УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Влад Волошин
Влад Волошин
Військовий експерт

Блог | Скільки в Україні неприкритих "воріт" для вторгнення: сценарій росіян і що робити

армія росії сценарій вторгнення

Сьогодні західні політики і міжнародні військові експерти дуже багато говорять про можливе майбутнє широкомасштабне вторгнення Росії в Україну. Подібні заяви в жодному випадку не є для того, щоб лякати українську владу чи українське суспільство. На підставі цих заяв в деякій мірі формується міжнародна політика і світова економіка. Тобто, інформацію про можливу масштабну агресію Росії проти України варто сприймати як обґрунтовану на фактах і тенденціях пересторогу, яка з високою вірогідністю може трапитись найближчим часом.

Деякі західні політики і посадовці, експертні агентства і авторитетні медіа навіть розглядають можливі майбутні сценарії російського вторгнення. Аналізуючи наявні розвідувальні дані, вони намагаються спрогнозувати терміни і напрямки російських ударів, склад і структуру угрупувань, бойові можливості залучених сил і засобів.

Российские "миротворці" готовятся к вілету в Казахстан

Мета – захопити аеродром

В свою чергу Росія на численних військових навчаннях і маневрах відпрацьовує декілька варіантів своїх дій під час вторгнення. Особлива увага приділяється саме захопленню плацдармів і перекиданню на них сил і засобів для подальшого розширення підконтрольної території. Майже до кожних таких навчань залучаються літаки транспортної авіації ВКС Росії і підрозділи ВДВ.

Свого часу влітку 1999 року російські десантники з миротворчого контингенту в Боснії і Герцеговині здійснили стрімкий марш-кидок і випередивши представників армій НАТО взяли під контроль аеропорт Слатіна поблизу столиці Косова Пріштіни. Це дозволило росіянам літаками терміново перекинути на Балкани свій миротворчий контингент і отримати під контроль (в складі сил KFOR – авт.) значну частину Косова.

І зовсім свіжий приклад, коли до Казахстану терміново були введені так звані миротворці ОДКБ. Одними з перших дій протестувальників було взяття під контроль міжнародного аеропорту в Алмати, щоб ускладнити Росії перекидання військ до їхньої країни. Проте за короткий час в аеропорту Жетиген (який розташований за п’ятдесят кілометрів від Алмати і не був під контролем протестувальників – авт.) приземлились кілька російських військових літаків з передовою групою "миротворців".

За кілька годин росіяни разом із казахськими силовиками "відбили" алматинський аеродром у озброєних мисливськими рушницями протестувальників і вже сюди за півтори доби був перекинутий інший трьохтисячний "контингент ОДКБ" – в тому числі військові з Вірменії, Білорусі, Таджикистану і Киргизстану.

Як повідомило російське міноборони, в ВКС було створене спеціальне повітряне угрупування з понад 70 літаків Іл-76 і 5 – Ан-124, які цілодобово перекидали підрозділи російського контингенту та контингентів інших "союзників" до Казахстану.

Російський військовий літак Іл-76 на авіабазі у Киргизстані.

Як повідомляли очевидці подій, в міжнародному аеропорту Алмати кожні 15-20 хвилин сідав російський борт з бойовою технікою і особовим складом. Для цивільних рейсів аеропорт відкрили лише за дві доби.

Тобто, ця операція російських військ (кількість контингентів з інших країн порівняно невелика – авт.) може бути фактично генеральною репетицією "з підвищеною відповідальністю" операції по вторгненню в Україну.

За порівняно короткий час Росія перекинула на захоплений під контроль аеродром сили і засоби майже трьох батальйонних тактичних груп. Навіть не сумніваюсь, що усі дії завантежень-вивантажень робились з контролем часу і можуть бути дещо прискорені за бойових умов.

Сил і засобів – достатньо

Чому така операція є досить реальною для її проведення в Україні, існує кілька причин. Перша з них – це тому, що у Росії більш ніж достатньо сил і засобів для того, щоб втілювати подібні плани. За останні роки кількість підрозділів і з’єднань штурмових військ високої мобільності (зокрема ВДВ, спецназ ГРУ – авт.), збільшилась більш ніж наполовину.

Сьогодні, за даними росЗМІ, ВДВ ЗС РФ складає майже 50 тисяч осіб, 80% з яких – контрактники. Крім того, подібні завдання покладаються і на спецпризначенців Головного розвідувального управління Генштабу ЗС РФ. Таких в Росії теж сім окремих бригад і один окремий полк, окремі розвідувальні пункти і загони, загальною чисельністю до 15 тисяч осіб.

Крім того, кілька років тому Росія оголосила пріоритетним напрямком будівництва власної армії розвиток військово-транспортної авіації. Сьогодні на озброєнні ВТА ВКС Росії є близько 400 одиниць авіаційної техніки. З них близько 130 одиниць – Іл-76.

