергова маячня гібридної інформаційної машини Кремля. Спрямована, звичайно ж, насамперед на жителів окупованої території. Росії вигідно тримати місцевих у страху. Мовляв, ось знову "укропи підуть у наступ", "хто як не ми їх може зупинити" та інша єресь. Здебільшого тиснуть на соціальну сферу.
Весь час, коли буваю на сході, налаштовуюся на радіохвилі "Л/ДНР" - там у кожному рекламному блоці себе піарять різні батальйони. Мовляв, приходьте до нас на службу, повний соцпакет і зарплата аж (!) 15 тисяч рублів - і більше.
І такий "анонс" спрацьовує, оскільки у соціальній сфері заробітна плата - не більше 6 тисяч рублів. Щоб прогодувати сім'ю, чоловіче населення (а іноді й жінки) з тих жертв інформаційного промивання мізків, що піддалися на обіцянки "золотих гір", вступають до лав так званого народного ополчення.
На превеликий жаль, не можу поки оперувати точними даними, скільки їх там залишилося .. Хотілося б вірити, що у багатьох ще жевріє надія про повернення в Україну без кровопролиття. Але вважаю, таких людей з кожним роком стає дедалі менше і менше. "Пропагандони" Кремля роблять свою роботу на найвищому рівні. Ми навіть на мирній частини України не можемо побороти цей п*здець у головах. Раз-по-раз виповзають ватники з "ковбасою по 2.20", маршрутники-камікадзе зі словами "я тебе не посилав на війну мене захищати" ...
Найбільше душа болить за молоде покоління. Їм відформатували мізки і нав'язали чужу думку. Я так радів звільненню населеного пункту Чигирі, що під Горлівкою! Адже там живуть півтора десятка дітей, які ходили у школу Горлівки, а тепер вчитимуться у Торецьку.
Читайте: Як "янголи Тайри" рятують життя на передовій: розповідь легендарного парамедика
- Вважаєш, проблема у тому, що там у людей, за великим рахунком, немає альтернативного джерела інформації?
- На жаль. Наш теле- і радіосигнал не всюди проходить, навіть у прифронтовій зоні. Ми говоримо про це не перший рік, а держава - ні ногою в хребет не телиться. П*здять бабло і сподіваються на гуманітарну допомогу.
Пригадую, ще у 2016-му Литва і Канада готові були передати ретранслятори для встановлення вздовж лінії фронту. Чим закінчилася історія - не скажу. Напевно, особливого бажання не було, бо досі у багатьох місцях на нашій території не ловить нічого, крім ворожих каналів і частот.
Альтернативним джерелом інформації залишається інтернет, але використовують його далеко не всі вікові категорії населення. Хоча - а навіть якби усі? Натовп би вийшов на вулиці з транспарантами "Поверніть Україну"? Утопія!
До речі, це ж іще одне болюче питання, на яке у нас поки немає відповіді. Ось дасть Бог - і Донбас стрімко повернеться в Україну. З населенням там що будемо робити, га?
Це буде друга війна - соціальна. Вести її буде у рази складніше і довше. Ми говорили про те, як нас зіштовхують лобами. Виповзе якийсь громадський ура-патріот з невдоволенням: ось подивіться, вона працювала в донецькій лікарні та рятувала життя терористів - саджати її під три чорти! А в чому винна, наприклад, та самотня жінка 55 років, умовно кажучи? У неї нікого немає, вона не хотіла залишати рідне місто. У чому винна, скажімо, вчителька? Їй наказали вчити дітей саме так!
Читайте: З Донбасу Україною плодитиметься ненависть. Але ми в змозі цьому запобігти - Олена Степова
А що робити з поплічниками росіян? Інвалідами, яким ноги відірвало. Вони не можуть втекти до Росії - і тут страх страти?..
