"Сатанинський тролінг спецслужб". Про вбивство Бабченка, токсичну Росію та нові загрози
Оновлене. "Вбивство" Аркадія Бабченко виявилося спецоперацією СБУ
Відомий російський журналіст Аркадій Бабченко був зухвало вбитий трьома пострілами у спину прямо на порозі орендовної київської квартири ввечері 29 травня. Про те, чому є підстави вважати, що у скоєнні цього злочину міг бути зацікавлений Кремль, про те, які кроки мусить здійснити Україна, аби забезпечити своїм громадянам хоча би мінімальну безпеку, а також про невідомий раніше епізод, що трапився з Бабченком на початку російсько-української війни на одній з позицій українських військових, в інтерв’ю OBOZREVATEL розповів давній знайомий загиблого, відомий волонтер та блогер, офiцер запасу МИРОСЛАВ ГАЙ.
- Мирославе, чи могли ви назвати Аркадія Бабченка своїм другом?
- Це було би перебільшення і я не зовсім розумію, чому наші ЗМІ вже другу добу пишуть про те, що ми дружили. Ми не так багато з ним спілкувалися насправді. Періодично переписувалися, обмінювалися коментарями, підтримували пости один одного, бо робили одну і ту ж справу. Мали схожі погляди на Росію, її агресію щодо України, роль у війні та перспективи.
Але переважно наше спілкування було віртуальним. Лише раз зустрілися, щоб випити пива…
Ще одне, що нас єднало – те, що і він, і я були на війні. Вона нас, зрештою, і познайомила.
- Як і де це було?
- Це було на Карачуні, у розпал боїв під Слов’янськом.
Ми – невеличкий загін майбутнього батальйону імені Кульчицького і 1 бат 95 бригади – були в оточенні на Карачуні. До нас вже не можна було прорватися, бо нас щодня бомбили, тому у нас почалися перебої з харчуванням і з водою.
І тоді у мене виникла ідея. Я подзвонив Юрію Касьянову, волонтеру "Армії СОС", і запропонував провести на Карачун воду, пробурити свердловину. Він ідею підтримав і з великими труднощами, але розшукав відчайдухів у Харкові, які зголосилися їхати працювати туди, де кожного дня йшли обстріли, відбувалися бої…
Попри те, що колони до нас тоді не доходили, Касьянов з бурильниками до нас прорвалися. Десантники допомогли. А разом з ними до нас приїхали і два журналісти: Артем Шевченко і Аркадій Бабченко.
Читайте: "Ми помстимося!" Боєць батальйону Кульчицького про загибель легендарного генерала
От тоді я з Аркадієм і познайомився. І, оскільки вся ця ідея належала мені, мене ж зобов’язали і наглядати за журналістами.
Я сам в минулому журналіст, тому спілкування з колегою стало для мене невеличкою розрядкою там, на війні. Оскільки Аркадію було дуже цікаво все, що стосувалося нашого побуту, того, як у нас там все влаштовано, де що знаходиться – я йому показав все, що можна було показувати.
І тоді стався один дуже неприємний епізод. Дехто з прибулих (не Аркадій) виклав тоді зроблену на Карачуні фотографію у свій Фейсбук, а пропагандисти з Life News її взяли, сфальшували підпис до неї – і поширили… Якщо чесно, не хочеться навіть згадувати цю історію.
В результаті Аркадія і його компанію спершу фактично заарештували, а потім, після втручання Юри Касьянова, їх просто вигнали з позицій.
- Що було на тому фото?
- Вони виклали красиве фото нашого військовослужбовця і зробили до нього патріотичний підпис. А Life News замінив той підпис на текстовку, що це, мовляв, вбивця, снайпер, який працює з Карачуна…
Читайте: Забудьте про "Мінськ", ми відповідаємо вогнем – волонтер
Вони спотворили реальний посил і зробили з цього фото резонанс. Фотографію побачила мама військовослужбовця, була шокована, у неї ледь не стався серцевий напад…
І в таких умовах ніхто особливо не розбирався, яким чином та фотка взагалі випливла. Тим більше, що у нас була чітка домовленість: не викладати жодних фото, хай навіть максимально патріотичного характеру.