Основним транспортним літаком, який застосовує наш противник для проведення перекидання сил, є Іл-76. Це доволі унікальна повітряна машина, яка за своїми характеристиками може сідати на бетонні, ґрунтові і навіть крижані (наші пілоти в Гренландії щороку беруть участь в операції "Північний Сокіл" - авт.) злітно-посадкові смуги. Головне, щоб ця ЗПС була не коротшою за 1600 метрів.

Підготовлений екіпаж Іл-76 може злітати і сідати на смугу без спеціального аеродромного обладнання, в складних метеоумовах і умовах ведення бойових дій навіть під час застосування противником зенітного озброєння (так званий спосіб "по-афганському", коли машина з великої висоти по крутій глісаді, майже вертикально, відстрілюючи теплові пастки, здійснює посадку на смугу, вмикаючи реверс двигунів. – авт.). Спосіб важкий, доволі ризиковий, проте порівняно ефективний.

Коли українські військові перебували в оточенні в Луганському аеропорту, постачання боєприпасів, продуктів і підкріплення здійснювалось нашою транспортною авіацією. Нажаль 14-го червня 2014 року російські бойовики з двох ПЗРК 9К38 "Ігла" і ЗУ -23-2 збили український літак з десантниками.

Хоча сам аеропорт і перебував під контролем наших військових, але навколо нього була велика кількість вогневих точок російських бойовиків і летовище фактично перебувало в облозі. Крім того, пересічена місцевість навколо аеропорту з великою кількістю лісопосадок, ярів, байраків не давала змоги українським бійцям контролювати достатній радіус території навколо нього, зона контролю становила не більш ніж півкілометра. До трагедії зі збитим літаком у Луганському аеропорту, було здійснено 27 посадок військових бортів, причому тричі навіть сідали конвої з трьох літаків Іл-76.

Тобто, якби в українських військових було достатньо сил, щоб контролювати зону навколо Луганського аеропорту радіусом 5-6 кілометрів (дальність роботи ПЗРК 9К38 "Ігла" – авт.), трагедії могло б не статись. Тому, враховуючи подібний аспект, росіяни відпрацьовують на навчаннях взяття під контроль аеродромів,

Багато – не завжди добре

Друга важлива причина, яка робить операції із захоплення аеродромів досить реальними під час можливого масштабного вторгнення Росії в Україну – це те, що у нас є велика кількість аеропортів, аеродромів, майданчиків і злітно-посадкових смуг, які можуть бути використані для перекидання військ, і чимало з них розташовані саме на загрозливих напрямках. Для реалізації подібних планів потрібно ще зробити повітряний коридор для "транспортників", але у Росії для цього теж є відповідні засоби.

Щодо аеродромів, які має Україна: два десятки з них – військові діючі аеродроми, на яких базуються частини і підрозділи Повітряних Сил, ще шість – запасні аеродроми, тридцять три – цивільні (+ ДАП, Луганськ, Бельбек і Сімферополь), декілька аеродромів інших державних структур (МВС, НГУ, ДСНС) і авіаційних підприємств і навчальних закладів, а також понад чотири десятки спортивних аеродромів і злітно-посадкових смуг довжиною понад 1500 метрів. Також в Україні є сорок п’ять розформованих військових аеродромів, на більшості з яких ЗПС можна використовувати для посадки Іл-76.

Те, що лише невелика кількість з них достатньо прикривається засобами ППО – не є великою таємницею. А деякі з вищенаведених об’єктів не мають і наземної охорони, тож диверсійній групі цілком до снаги захопити такий польовий аеродром і координувати висадку інших сил.

Крім того, зовсім поряд з українським кордоном розташований військовий аеродром в придністровському місті Тирасполь. Аеропорт повністю перебуває під контролем так званих силовиків "ПМР", а фактично – присутніх тут російських вояків.

Між аеродромом і українською територією всього 8 кілометрів і немає жодної суттєвої перепони для військової техніки у вигляді Дністра. Тобто, Росія цілком реально може перекинути в Придністров’я (за певної згоди Румунії і Молдови, або "пробити коридор" з боку Чорного моря в України – авт.) певну кількість військ, для завдання ударів з південно-західного напрямку.

Тож сьогодні варто з достатньою увагою віднестись до охорони і оборони наявних аеропортів, адже наш ворог Росія останнім часом демонструє успішність власних дій щодо захоплення "повітряних воріт", через які відкриваються шляхи для подальшої агресії.

Може б варто до завдань із захисту розформованих, невеликих цивільних і спортивних аеродромів й злітно-посадкових смуг задіяти підрозділи Територіальної оборони ЗС України, надавши їм відповідне озброєння і оснащення.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...