Запитань більше, ніж відповідей. І, на превеликий жаль, у нас немає чіткого плану і рішень, щоб уникнути цього... Я навіть не знаю, як обізвати цей період. Сподіваюся, у нас вийде зберегти тверезість розуму і демократичність дій, щоб під час повернення Донбасу до складу України не перетворити його на зону ізоляції прихильників "русского міра".
- Дивись, останнім часом певні волонтери знову почали говорити про те, що наша армія просувається вперед. Зокрема, не далі як два тижні тому йшлося про будівництво ВОПів під Троїцьким і просування вперед на 3 км, зміщення наших позицій на 1,5 км на якійсь ділянці фронту, що не позначена, у Донецькій області, про те, що наші військові впритул підібралися до Калинового на Луганщині... Це що? Ці розповіді мають стосунок до реальності чи волонтери, які про це говорять, видають бажане за дійсне? І якщо просування є - чи не зашкодить йому передчасний злив інформації, як це не раз було раніше?
- Перше, що хочеться сказати: панове волонтери, не лізьте поперед батька у пекло! У військах є інформаційний підрозділ і є командування ООС, яке ухвалює рішення, коли і як видавати ту чи іншу інформацію. Я не буду говорити про те, чи є у нас якісь перемоги чи ні, чи просунулися ми вперед, де і на скільки кілометрів... Давайте, бл*дь, ще точні координати вказувати, куди ми просунулися!
З одного боку, такі інформаційні вкиди втішають людей. Тому що вони - про перемоги. Але з іншого - вони дуже засмучують військових. Бо на дуже багатьох ділянках вони намагалися працювати настільки тихо, настільки акуратно, наскільки це можливо.
Читайте: Ми переможемо, вищі сили працюють із нами у парі - легендарний парамедик
Але обов'язково ж знайдеться якийсь м*дак з лопатою, який зателефонує волонтеру і скаже: "Друже, я тут, бл*дь, півтора кілометра вже траншею прокопав - за**ався..." А потім ця інформація випливає назагал. І за якийсь час цей же військовий дзвонить: прикинь, ми тут такої п*зди відгребли, генерали-під*раси відповіді не дають, а ми вигрібаємо! І не розуміє, ідіот, що відгрібає він виключно через власні помилки, через власний довгий язик.
Ще більш боляче читати на п'ятому році війни пости, мовляв, мені подзвонили хлопці, які готові просунутися на кілометри вперед, але генерали забороняють. Соромлюся запитати: а у цих солдатів взагалі яйця є? Чому б не піти до командира бригади, щоб прорахувати все, оцінити резерви, подивитися, наскільки сильна артилерія у противника, скласти і затвердити план? Адже саме цього їх вчать в училищах та академіях? Чи не так?
- Сумно. Але, мабуть, написати простіше, ніж зробити.
- Тут якраз дуже велика різниця між писаками і тими, хто зробив якісь кроки і хоче змін. Подивися хоча б на крайніх два випадки з командирами 57-ї та 72-ї бригад.
До першого з боку волонтерів та бійців було дуже багато питань. Ініціатор процесу, цивільна людина, звернулася до Міністерства оборони і Генерального штабу з проханням проведення кваліфікованої перевірки. Вона була проведена, про результати доповіли вищому командуванню, мовляв, у командира бригади ось тут і тут кульгають управлінські якості. Офіцеру дали шанс виправити недоліки, після чого буде призначена повторна перевірка. Вовки ситі, вівці цілі. Нормальний, зважений підхід до ситуації.
З комбригом 72-ї так не вийшло. Відкриваєш стрічку, а там - тотальна "зрадонька" щодо нього: "таким не місце в армії", "так що він собі дозволяє", "під трибунал його", "він не офіцер, а ганчірка". І все. Одні порожні слова від величезної кількості диванних експертів. Що далі? А далі - нічого.
- І що робити з цим? Зі зливом інформації тими ж волонтерами, спробами окремих цивільних рулити призначеннями в армії, нестримним піаром навіть на шкоду реальній роботі військових..? Що робити?
