"Ой, лишенько... Де ж ми їх усіх тут прикопувати будемо?"

'Ой, лишенько... Де ж ми їх усіх тут прикопувати будемо?'

Ранок починається з заголовків провідних екпертів – "Росія готова напасти на Харків та Одесу!!"

"Ой, лишенько... Де ж ми їх усіх тут прикопувати будемо?"

І ось що цікаво: ті ж самі провідні експерти в більшості своїй говорили, що утримати Харків та Одесу росіянам може бути не тільки складно, а й майже неможливо. Бо підтримки населення нема. Та й що сталося за останній час? У Росії з'явилися додаткові гроші для повномасштабної? Її економіка зростає? Чи наша армія за мить розвалилася?

Відео дня

А-а-а, може то після виступу Меладзе та Басти хтось в Росії вирішив, що раз купка глядачів їм поаплодувала, то тепер можна казати – ми чекаємо російську армію з хлібом та сіллю?

Ненавиджу паніку. А ще – ось такі методи залучення аудиторії.

"Заголовок наше все", чи не так?)

***

Що хочеться сказати по суті: нам (харків'янам, одеситам, іншим) дуже потрібна столиця. Бо без неї регіони залишаться без центру прийняття рішень, без основи. Та без достаніх ресурсів. Але й столиці потрібен Харків. Потрібна Одеса. Потрібні Дніпро та Чернігів, Суми та інші. Бо тоді не буде країни, а лише місто на мапі. То ж ми всі важливі один для одного. І я повторюю знову і знову:

Нас колись привчили жити та бачити політичні процеси країни в розрізі якихось окремих князівств. Це я як жителька сходу говорю. Перебуваючи в Донецьку, я чула: "це не у нас, в Донецьку. Це у них, в Києві". Чи живучи в Харкові, змушена була сприймати Львів як "той, їхній". І так, можливо, по всій країні було, тією чи іншою мірою

Але зараз, чорт забирай, як мінімум, через сім років війни кожен куточок Донбасу для львівянина, киянина, одесита, харків'янина – повинен вважатись особистою власністю. Я в Харкові – але Київ мій. Ви в Києві – але Харків ваш.

Ми зрозуміли один одного?)

Додам коментар, кимось залишений під цим заголовком Портникова:

"Ой лишенько... Де ж ми їх всіх тут прикопувати будемо?"

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.