І для мене дуже важливо, що Аркадій ніколи після цю історію не згадував. Це було шляхетно з його боку, бо основним його мотивом було небажання цією розповіддю нашкодити українським військовим.
До того ж він вважав, що в тому інциденті якоюсь мірою були винні і вони. Він не встиг зупинити колегу, хоча був досвідченим військовим журналістом. Хоча я якоюсь мірою розумію їх мотиви. Тоді було вкрай мало інформації з фронту, тож будь яка позитивна звістка несла людям надію…
- Їх хоч не били тоді, до того, як хоч трохи розібралися?
- Скажу так: ми, військовослужбовці – люди достатньо суворі.
- Чим закінчилась ця історія?
- Коли їх вигнали, виставили з позицій посеред ночі, я видзвонив Хоттабича і Армена з ASAP Rescue, які займалися евакуацією – і вони їх, фактично, вивезли.
- Яким він був – Аркадій?
- Аркадій був дуже доброю людиною. Беззлобною абсолютно. При тому що йому постійно погрожували, при тому, що він усвідомлював рівень небезпеки, через що і покинув РФ – при всьому тому він був дуже доброю людиною. Навіть коли стикався з несправедливістю, міг вибухнути, але швидко відходив.
І разом з цим Аркадій був розумний. І мав шалену жагу до життя.
Він останні три роки не їздив на війну взагалі. Все збирався, але так і не вибрався. Не міг зібратися з силами. Не забувайте, Аркадій пройшов 4 війни. Дві – як військовослужбовець. І як військовий журналіст. І на кожній війні він потерпав фізично. А тут ще й погрожували йому. А у нього були діти…
Аркадій дуже любив свою родину. І він часто про це писав. У нього ж не всі пости були політичні або військові. Він мав талант і міг так написати про те, як поїхав на дачу, яку траву там бачив, як класно купався у річці або як прекрасно в його віці знайти те, що він називав ЗОЖ (здоровий спосіб життя), що це читали десятки тисяч людей. Бабченко був переповнений любові до життя.
- Він давно і досить гостро писав про правлячий режим в Росії. Але донедавна жив там і ніхто його не чіпав. Як гадаєте, чому Аркадія вбили саме зараз?
- Це має слідство встановити. Але як на мене, є кілька причин.
Аркадія вбили у день загибелі генерала Кульчицького. Вони з Сергієм Петровичем були трохи знайомі і Аркадій сам писав, що він просився на борт того гвинтокрила, в якому Кульчицький загинув. Просто борт був перевантажений і Бабченка не взяли. Що врятувало йому життя тоді. Це, швидше за все, збіг – але дуже дивний. А ми всі знаємо, як гебісти люблять оці всякі символічні штуки. Тому я би не відкидав версії, що це не просто співпадіння.
Потім – на фоні новини про зухвале вбивство російського журналіста у Києві на задній план відійшла ціла низка вкрай важливих для України подій. У нас повністю зник з порядку денного самміт ООН. В інформаційному полі майже нема заяв Штайнмайєра. Ця новина перебила всі важливі стратегічні безпекові питання.
Крім того, може, річ у тім, що вони лише зараз змогли нарешті до нього дістатися. На нього ж чекали. А це треба було вивчити його звички, визначити приблизний графік повернення… Це ціла низка заходів мала бути…
Ну і це таке демонстративне вбивство напередодні Дня журналіста, тоді, коли в Україні є іноземні представники. Це показове вбивство і для російських опозиціонерів, які втекли з РФ. Ми ж бачимо, що Росія робить це не вперше. Отруєння Скрипаля, вбивство Березовського і його помічника, Литвиненка, Вороненкова…
Читайте: "Товариші КДБ вирішують": убитий Бабченко передбачив розправу
Всі ці злочини – максимально демонстративні. І всі вони скоєні стосовно людей, які або публічно засуджували РФ, або втекли з неї.