- Засукати рукави і працювати у поті чола на благо армії, а не стукати по клавіатурі годинами, міряючись, у кого майка коротша і піська довша. Як приклад наведу друга фонду "Повернись живим", регулярного спонсора та волонтера Сергія Притулу. У нього немає часу лізти у розборки, він просто мовчки робить свою роботу. Мені запам'яталася його фраза - "Якщо твоя сусідка - повія, це не означає, що весь будинок можна називати борделем".
Займайтеся своєю роботою, а не сидіть у Фейсбуці! Показуйте, які ви класні, через результат, а не за допомогою розбіжностей, які ви ж і сієте в суспільстві. Адже це заважає нашій роботі.
Читайте: "Поверну сина за будь-яку ціну!" Історія киянина, у якого відібрали дитину
У мене багато знайомих, які передавали гроші у фонд. І якщо раніше вони їх просто приносили, то тепер уже поводяться, як на базарі. Запитає, як справи на фронті. "А до кого їхати будеш? .. А чому ти туди їдеш, я чув, командир у них г*внюк, ви і таким допомагаєте?". Через ось такі постики люди починають менше довіряти армії. Адже навіщо тоді волонтеру давати гроші? Нехай спочатку розберуться з поганим командуванням, а ми потім вже подивимося на результат, подумаємо, допомагати чи ні.
Дописалися і доганяли г*вно по трубах так, що воно вже з кранів потекло. І нам всім необхідно робити висновки. У такому форматі подібному не місце, адже з кожним роком армії стає все важче і важче допомагати.
Читайте: Коли у бліндажі лунає "Доставка піци", хлопці офігівають - екс-партизан з Донецька
- Коли ми минулого разу розмовляли, ти говорив, що занадто рано робити висновки про зміну формату операції на Донбасі з огляду на те, що минуло мало часу. Зараз ти можеш щось сказати з приводу плюсів початку ООС замість АТО?
- Плюсів дуже багато. Мені імпонує активніша робота контррозвідки і спецслужб. Щотижня на сході затримують поплічників терористів або ж самих бойовиків, які приїхали "на побивку" до сім'ї. Робота у цьому напрямі ведеться активно, хоча і хотілося б ще жорсткіше. Таким чином ми поповнюємо кількість людей, на яких згодом обміняємо наших хлопців з полону. Нам завжди доводилося віддавати їх у рази більше за одного нашого героя.
Паралельно тільки починається робота з боротьби з контрабандою, але все одно "умільці" примудряються на кравчучках і мопедах перетягати десятки тонн продуктів на той бік, звісно ж, не без відома фіскалів і прикордонників. Останні - то взагалі страх втратили. Є казкові дебіли. Нещодавно, коли їхав повз КПВВ до хлопців на передок, прикордонник оглянув машину і побачивши купу тепловізорів, запропонував один продати йому. Мовляв, до вечора 80 тисяч гривень знайде. Питання: звідки?
Стосовно керування, відданих наказів на відкриття вогню та іншого - коментувати не буду. Я далеко не офіцер і не закінчував академію сухопутних військ, щоб давати оцінки діям командування. Але є офіцери, яким довіряю, до яких прислухаюся. За період ООС не було таких масштабних боїв, як, наприклад, взимку минулого року в Авдіївці, щоб давати хоч якусь кваліфіковану оцінку.
На даному етапі зі сторони бачу, як кульгає внутрішня комунікація. Генерал Сергій Наєв говорить про адекватний вогонь у відповідь, командувач сектору бігає з погрозами відкрити кримінальну справу за порушення перемир'я. У результаті командир роти або взводу не розуміє, вбивати чи не вбивати ворога. Сподіваюся, брак інформаційного порозуміння незабаром вирішиться.
Є й інші негативні моменти, але штаб ООС не має можливості вирішити більшу частину з них, оскільки це швидше прерогатива Міністерства оборони та РНБО. Але про це ми поговоримо наступного разу.