Блог | Разведчики Красногрудь и Журавель не нарушили приказ. Они его выполняли
Чтобы спрятать ложь и преступление – необходимы новые ложь и преступление. А потом еще, и еще, и еще.
Именно так произошло с разведывательной операцией 137 ОБМП 35 ОБрМП в районе СМТ Зайцево, в ходе которой погибли:
Командир взвода разведки батальона лейтенант Дмитрий Красногрудь (Мир) - погиб при подрыве на неизвестном взрывном устройстве, при проверке прохода для группы.
Командир отделения разведвзвода, сержант Ярослав Журавель (Ярик) – получил ранения в результате обстрела при попытке эвакуации тела Красногрудя, погиб от кровопотери.
Медик, сержант Николай Илин (Эстонец) – погиб при подрыве на неизвестном взрывном устройстве при попытке эвакуации Журавля.
Также был ранен лейтенант Андрей Пидлисный (Подлый), бывший начальник разветки, на момент событий – на другой должности, который возглавил группу эвакуации – вследствие обстрела при попытке эвакуации Журавля.
Далее текст на языке оригинала.
Начальник Генерального Штабу генерал-полковник Руслан Хомчак в своєму інтерв'ю "Обозревателю" зробив ряд неправдивих заяв, які спотворюють суть подій, перекладають провину з реальних винуватців на загиблих, і можуть мати конкретні юридичні та репутаційні наслідки для всіх учасників подій.
Далі детально з цитатами і коментарями до них. Тексту дуже багато, але це неминуче.
Руслан Хомчак: "Всього цього взагалі могло не статися. Була заборона на те, щоб ходити в "сіру зону". Взагалі виходити за свої позиції і лізти туди, де за шість з половиною років все нашпиговано мінами, де все прострілюється. Цю заборону порушили Красногрудь, Журавель і ще два матроса, які стояли на спостережному посту. Матросам по 20 років і вони зі старшими товаришами полізли, куди заборонено. "
Правда: Заборона була. Це ті самі наслідки перемир'я в доктрині "просто перестати стріляти". Розвідка була заборонена. Підрозділи не могли чітко знати, що робить противник.
Що не так, і в чому бреше Хомчак: Це не було самовільним виходом. Про це вихід знали всі, аж до командування ОТУ. Молоді розвідники не "пішли за старшими", а були включені у склад групи.
Руслан Хомчак:
"Є припущення, що вони хотіли провести розвідку, ще щось. Але ми вже не дізнаємося, так як їх серед нас уже немає. Але давайте розберемо по порядку.
Четверо перебували на спостережному посту. І ось вони вирішили піти. Ініціаторами були Красногрудь і Журавель. Вони були класними військовими, пройшли війну, все вміли і знали. І ось вони пішли імовірно в розвідку, хоча їм ніхто не давав ніяких розпоряджень. Вони порушили всі накази, які були. Якщо ви хотіли почути, що сталося - тоді я прямо це говорю.
Командир батальйону - їх добрий друг, пройшов з ними всю війну. Але він не знав."
Правда: Красногрудь і Журавель - дійсно були класними військовими з великим бойовим досвідом. Командир батальйону Вадим Римаренко дійсно був в хороших дружніх стосунках із загиблими. Вони прийшли за своїм командиром з 93 ОМБр, і повністю йому довіряли.
Що не так, і в чому бреше Хомчак: Операція "виношувалася" давно. Саме на рівні командира батальйону. І з узгодженням по вертикалі Батальйон-Бригада-ОТУ. Про це свідчать, навіть, скріпти переписки військових, які вже публікував Роман Донік, разом з заявою побратимів загиблих.
Розвідники йшли в заданий квадрат не просто так, не "провести розвідку, і ще щось" – вони чітко виконували бойове розпорядження командира батальйону, зі вказаним часом, місцем і завданнями проведення розвідки.
