Блог | Путін знову повернувся до тактики "їх там немає". Для чого він це робить?
Ви сміятиметеся, але Путіна, схоже, хтось ударив по голові. Чи випив зайвого, чи вікове вже — хай діагноз ставлять спеціалісти. Але з його свідомості раптом випали одразу сім років, і господар Кремля перемістився у стан 2014 року.
Серйозно — він забув про обміни відловлених на українських теренах російських військових, про збитий Боїнг та міжнародні суди. І раптом почав грати в ту саму першу гру, в якій "їх там немає". А Росія не є стороною конфлікту. Правильно, як в анекдоті: в якій ситуації тебе не заскочила би дружина — не зізнавайся. Усе заперечуй, що б вона не бачила! Головне, одразу одягай труси – і починай все заперечувати.
Так ось, Путін заявив, що Москва ніколи не погодиться з тим, що є однією зі сторін збройного конфлікту на Донбасі. За його словами, це не закріплено у мінських угодах.
"У мінських угодах ніде не сказано, що Росія є стороною конфлікту. Ми ніколи з цим не погоджувалися і не погодимося. Ми такими не є", – заявив він.
І не важливо, що Мінські угоди ніяк не стосуються ролі РФ як агресора. Цей кривавий статус злочинця закріплений у значно серйозніших документах зовсім інших міжнародних організацій. А "мінські" – це вже спроба знайти вихід із визнаного конфлікту в рамках Нормандського формату переговорів. Тож маніпуляція вийшла досить жалюгідною.
Зрозуміло, що свого часу ще за СРСР тодішнім літературним номенклатурникам при ЦК КПРС Оруел у принципі був симпатичний як прихильник раннього СРСР. Тому його книгу "1984" вони сприйняли дещо прямолінійно. Як інструкцію. Ну а з нинішніх що взяти? Вони вже звикли жити за методичкою "Міністерства правди". Остазія завжди воювала з Океанією. Завтра все може бути інакше, звісно. І також буде правдою.
Але справа навіть не у звичній брехні Путіна. Головне, чому і навіщо він це робить? І як нам реагувати?
Очевидно, що спробу повернення на старт переговорних позицій зроблено Кремлем не від хорошого життя. Так, підписані у 2014 та 2015 році угоди за розрахунками Москви були знищенням української Незалежності. Амністія бойовикам, перетворення їх на народну міліцію, особливий статус регіону — фактично російський анклав в Україні, ще й за український рахунок. Але продавити реалізацію цього сценарію не вдалося. Навіть у хитрому варіанті умовлянь Зеленського - мовляв, "підписував не ти, твоєї провини немає, давай вже цю зраду протягнемо" нічого не вийшло — Зеленський цілком справедливо послав Кремль із цією ініціативою у відомому напрямку.
Були погрози, тиск, шантаж заручники із боку РФ. Україна не прогиналася. І аргумент "твоєї провини немає, підписував не ти" не спрацював. Погрози, тиск наших сумнівних партнерів із Берліна та Парижа, які хотіли вирішити виключно свої питання за український рахунок, результатів не дали. Київ відмовляється лізти в пастки різного роду "формули Штайнмайєра та Мінських угод" у їх російському трактуванні. Бачили на прикладі Грузії, чим це закінчується. Навіть Кремль це вже зрозумів. Глухий кут. Доведеться розпочинати гру з поглинання України з початку. З 2014 року. То яка там у нас перша репліку? Ага, ось: Росія не є учасником конфлікту! Остазія завжди воювала з Океанією...
