Військовий експерт: у Росії є стратегія тиску на Україну, Зеленський став заручником

Кремль поставив перед собою чітку мету – легітимізувати "ДНР" і "ЛНР". Він обрав тактику тиску на Україну шляхом примушення до малих поступок.

Відео дня

Наразі є два "гачки", за які Москва тримає Київ: обіцянка швидкого миру на Донбасі та полонені. Про це та інше в ефірі телеканалу Obozrevatel TV заявив директор Міжнародного центру протидії російській пропаганді, військовий експерт Юрій Кочевенко.

– Почнімо з розслідування ДБР щодо здачі Криму. Як думаєте, другу державну зраду можуть приписати Януковичу? І що для нас дає це розслідування?

– Напевно, будь-який злочин має закінчуватись покаранням. Проте в цій ситуації піднімати такі нафталінові архіви може бути спробою певним чином відволікти увагу від того, що сьогодні турбує українську армію.

Є багато питань, пов’язаних із тим, як сьогодні відбувається управління в Збройних силах, питання закупівель. Нещодавно був скандал, пов'язаний із бронежилетами. І це тільки один із таких випадків. Тут справді треба наводити лад.

– Чи можемо ми говорити про те, що зараз боєздатність Збройних сил…

– Я такими фактами не володію або, принаймні, не володію настільки, щоб публікувати їх обґрунтовано. Єдине, ми можемо поговорити про ситуації, пов’язані з морально-психологічним станом наших Збройних сил, і як це впливає на боєготовність. Всі ці ситуації, пов’язані з інспекціями, і подібні речі.

Це теж елемент боєздатності – не тільки матеріальна частина, але й інформаційна, психологічна. Вона теж сильно впливає на те, як наша армія здатна виконати свій обов’язок.

– Що з моральним духом українських військових? Дійсно, ви згадали про ревізії, ми спостерігаємо за мінським форматом, за заявами президента як верховного головнокомандувача, який каже, що наступна зустріч у "нормандському" форматі може принести мир. Як це все впливає на військових?

– Повірте, навряд чи впливає позитивно. Зі свого досвіду можу сказати, що за останні 6 років Збройні сили сильно змінилися. Спочатку були суттєві позитивні зміни. Після того були не дуже позитивні зміни, пов’язані насамперед із тим, що багато в чому оновився кадровий склад, і більшість ветеранів, бойових офіцерів, солдат із реальним досвідом участі в бойових діях пішли зі Збройних сил. Сьогодні кістяк ЗСУ складають солдати контрактної служби, більшість із яких практичного бойового досвіду не має.

Ця демонстративна миролюбність української влади багато в чому сприймається як певна слабкість і неготовність відстоювати зі зброєю в руках свою землю. Це не може позитивно впливати на морально-психологічний стан наших воїнів.

Вони не відчувають, як це було в 2014, 2015, 2016 роках, такої єдності і армії, і народу, і вищого військово-політичного керівництва країни. Попри критиків, яких завжди було багато, відчувалася якась спільна мета. Зараз такого відчуття немає.

Можу розповісти про конкретну ситуацію, пов’язану з цією інспекцією. Один мій хороший товариш, високопосадовий офіцер Генерального штабу, полковник, сказав: якщо це відбудеться, я кладу рапорт. Це людина з бойовим досвідом, людина у високих погонах.

Це, певно, найяскравіша ілюстрація того, як сьогоднішні дії української влади сприймаються українськими військовими.

Я вважаю, що Зеленський став заручником своєї обіцянки швидкого миру, який він об’єктивно не здатен забезпечити, тому що не він починав цю війну. Вона, звичайно, є вирішальним фактором того, як до нього і до всієї української влади можуть ставитися військові.

– А в контексті нової зустрічі в "нормандському" форматі? Зеленський має надію, що вона принесе мир на Донбас. Як ви розцінюєте цю заяву, як до неї ставляться в ЗСУ?

– Дай бог. Звичайно, хотілося б, щоб здійснилися всі побажання нашого президента. Але, на мою особисту думку, просто наївно вважати, що якісь дипломатичні зусилля здатні забезпечити нашу національну безпеку й мир.