Що таке "бойове розпорядження" – можна ознайомитися за цим посиланням в розділі "Бойовий статут про бойовий наказ".
Бойове розпорядження – "священна корова" ЗСУ з приблизно 2016 року, коли бойові дії стали не такими напруженими. Якщо в умовах постійного бою і мінливої ситуації "бойове розпорядження" оформляється при першій нагоді після усного наказу (і навіть він повинен обов'язково містити час, місце, завдання, орієнтири, маршрут, тощо) – то при позиційній війні і (особливо) планових операціях він ЗАВЖДИ оформляється заздалегідь. Щоб ніхто не опинився "поза законом".
Так, існував загальний наказ на заборону розвідувальних дій в сірій зоні. Але якщо командування приймає протилежне рішення, засноване на оперативній необхідності - видається окремий наказ (бойове розпорядження) на конкретні дії.
Якщо командир батальйону віддав таке розпорядження – його підлеглі діють відповідно до наказу, і юридично обґрунтовано. Відповідальність несе особисто командир батальйону.
Але. При існуванні загального наказу, що суперечить необхідності – командир батальйону, зобов'язаний запитати і отримати наказ від вищого начальника – командира бригади.
Той в свою чергу – в такій же ситуації, і зобов'язаний все узгодити, і отримати наказ від ОТУ.
Бойове розпорядження командира батальйону було. Просто він потім "включив задню" і зрадив своїх друзів. І узгодження по всій вертикалі – було. Принаймні, до рівня ОТУ.
Тобто розвідники ВИКОНУВАЛИ прямий наказ (навіть якщо початкова ідея операції належала їм).
Вони не порушували ЖОДНОГО наказу. Цією брехнею НГШ звинувачує своїх підлеглих в злочині, який вони не скоювали.
Руслан Хомчак:
"Першим йшов командир розвідки Дмитро Красногрудь, за ним - сержант Ярослав Журавель, а потім вже ті два молодих матроса.
Після того, як підірвався Красногрудь, Журавель сказав матросам, що треба йти, допомогти вже нічим не зможуть. Троє повертаються на свою позицію, доповідають командиру батальйону про подію.
Відправляють безпілотник, а потім з командиром приймають рішення йти забирати тіло Красногрудя. Далі за встановленим алгоритмом заявляють про ситуацію через СЦКК і ОБСЄ. Коли отримують підтвердження від російсько-окупаційних військ, тоді вже одягають білі каски, бронежилети і йдуть.
Серед них і офіцери СЦКК. Першим - Журавель, за ним офіцер-сапер морської піхоти (на випадок, якщо потрібно розмінувати тіло, так як ворог часто таке робить), потім інші.
Правда: Порядок проходження і подій умовно правильний, але він не має значення.
Що не так, і в чому бреше, і про що замовчує Хомчак:
Згідно "встановленого протоколу" евакуацію мають право здійснювати тільки представники евакуації, в білій екіпіровці, без зброї і з білим прапором. На фронті мені, до речі, доводилося це спостерігати неодноразово.
Командир батальйону був в курсі цього. Але відправив групу зі зброєю, де тільки 4 людини були "умовно в білому". Що дало противнику привід на відкриття вогню.
Група евакуації НЕ БУЛА попереджена про ці особливості. Цей порядок повинні були знати представники СЦКК, але чомусь погодилися на такий формат.
Руслан Хомчак: (Вони) доходять до зони видимості тіла Красногрудя і в цей момент з кущів лунає черга. Журавель падає. Група вся повертається.
Їм ставлять запитання - де Журавель? Вони відповідають, що він - 200-й, а повернулися, щоб всю групу не підставити під удар. Чому лейтенант, який був командиром другої групи (вони йшли ще разом з Журавлем), прийняв рішення залишити там воїна? Я не знаю. В рамках кримінального провадження зараз йде розслідування.
Рішення приймає той, хто відповідає за ту територію і ту операцію. Так в армії є і так повинно бути, ви ж розумієте мене.
