Блог | Ярославського підставив Трухін, або Чому харківським силовикам не вдалося "відмазати" олігарха
Зараз стало очевидно: харківська поліція та прокуратура вже дружно "вішали" загибель пішохода в гучній ДТП на підставну особу. Правоохоронці за лічені години "зліпили" підозру та пред’явили її "фунтові". Але не вдалося… І важливо пояснити чому.
Сьогодні уже відомо, що ввечері 9 лютого "мерседес" із нетверезим (як свідчать очевидці) місцевим олігархом Олександром Ярославським збив 36-річного чоловіка, що йшов узбіччям дороги. Збив – і не тільки не зупинився, аби дізнатися, чи жертва жива, а на великій швидкості залишив місце злочину, переїхавши по тілу. За ним по загиблому чоловіку проїхав і другий автомобіль кортежу. За кілька годин по тому Ярославський поспішно вилетів з України до Лондона, а його піарники та юристи запустили легенду: сам Ярославський на момент аварії спокійно спав удома.
Далі до процесу "відмазування" Ярославського долучилися очільники місцевих правоохоронних органів: начальник поліції Харківської області Станіслав Перлін та керівник Харківської обласної прокуратури Олександр Фільчаков. Саме ці посадовці "оформили" "фунта", тобто підставну особу, і відповідальність за смерть чоловіка під колесами авто Ярославського вирішили повісити на співробітника, який начебто прийшов до правоохоронців з повинною і заявив, що перебував за кермом авто-"вбивці". Як з’ясувалося згодом, "фунт" помічений у той час у зовсім в іншому місці, де його бачило багато свідків.
Саме так свого часу відмазували правоохоронці колишнього власника телеканалу ZIK Петра Димінського. Його провину у вчиненні ДТП на Львівщині, що коштувало життя 31-річній Наталі Трілі, повісили на охоронця багатія, а сам Димінський – точнісінько так, як нині Ярославський – спішно залишив Україну.
Здавалося б, вийшло тоді, вийде й зараз. Але цього разу все пішло "не так".
Шилом у дупі харківських правоохоронців виявився кейс… "слуги народу" Трухіна. Банальна п’яна ДТП з його участю, яка практично зійшла з рук нахабному нардепу, сколихнула всю Україну, перевершивши за резонансністю навіть "вагнергейт". Кожен громадянин України раптом усвідомив, що саме він міг бути на місці водія авто, в яке врізалася машина нардепа… Саме з цього усвідомлення власної беззахисності перед свавіллям та беззаконням "сильних світу цього", безкарність яких забезпечують правоохоронці, свого часу почалася Врадіївка. Люди об’єдналися та пішли на Київ добиватися правди, і де-факто Врадіївка стала загальнонаціональною подією. Як нині в Харкові, тоді місцеві міліціонери та прокурори відмазували правоохоронців, котрі скоїли групове зґвалтування та намагалися вбити місцеву жительку, знищували докази злочину та фальсифікували висновки медичного огляду жертви.
І якби цього разу МВС та ОГП не втрутилися в ситуацію у Харкові – на Україну неминуче чекала би Врадіївка-2. Лише з невеличкою різницею, Харків – це не маленький райцентр. Це величезний мегаполіс. Місто, що колись було першою столицею України, а нині перетворилося на неофіційну "столицю" резонансних ДТП. Гучні аварії з численними жертвами тут відбуваються ледь не щотижня. А їх винуватці далеко не завжди відповідають за скоєне по справедливості.
Так, Олена Зайцева, яка у жовтні 2017-го вилетіла на своєму авто на тротуар на вулиці Сумській, – вбила 6 людей і травмувала ще 5. У жовтні 2021-го 16-річний Микола Харківський, який вже мав штрафи за перевищення швидкості і кермування без водійського посвідчення, а також умовний термін за стрілянину з травматичної зброї під час конфлікту в публічному місці, на шаленій швидкості врізався в Chevrolet. Тоді одна людина загинула, троє були скалічені. Вже за два тижні по тому ще один водій збив на пішохідному переході двох підлітків. Винуватець аварії, як було встановлено згодом, перебував під дією метадону, і раніше вже скоював ДТП і фігурував у справі про наркотики…
І хто знає, чи дійшли би ці справи до суду, якби не суспільний резонанс і не пильна увага громадськості, яка вимагала для злочинців справедливого покарання.
Після скандалу з Трухіним у Міністерстві внутрішніх справ і в Офісі генерального прокурора ухвалили зважене та єдино правильне рішення, давши по руках місцевим силовикам, які за звичкою взялися "відмазувати" чергового "господаря життя", вішаючи його провину на непричетного.
Міністр внутрішніх справ Денис Монастирський миттю звільнив очільника поліції Харківської області. І дивно, що ми досі не дочекалися такого ж вчинку від Офісу генерального прокурора, де наразі лише анонсували розслідування щодо прокурорів, які могли покривати Ярославського. Ще більше запитань до Генпрокуратури виникне, якщо таке рішення так і не буде ухвалене, а Фільчаков, замішаний у спробі вигородити скандального бізнесмена, і далі продовжить керувати Харківською обласною прокуратурою.
Загалом же, цей кейс красномовно свідчить: низова ланка системи залишається непорушною та віддає перевагу великому капіталу перед справедливістю. І лише розголос та резонанс можуть змусити правоохоронні органи згадати, що вони повинні відстоювати закон, а не власні кишені. І те, що цього разу МВС та ОГП вирішили втрутитися, не давши Ярославському уникнути відповідальності, варто відзначити. Очевидно, щоб "відпетляти" від відповідальності, олігарх був готовий заплатити будь-які гроші. Але тепер на нього гарантовано чекає ч. 3 ст. 135 (порушення правил дорожнього руху; залишення в небезпеці, що спричинило смерть людини). Санкція за цією статтею передбачає від 3 до 8 років позбавлення волі. І те, що Ярославський у момент скоєння ДТП, за даними ЗМІ, ще й перебував у стані алкогольного сп’яніння, є обтяжуючою обставиною, яка має гарантувати максимальне покарання.
Правоохоронці мають знайти відповідь на ще одне важливе запитання: хто саме дав вказівку не зупиняти авто після того, як було збито чоловіка, хто наказав втікати з місця аварії. Очевидно, що це навряд чи зробив хтось з охоронців бізнесмена. Відтак, відповідати за статтею 135 КК багатій мусить у будь-якому разі.
Те, що охоронці Ярославського нині вигороджують шефа, вже підводить їх під статтю 384 Кримінального кодексу, яка кваліфікує як злочин завідомо неправдиві показання свідків. Максимальна санкція за цією статтею складає до 5 років ув’язнення – втім, вони цілком могли би відбутися виправними роботами. А ще є стаття й про неповідомлення про злочин… Іншими словами, сидіти – не пересидіти…