І вбивсто Аркадія цілком вкладається в цю логіку, в цю низку показових страт.
Що можу сказати? Це війна. Нас будуть качати. Зараз РФ використає це, як інформаційний привід для того, щоб кричати на весь світ, що в Україні вбивають журналістів.
- Вже. Речниця МЗС РФ Марія Захарова вже саркастично заявила російським опозиціонерам, що "хай краще хай вас переслідують в Росії, ніж вбивають в Україні"…
- Ну от. Особливо для них це актуально після скандалу навколо арешту російського громадянина, що очолював українську філію "РИА-Новости". Слідком РФ відкрив справу щодо загибелі Аркаші вже за півгодини після вбивства! Він ще знаходився в кареті "швидкої допомоги".
Це – демонстрація. Як це було з "Боїнгом", як це було з отруєнням Скрипаля, коли один з ведучих в ефірі федерального телеканалу прямим текстом заявив фактично, що така ж доля чекає всіх, хто втік від Росії або став на іншу сторону…
Це вбивство – це плювок Росії. Вони демонструють українцям, російським опозиціонерам та журналістам, всьому світові: ми вбивали і будемо продовжувати це робити. І ви нічого не зможете зробити. Не зможете захиститися. Ніде.
І я думаю, ми всі маємо переглянути своє ставлення до Росії. Ми досі намагаємося протистояти їй цивілізованими методами – через суд, через санкції, через зустрічі у нормандському форматі… Але ми маємо справу зі вбивцями, з психами, з маньяками. З людьми, що ведуть війну, не гребуючи жодними методами.
Тому і ми, і світ – у наперед програшній позиції. Бо ми діємо так, як діють у цивілізованому суспільстві. А проти нас – гопнік з ножем. Який готовий вбивати. І ми маємо навчитися давати йому по зубах у відповідь.
- Як?
- Наша відповідь на будь-яку акцію Росії має бути у десять разів потужніша. Не висилати дипломатів – а проводити низку арештів. Весь криміналітет, що поприїздив з Росії, просто виловлювати і демонстративно депортувати або саджати. Ми маємо зачистити Україну від будь-яких російських агентів впливу. У ЗМІ. У бізнесі. В дипломатії.
Це треба припинити! Прямо зараз вбивають людей. Вбивають друзів України. Нахабно, посеред Києва. Ледь не перед будівлею СБУ. Це – ляпас. Демонстрація того, що наші спецслужби безсилі. Це – привіт від гебні. Тілами наших друзів, наших людей вони чинять кривавий, страшний, сатанинський тролінг.
- Як гадаєте, будуть зроблені якісь висновки нашими спецслужбами після цього вбивства?
- Тут не тільки спецслужби винні. Бо хто би зараз не очолив СБУ – він нічого не зможе зробити, поки у нас відкриті кордони.
Так, ми не можемо контролювати кордон, бо не вистачає людей. Але ми могли би принаймні не полегшувати сюди проїзд вбивцям. Ми мали би принаймні припинити залізничне сполучення між Москвою і Києвом. Мали би щось зробити з автобусами, які спокійно курсують з окупованих територій в Росію і назад через деокуповану територію. Ну це ж нонсенс!
Якщо ти вбивця, тобі не треба вигадувати якийсь таємний спосіб проникнення в Україну. Не треба шукати якісь курячі стежки, як Савченко свого часу, коли вона бігала в "ДНР/ЛНР". Ні! Ти просто сідаєш в автобус – і приїжджаєш!
І поки це так – такі як Лусваргі зможуть спокійно сидіти в монастирях УПЦ МП. Такі як Гіркін зможуть приїздити під виглядом паломника, проводити рекогносцировку, а потім завозити сюди зброю і людей.
І жоден керівник СБУ не зможе з цим нічого зробити. Бо у нього немає інструментів. Він скаже: введіть візи. Зменшіть культурні зв’язки. Забороніть на законодавчому рівні їздити музичним виконавцям. Роз’ясніть місцевому населенню, що не треба їхати в Росію на Чемпіонат світу з футболу, бо їх там можуть арештувати або завербувати. Як це вже було не раз!