Правда: Правди тут немає зовсім.
Що не так, і в чому бреше, і про що замовчує Хомчак:
Не черга. Шквальний вогонь з трьох точок. Це чули всі у тій зоні.
З цього місця НГШ наполегливо навішує провину на командира групи евакуації, якого підставили з самого початку, відправивши групу з порушенням протоколу.
З огляду на, що група була зібрана з сапера, представників СЦКК, і втомлених розвідників, вже побували в бою - ні про яку злагодженість групи не могло бути й мови. Більш за те - половина групи взагалі не мала досвіду (і фаху) дій в подібних умовах.
Тому група відступила при початку обстрілу. Командир відходив останнім. Доповідей про поранення і загибель не надходило, і він вважав, що група відійшла вся. У місці зосередження групи він отримав доповідь від 2 свідків, що "Журавель лежав на спині з розкинутими руками і не подавав ознак життя". Після чого йому довелося прийняти рішення відвести групу, щоб не покласти там всіх непідготовлених людей, і втомлених і деморалізованих молодих розвідників.
І знову вийшов – забирати Журавля, коли дізнався про те, що він живий.
За територію і операцію відповідає командир батальйону. АЛЕ! Як мінімум, на момент відкриття вогню по групі, на КСП батальйону був присутній представник ОТУ в високому чині, який фактично взяв командування операцією на себе. Саме він заборонив відкривати вогонь батальйону після обстрілу групи, щоб "не порушувати перемир'я".
Мало того – зорієнтувати цей вогонь, або заздалегідь попередити про засідку не було кому. Тому, що була заборона на контроль групи безпілотником з нашого боку. "Щоб не провокувати" він був піднятий тільки після початку обстрілу. Хоча присутність ворожого БПЛА було зафіксовано відразу, про що була доповідь на КСП батальйону. І саме тому немає відео свідчень цього епізоду.
Руслан Хомчак:
"Загалом, командир відправляє безпілотник. Бачать, що розвідник живий, надає собі медичну допомогу після поранення. Формують нову групу, щоб евакуювати Журавля.
У цю групу увійшли: лейтенант, який ходив ще з Журавлем, коли той був поранений, і ті ж два матроса - всі вони пішли втретє. Уявіть собі навантаження в той день на 20-річних хлопців. В першу чергу моральну. І все це під вогнем противника - це ж не по кабінету гуляти.
Ця група розминулася на якихось метрів 50 з місцем, де Журавель потрапив раніше в зону видимості, де ми його втратили і де підірвався бойової медик Микола Ілін ( "Естонець"). Де отримав поранення лейтенант - командир групи. Два бійця, які їх прикривали, встигли відійти. "
Правда: Командир відправляє безпілотник. Тільки зараз відправляє.
Молоді члени групи дійсно вже дуже втомилися. Але їх відправили знову.
Що не так, і в чому бреше, і про що замовчує Хомчак:
Ніякої нової групи не було. До неї увійшли ті ж, хто ходив раніше. І ті ж, хто вже були виснажені, довго перебували у стані стресу, і кілька разів були жорстко обстріляні.
До них додався тільки медик - Естонець. Але він теж не мав досвіду і підготовки для такого рівня операцій.
Насправді нова група була. Вона була сформована зі складу того ж розвідвзводу. Але їй так і не дали команду прибути для виконання завдання. Командир батальйону і присутній чин ОТУ - не дали.
Група вийшла дуже близько до місця останньої локації Журавля. Командир залишив медика з наказом очікувати, пройшов балку, і практично вийшов до мети. Але Естонець пішов слідом і підірвався. Після чого почався жорсткий обстріл з РПГ і стрілецької зброї. В процесі якого був поранений командир групи.
А бійці не "встигли відійти". Бійці просто пішли, залишивши Підлісного і Іліна. І я не можу їх за це звинувачувати. Вони були молоді, емоційно і фізично перевантажені, і недостатньо підготовлені для подібних тривалих дій.