Російська Федерація має досить чітку й очевидну для всіх стратегію – вона тисне на Україну всіма засобами, через залякування, через погрози, через постійний ризик активізації бойових дій. Крок за кроком, через маленькі поступки вона дотискає українську владу до того, що ми відступаємо, здаючи свої національні інтереси.

Зараз їхня мета номер один – примусити Україну визнати так звані республіки, принаймні де-факто, легітимізувати їх у переговорному процесі, щоб це дало можливість дистанціюватися від конфлікту. Щоб Росія могла сказати: ну ось, громадянська війна, Україна веде прямі перемови з цими "республіками", а ми тут згори можемо "посприяти".

І всі обстріли, всі полювання, які фактично відкрили росіяни на наших військових, – це фактично воєнний тероризм. Метою є не сам факт цієї воєнної дії, а той суспільно-політичний резонанс, який вона викликає.

Росіяни вбивають українських військових, а українці звинувачують у цьому Зеленського. Росіяни це розуміють і продовжують це робити, шантажуючи Зеленського – мовляв, якщо ти не підеш на поступки, ми зараз тут почнемо.

– Павло Клімкін сказав, що Путін, на його думку, тестує Зеленського з приводу цієї слабини, де він може її проявити. Щойно Зеленський оступається, Кремль одразу це використовує. Це не нова тактика, ми бачили це й раніше. Як думаєте, наскільки в Зеленського є цей внутрішній стрижень чи тил, який тримає його від подальшого відступу?

– Давайте проведемо аналогію. Уявіть собі лінію фронту, на якій противник намагається знайти слабке місце. Щойно він його знаходить, він концентрує на ньому всі свої основні сили та засоби, щоб максимально пройти вглиб і розширити цей плацдарм для подальшого наступу.

Так само відбувається і в політичній площині. Вони шукають ці слабкі місця, вони їх можуть передбачати, і щойно Україна поступається, вони збільшують тиск.

– Де цю слабину зараз бачать росіяни?

– На мою думку, слабину вони бачать у сприйнятті українським суспільством цих подій через обіцянку швидкого миру.

Вони не ставлять умов, які українська сторона одразу відкине як неприйнятні, але намагаються просуватися маленькими кроками.

Була спроба проведення цієї інспекції. Через значний суспільний резонанс Офіс президента здав назад. Хоча ту морально-психологічну шкоду, яку вона завдала нашим військовим, назад не відкотиш.

Але взагалі це питання з порядку денного знято не було. Ми побачимо наступну спробу, можливо, в інший спосіб того, чого вони намагаються – фактичної легітимізації "Л/ДНР".

Нормандський формат навряд чи тут зможе допомогти. Росія вміє уникати виконання тих рішень, які їй не вигідні, але водночас вміє тиснути, наполягати на тому, що їй вигідно, примушувати Україну це виконувати.

– З приводу ультиматумів чи шантажу, який може бути, особливо напередодні місцевих виборів, які важливі для партії влади. "ДНР" висувають умови обміну, кажуть, що Україна має внести зміни до законодавства про місцеві вибори. Які ще абсурдні вимоги чи шантаж ми можемо бачити?

– Власне, найабсурдніша вимога – провести вибори на Донбасі і їх визнати.

Ви згадали про ще одне слабке місце, за яке нас, як на гачок, намагаються підчепити. Це наші полонені, українські заручники. На превеликий жаль, Росія має безлімітну можливість їх захоплювати на Донбасі або в окупованому Криму. Росіяни можуть без кінця захоплювати там заручників, а потім шантажувати Україну, вимагаючи якихось поступок, щоб їх віддавати.

До того ж самі росіяни не чутливі до цих речей. Вони можуть спокійно забути про своїх громадян, які відбувають великі терміни за участь у збройній агресії проти України в українських в’язницях. Але ми своїх громадян пам’ятаємо.

З одного боку, це наша сила, бо ми нормальні люди, але з іншого боку, це та точка, на яку росіяни будуть тиснути.