Ми маємо зробити елементарні кроки для того, аби вижити. А ми їх не робимо. І я думаю, спецслужби мали би зараз зробити брифінг і виступити з проханням до президента, до РНБО, до Верховної ради з вимогою забезпечити на законодавчому рівні можливості для організації нашої з вами безпеки. Хоча би мінімальної!
Так що тут висновки мають робити не спецслужби. Висновки маємо робити всі ми.
- Мирославе, чи відомо вам - Аркадій сприймав серйозно ті погрози, які надходили?
- Так, він сприймав їх серйозно. Ми говорили про це. Тому він і поїхав за кордон з РФ.
Читайте: Бабченко знав свого вбивцю особисто - Лойко
- Чому ж зрештою він опинився в Україні?
- Його перша ідея була повернутися до Чехії. Але у нього там закінчилася віза, треба було щось робити. Плюс, треба було якось заробляти кошти. А він - російськомовна людина. Його не так добре знають в Чехії, але дуже добре знають в Україні. Тут йому запропонували роботу на телеканалі АТР. Тут він міг щось писати, тут він міг зустрічатися з людьми...
Хоча він їздив у Європу з виступами, з творчими вечорами. Проводив зустрічі, на яких засуджував путінську агресію, неодноразово наголошував, що теракти в РФ, коли підривали житлові будинки перед другою чеченською кампанією – це була спецоперація ФСБ. Він їздив по світу і про це говорив.
Він хотів повернутися в Європу. Але – фінанси, віза, родина… Купа питань була. Тому він залишився в Україні.
Хоча його попереджали. І представники безпекового сектору, і колеги, які займаються цими питаннями. Вони попереджали: Аркадій, у Києві росіянам до тебе легше дістатися, ніж у Європі.
- Він не звертався за захистом до компетентних органів?
- Наскільки я знаю, ні.
- Зараз просто чимало звинувачень лунає на адресу СБУ: не захистили, не попередили вбивство… Але чи справедливі ці докори, якщо людина навіть не просила, аби її захистили? Не повідомила про погрози?
- Знаєте, якщо хочуть вбити - вбивають.
Якщо в США хочуть когось захистити, людина підпадає під програму захисту свідків. Це фактично зміна імені, життя, знищення всіх даних, які про тебе є в інтернеті, в базах даних. Це зміна місця проживання, професії, іноді – навіть зовнішності. Буває, що людину ховають навіть від її ж родини…
Якщо ви хочете реальної безпеки – треба робити так, як роблять у США. Але у нас це неможливо. Та я не певен, що Аркадій сам би на таке погодився. Бо він був публічною людиною. Бо творчість і ці творчі вечори – це була певна його місія. Те, що він міг робити, враховуючи, що він давно вже не їздив на фронт.
Він не раз писав, що не їде на війну, бо мусить зберегти життя. Бо він мав родину. І просто хотів жити.
-У Аркадія не було ілюзій щодо РФ, так?
- Жодних. Він все сформулював. Він про все заявляв публічно. Що Росія – це країна мороку. Що вона занурилася в темряву. Що вбивства будуть продовжуватися. Він постійно озвучував прізвища людей, яких вже вбив Кремль. Новодворська, Нємцов, його колеги-журналісти…
А нині він зайняв своє місце в цьому мартирологу.
Він знав, наскільки ризикує. Але кожен другий його пост був про Росію, її агресію, про те, в якого монстра перетворилася його батьківщина. І хоча він не їздив на війну, щоб не ризикувати – не писати про це він не міг. Тому що справжній журналіст не може мовчати про дійсно важливі для нього, суспільства, світу речі. Бо справжній журналіст – завжди на вістрі ножа.
А Аркадій був справжнім журналістом. Тому писав. Тому їздив. Тому проголошував цілі маніфести щодо РФ.
За те його і вбили.