"Старі воюють, а я, молодий, буду відсиджуватися?" Що відомо про загиблого на Донбасі Олександра Горбенка

8 хвилин
22,6 т.
Олександр Горбенко помер від поранень, отриманих на Донбасі

Майже чотири доби тяжко поранений під час ворожого обстрілу на Донеччині військовослужбовець 10 ОГШБр Олександр Горбенко боровся за життя. Майже чотири доби Україна молилася, аби він вижив. Утім, ні молитви, ні надзусилля медиків, які робили все, аби врятувати воїна з 80% опіків тіла, не дали результату: на світанку 19 липня серце 29-річного героя зупинилося. Його війна, розпочата ще в далекому 2014-му, добігла кінця.

OBOZREVATEL висловлює співчуття рідним та побратимам полеглого героя. І пропонує згадати, яким був захисник України, який віддав обороні Батьківщини власну молодість, а потім – і життя.

Олександр Горбенко

Олександр Олександрович Горбенко народився 7 березня 1992 року в Кривому Розі. Цілком можливо, він би прожив довге спокійне життя, працюючи на одному з підприємств цього промислового міста, як живуть тисячі криворіжців. Ростив би дітей, а згодом – і онуків.

Відео дня

Та все змінила війна.

Олександр Горбенко був активним учасником Революції Гідності. Коли ж Росія розпочала агресію проти України – юнак остаточно усвідомив, що є українцем і що в його жилах тече козацька кров. Він долучився до Самооборони Кривого Рогу, входив до Степової Сотні Інгульської Паланки Війська Запорозького Низового. Разом із побратимами-козаками створював блокпости навколо міста для захисту від можливого вторгнення російських військ, брав участь в охороні залізничного вокзалу, патрулював вулиці…

"Я, буває, думаю, що і моя провина є в тому, що Сашко загинув… Я ж йому вітчим. І може, якби в нього був інший вітчим – він би й не став таким активістом… Сашко був зі мною на Майдані. Скрізь. Він робив те ж, що робив і я. Син патріотом був. Він любив Україну – і з Майдану за неї стояв… А коли почалася війна – вирішив, що має бути там, на Донбасі. Це було його рішення", – згадує вітчим Олександра, ветеран батальйону "Кривбас" Василь Холод.

За словами козака Інгульської Паланки, заступника голови Криворізької асоціації учасників бойових дій та учасників АТО Олега Забояка, навіть на фоні інших земляків, які на хвилі патріотизму навесні 2014-го вирішили захищати свою землю, Олександр вирізнявся.

"Коли він у 2014-му прийшов до нас на вишколи Степової Сотні, коли проводилися навчання і наші інструктори хлопцям розповідали правила поводження зі зброєю – ми з Сашком частенько спілкувалися. У той період на його сторінці у Фейсбуку всі пости були присвячені військовій тематиці. Він цим цікавився. У нього було величезне бажання йти захищати нашу державу… Знаєте, тоді до нас багато людей на хвилі патріотизму долучалося. Але таких як Сашко – справжніх – було видно одразу. Він виділявся своїм патріотизмом, рішучістю, лідерськими якостями. Любов до України демонстрував і в розмовах, і в діях… На тій фотографії, яку поширили після загибелі Сашка ЗМІ, він – у "тільняшці". Взагалі-то наші інструктори не дозволяли просто так носити берети, "тільняшки", камуфляж – бо це право треба заслужити. Сашкові ж – дозволили. Він це заслужив – своїми знаннями, навичками, переконаннями. Він був гідний", – згадує Забояк.

Олександр Горбенко в березні відсвяткував 29-річчя

В Інгульській Паланці Олександр багато чому навчився – і чимало чого навчав сам. Наприклад, на той момент він займався тайським боксом, прийомів якого вчив побратимів. Коли ж почалася війна на Донбасі – особливо не роздумував. Казав: його місце – там, на східних кордонах України.

"Він пішов добровольцем. Мама йому щось намагалася доводити, розповідати, відмовляти... Але він стояв на своєму. Казав: "Дядя Вася он старий – і то воює, а я, молодий, вдома відсиджуватимуся? Я йду". Поставив матір перед фактом. Я в травні в 40 БТрО "Кривбас" пішов. Він – у червні, в батальйон "Січеслав" (підпорядковувався МВС. – Ред.)… Туди, в "Січеслав", чимало наших хлопців-козаків пішло тоді", – розповідає вітчим Олександра Василь Холод.

Як згадують ті, хто знав Олександра, він рвався в бій, тож відслуживши рік за мобілізацією в "Січеславі" та демобілізувавшись – тут-таки підписав контракт з ЗСУ. Свій вибір Горбенко зупинив на 8 полку спецпризначення. Підтягнутий та досвідчений, з хорошою фізичною формою та міцний духом, він цілком підпадав під строгі критерії відбору до цього підрозділу.

"Я через знайомих домовлявся, щоб його взяли в нашу 17-ту танкову, але він разом з товаришем обрав 8 полк. Сашко хотів воювати завжди попереду. Тому й пішов у спецназ, який залучається до силових операцій. Він тоді не знав, що вже зовсім скоро розпочнуться "перемир’я". Вони вже тоді починалися, але тривали по кілька діб всього. І при цьому нам тоді не забороняли відкривати вогонь у відповідь. Якщо по нас стріляли – ми могли стріляти в них", – згадує Холод.

У 8 полку спецпризначення Олександр Горбенко відслужив три роки. У Хмельницькому, де базується цей підрозділ, він зустрів своє кохання й одружився. Там же в молодого подружжя народилася донечка. Згодом Олександр забрав дружину та дитину до рідного Кривого Рогу.