Руслан Хомчак:
В результаті ще один військовослужбовець загинув, другий був поранений. Журавель зник з поля зору.
Я вам гарантую, якби бачили, де він точно знаходиться, то пішла б ще одна група. Але знаючи, що балка мінувалася і нами, і противником протягом декількох років - не можна було відправляти людей на вірну смерть.
Так, рішення приймав командир батальйону, який вже втратив Красногрудя, Журавля і Іліна. І він повинен був в нікуди відправляти чергову групу? Його можна зрозуміти? "
"А спецназівці що, невразливі? Знаєте, я завжди кажу: влізь в мою шкуру, а потім суди. "(Це про дві групи спецназу, які перебували в цьому районі, були готові, і хотіли взяти участь в операції з порятунку Журавля).
Правда: констатація загибелі і поранення. Журавель дійсно зник з поля зору.
Так, балка замінована – але в цих умовах і розвідка, і спецпризначенці працюють кожен раз. Це їх фах.
Що не так, і в чому бреше, і про що замовчує Хомчак:
З огляду на, що Ярослав Журавель вже довгий час був поранений – було зрозуміло, що шукати його треба поруч з останнім місцем фіксації. І це ні для кого не було секретом.
Так, командир батальйону втратив вже двох чоловік убитими і одного пораненим. Але зі своєї вини. По своїй волі.
І, зауважте, НГШ говорить про Журавля, як про вбитого. Хоча на час прийняття рішення не відправляти групу – він ще вважався живим. Це важливий маркер.
Відправляти ще одну групу в темряву, що наближалася, було небезпечно. Єдина людина, що вже знала місце і ситуацію – була поранена. Це командир групи. Він просив, щоб по дорозі в шпиталь його завезли на КСП. Він просив, щоб його зв'язали з кимось із старших офіцерів, щоб доповісти обстановку. Марно. Тільки через кілька годин його вирішили опитати.
Але там дійсно були дві групи спеціального призначення. І вони дійсно були готові і хотіли діяти. І вони, як раз, були не тільки підготовлені діяти в темряві, але це цілком могло стати сприятливим фактором. Тому, що вони - фахівці, підготовлені саме до такого рівня завдань. Більш того. Вони могли бути задіяні відразу після поранення Журавля. Замість нечисленної втомленої групи батальйону. Або спільно з нею.
Вони не були задіяні. І слова Хомчака про те, що спецназ "теж не безсмертний" - звичайно правда. Тільки одночасно і цинічна спекуляція.
Руслан Хомчак: Але я ставлю себе і на місце того командира, який ухвалював рішення. Відправив би я когось, втративши вже стільки людей? Відправив би на смерть? Тим більше, коли там все прострілюється.
Журналіст: У тому числі, як ми побачили, і по білих касках.
Так. Тому відверто кажу: якби Красногрудь і Журавель не пішли, всього цього б не сталося. Все почалося з їх порушення. Це синдром військових. Таке буває на війні ... Я це знаю.
Правда: Все брехня.
Навіть відморожені військовослужбовці російсько-окупаційних військ, з величезною часткою ймовірності не посміли б стріляти по групі евакуації. Якби вони всі були без зброї, в білому одязі, в білих касках, і з білим прапором. За протоколом.
Але це було не так. Четверо з них були у військовій формі і зі зброєю. І навіть ті, хто в білому одязі - зі зброєю. Це рішення комбата.
І головне, ще раз - Красногрудь і Журавель, так само як і інші безпосередні виконавці операцій - не порушували наказу. Вони його виконували.
Синдром військових? Немає такого синдрому. Є вміння воювати, і бажання протистояти ворогу всіма доступними методами.
І є синдром брехні головнокомандувача Хомчака.
Руслан Хомчак:
Але так як і Дмитро, і Ярослав гідно пройшли всю війну, були дійсно хоробрими і відважними - президент нагородив їх посмертно.