Олександр пішов на війну в червні 2014 року

На жаль, подружнє життя в пари не склалося. Однак про свою дитину Олександр не забував.

Після завершення контракту чоловік спробував повернутися до мирного життя. Влаштувався на місцевий металургійний комбінат "Арселор-Міттал". Проте захворів на COVID-19. Хвороба перебігала досить тяжко і дала низку ускладнень.

"Чомусь не поставили йому саме цей діагноз, а почали йому виставляти защемлення шийного нерва, що хвора печінка, підшлункова, що гастрит у нього… За рік там безліч діагнозів було. Сашко зрештою витратив усі заощадження – і безрезультатно. Тоді він звернувся до нашої ветеранської організації. Ми зібрали всі довідки – і відправили його спершу в "Ясну Поляну" під Києвом, а потім у лікувальний заклад для ветеранів у Циблях. Там йому й поставили реальний діагноз, і пролікували. Ми потім попросили його зібрати всі чеки й подали їх до Криворізької міськради для відшкодування коштів, які Сашко на лікування витратив. І хоча мер нам обіцяв вирішити це питання в найкоротші строки, і навіть до нардепів ми зверталися – отримати ці гроші Саша так і не встиг", – каже Забояк.

З 2014-го Олександр встиг повоювати у складі БТрО "Січеслав" та 8 полку спецпризначення, а за два місяці до загибелі підписав контракт з 10 ОГШБр

Після року, витраченого на відновлення здоров’я, повернутися на роботу на "Арселор-Міттал" Олександр не зміг. Тож зрештою вирішив знову повертатися до армії.

"Він казав: мені тут тяжко бути. Тягне туди, до хлопців… Тому Сашко почав спілкуватися з побратимами, аби обрати підрозділ. Зрештою, за порадою товариша з "Січеслава", зупинив вибір на 10 ОГШБр. Трохи більш як два місяці тому, наприкінці травня, він поїхав з 10-ю на Донбас: бригада якраз заходила на ротацію", – розповідає Забояк.

Служив Олександр Горбенко старшим стрільцем у 8 ОГШБ 10 ОГШБр, яка під час цієї ротації зайшла на Горлівський напрямок. Там, неподалік від окупованої Горлівки, під невеличким селищем з гучною назвою Нью-Йорк воїн і отримав поранення, що стали для нього смертельними.

Того вечора, 15 липня 2021 року, російські окупаційні війська відкрили вогонь по самому центру цього населеного пункту. Військові розповідають: по Нью-Йорку та позиціях українських військових біля селища тоді прилетіло близько 25 артилерійських снарядів і з десяток мін 82 та 122 калібру. Місцевим жителям потрощило будинки, повибивало вікна. Утім, на щастя, обійшлося без жертв серед цивільних.

Військовим же пощастило значно менше. Одна 122-а міна вибухнула поруч з Олександром, якому лічених метрів не вистачило, аби заховатися в укриття. Однак найстрашнішими наслідками вибуху снаряду для Олександра стали не мінно-вибухові травми, а жахливі опіки: в нього обгоріло 80% тіла. Що стало причиною виникнення вогню і чи не використовували окупанти окрім заборонених калібрів ще й заборонені заряди – напевно, покаже розслідування: через порушення ворогом правил ведення війни, прицільний обстріл населеного пункту, в якому, до того ж, зберігалися сотні тон небезпечних хімікатів, українська прокуратура відкрила кримінальне провадження.

Василь Холод розповідає: військові медики спрацювали на відмінно. Вже за дві години Олександра з передової гелікоптером доправили до госпіталю в Харкові. Попри шалений біль, чоловік на той момент залишався притомним.

"Сашина сестра, дочка моя, їздила туди, розмовляла з медсестрою, яка його транспортувала. Та сказала, що він розмовляв, був при тямі. А тоді його ввели в медикаментозну кому, бо той біль неможливо було переносити", – каже вітчим воїна.

Сестра залишалася поруч з братом 3 доби – саме цей період для людей з такими обширними й тяжкими опіками вважається критичним. Весь цей час Олександр був у комі. 19 липня доньку в Харкові мали змінити мама та вітчим. Однак добратися туди вони не встигли: на світанку серце воїна зупинилося.

У полеглого воїна залишилася 2-річна донька

"Сьогодні ми навіки прощаємось з Олександром Горбенком. Хлопцем, молоде життя якого підступно обірвав російський окупант біля населеного пункту з красивою назвою Нью-Йорк. Ще одним янголом небесним стало більше. Спи спокійно, Сашко. Відпочивай, та будь впевнений – ми помстимося. І пробач нам, що не вберегли", – так про полеглого побратима написали на сторінці 10 ОГШБр у день його поховання.

Додому – вже назавжди – Олександр Горбенко повернувся в ніч з 20 на 21 липня.

Вночі, під дощем, криворіжці зустрічали свого полеглого земляка на в’їзді в місто

Земляки зустріли його на під’їзді до міста, прихиливши коліно на знак пошани і скорботи.

А 21 липня назавжди 29-річного Героя поховали.

21 липня Олександра Горбенка поховали в рідному місті
Попрощатися з полеглим героєм прийшло чимало мешканців Кривого Рогу
Віддати останню шану загиблому криворіжці прийшли до будинку, де живе мама Олександра
У день похорону Олександра Горбенка в Кривому Розі було оголошено жалобу

Цей день у Кривому Розі був оголошений днем жалоби.