І я ні на грамів не звинувачую командира батальйону, який більше нікого туди не відправив. Тому що воїни гинули б і далі, а як командиру потім з цим жити?
Я припиняю ділити коментарі за принципом правда / брехня. У цьому інтерв'ю все брехня. З маленькими вкрапленнями правди - для достовірності.
Головний лейтмотив тут простий - на всьому протязі інтерв'ю. Він вже звичний в побуті. Але в перший раз таке - з вуст того, хто командує Генеральним Штабом.
ВОНИ САМІ ВИННІ! МИ ЇХ ТУДИ НЕ ПОСИЛАЛИ!
А щоб припечатати це зверху, виявляється - добросердий президент, враховуючи бойові заслуги, зжалився, і все-таки нагородив посмертно тих, кого НГШ тільки що фактично звинуватив у злочині. Щоб звалити на них провину за боягузтво, некомпетентність, нерішучість і дурість своїх підлеглих, від рівня комбат, і вище - аж до себе. І свого безпосереднього начальника. Який "взяв ситуацію під особистий контроль".
Так. Порушення наказу в бойових умовах - тяжкий злочин. Більш за те. Люди, які загинули "зі своєї вини" і "в порушення наказу" - не мають права на компенсацію від держави. Ні, зараз поки мають. Але якщо слова НГШ наберуть юридичної чинності - будь-який суд змусить сім'ї повернути ці гроші.
І посмертні нагороди - теж можна відібрати. Злочинців не нагороджують за злочин. Навіть з огляду на минулі заслуги. А саме в злочині звинувачує своїх загиблих підлеглих особисто Начальник Генерального Штабу.
Традиція валити все на мертвих прийшла з радянської армії. І вона досі, як зараза, живе у деяких військових начальниках. Коли ними планується ризикована, або не дуже "законна" операція - в разі успіху головні лаври і нагороди дістаються їм. У разі невдачі - завжди винні мертві. Їх туди не посилали. Вони самі.
Якщо вам досі не було все до кінця зрозуміло про Хомчака і Іловайськ - ви самі все бачите. Та ж схема. Тільки тоді масштаби були більше.
І остання цитата.
Руслан Хомчак:
"Я також прекрасно розумію батька Ярослава Журавля. До слова, він воював зі своїм сином, пройшов війну. Батько має право пред'являти претензії кому завгодно"
"Розумію батька?" Людину, на сина якого ти щойно звалив провину за чужі прорахунки і власну смерть. Якого, фактично, назвав злочинцем?
Батька краще було б взагалі не згадувати. І все, що я можу сказати наостаннє: пане Начальнику Генерального Штабу - Ви цинічний брехун і негідник. Ви могли зберігати дистанцію в цьому питанні. Але Ви все це сказали. З конкретною метою. Чим скоїли злочин, за який доведеться відповідати. Неминуче. Коли зміниться ситуація. Або раніше. Коли вас здадуть, щоб прикрити вищестоящий зад.
P.S. Є ще величезна купа деталей і свідчень. Деякі речі знаходяться взагалі під грифом "таємно". Але у цьому тексті я не сказано нічого, що не було б відомо слідчим СБУ, які вели справу. Тепер вона передається в ДБР. Де може померти назавжди. Чи ні.
Частину свідків переконали "змінити свідчення". Як хлопчика-розвідника. На деякі дії якого закрили очі. І дали орден. І він був у батька Журавля, і старанно розповідав йому версію "виправленої реальності".
Багато хто говорить, і будуть говорити тільки правду. Та й ті, хто вже збрехав – скажуть правду, коли на них перестануть тиснути. Бо з цим важко жити.
Цю справу можна спустити на гальмах. Можна вписати в нього брехню замість правди, і прийняти відповідне рішення в суді. Але сліди і свідки залишаються. Тому, рано чи пізно - відповідатимуть усі справжні винуватці. ВСІ!
