Відео дня
"Горіло все навколо": сім років тому окупанти обстріляли Маріуполь із "Градів". Спогади очевидців
Сім років тому 24 січня російські найманці завдали удару по житловому мікрорайону Східний міста Маріуполь. Тоді трагедія забрала життя кілька десятків мирних українців.
Обстріли з ракетних систем залпового вогню "Град" і "Ураган" почалися о 9:15 ранку. Пресслужба Операції об’єднаних сил опублікувала спогади очевидців про трагедію.
Загалом було три повні залпи – вони вдарили по житловому мікрорайону Східний і блокпосту ЗСУ в селищі Виноградне. Удари були зафіксовані біля маріупольських шкіл №5 та №69, на ринках "Київський" і "Денис", у приватному житловому масиві в Орджонікідзевському районі. Снаряди падали на дахи багатоповерхових споруд, вибухали прямо на вулицях, вбиваючи людей, руйнуючи будівлі та підпалюючи автомобілі.
Внаслідок обстрілів постраждали 22 багатоповерхові житлові будинки, безліч приватних будівель, два ринки й вісім магазинів, поштове відділення і дві банківські установи, аптека, кафе й СТО.
Жертвами жахливого злочину Російської Федерації стали 29 осіб, з них двоє – діти. Поранення різного ступеня тяжкості отримали 92 українців, зокрема п'ятеро дітей. Одному із загиблих було всього чотири роки.
Спогади очевидців
Мешканка мікрорайону Східний Ірина Василівна, будинок якої розташований одним з перших з боку фронту, розповіла, що в той день якраз нещодавно прокинулася та підійшла до вікна, щоб відкрити його, аби провітрити помешкання. І в той момент вона відчула жахливий гул, побачила, як в прямому сенсі цього слова горить земля, сипалися вікна в інших помешканнях.
"Горіло все навколо! Звісно, я ніколи такого не бачила, тому й не розуміла, що відбувається – відчуття були дуже дивні: і зацікавленість, і страх… Я розбудила чоловіка зі словами – "Прокидайся, я не розумію, що діється навколо. Чому будинок ходить ходуном, чому сипляться вікна?". І тут до мене почало доходити – це обстріл. Я пригадала, що у меншому ступеню ми це відчували, коли під час попередніх атак бойовиків постраждала заправка та блок-пост неподалік нас. Чоловік скомандував встати у міжкімнатний проміжок, як це робиться під час землетрусу – аби вберегтися від осколків скла й снарядів. Коли закінчився обстріл, ми вирушили на вулицю. Бачили, що навколо горять автівки – їх було дуже багато, дорога була засипана склом. Ми буквально бігли по ньому. На диво, громадський транспорт рухався – ми заскочили у перший тролейбус, адже до власної машини боялися бігти. Додому повернулися лише за тиждень… Було надзвичайно страшно…" – зазначила жінка.
Журналістка Альбіна Львутіна згадує, що в ніч з 23 на 24 січня 2015 ночувала у друзів на мікрорайоні Східному. Крізь сон вона почула, як у шафі тремтів посуд. Відкривши очі, побачила, що люстра розкачувалася з боку в бік. Перша думка була про землетрус. Остаточно прокинулася, коли коливання будівлі збільшилися та було чутно звуки пострілів. Тоді й зрозуміла, що це обстріл.
"Тільки-но я встала з ліжка, на місце, де я спала, висипалося скло з вікна поруч – чи то у підвал, чи то у перший поверх будинка влучив снаряд і вікна повилітали від ударної хвилі. Тільки тоді я зрозуміла, якій небезпеці піддаюся. Я схопила плед та телефон, вибігла в коридор, прокричала друзям сховатися якомога далі від вікон, лягти на підлогу, прикрити голови та чекати на закінчення обстрілу", - додала вона.
"Пригадую картину, яку побачили, коли вийшли на вулицю – навколо все горить, лежать тіла або залишки тіл – всі вони йшли того ранку по якихось життєвих справах і їхнє життя ось так обірвалося за лічені долі секунд… Стояв хаос, паніка. […] Минуло з того моменту вже майже 7 років, але ця травма й досі живе у мені… На Східному живуть мої родичі, коли я приїжджаю до Маріуполя, навіщаю їх. І проходячи вулицями мікрорайону й досі відчуваю жах і страх. Це залишиться зі мною назавжди. А ще кожну річницю мама мене вітає з другим днем народження і дякує за те, що я вижила…" – зазначила журналістка.
Світлана, директорка школи, яка була зруйнована під час обстрілу Східного, розповіла, що в ту суботу у будівлі школи знаходилися діти, які прийшли на підготовчі заняття, а також ті, хто ходив у спортивні секції та гуртки.
"Обстріл застав мене якраз на шляху до школи – він розпочався приблизно о 9:20. Я побачила, як прямо на мене летить ракета і впала на землю ногами у бік снаряду. Мене ніхто цьому не навчав, це відбулося на рівні інстинкту. Скільки я так лежала, не пам’ятаю... Потім, коли ми вже відсиджувалися в підвалі, у побутовому магазинчику поблизу почали вибухати балончики під тиском і склалося враження, що обстріл розпочався знову. Коли небезпека минула, я пішла до школи. Один снаряд ліг поряд зі школою – згоріла автівка колеги, другий розірвався на футбольному полі, третій – у внутрішньому подвір’ї навчального закладу. В будівлі не залишилося жодного цілого вікна, деякі двері були вивернуті. Царила паніка, крики, плач, батьки шукали своїх дітей. На щастя, в цьому хаосі постраждав лише один учень, і то легко – його трохи порізало склом. Після обстрілу люди тоді масово лишали місто – з 1100 учнів близько 500 осіб забрали документи. Я теж виїхала з Маріуполя, але за три тижні повернулася – саме тоді розпочалися заняття. Але ще рік, дорогою до школи, відчувала страх…" – розповіла вона.
Старший пожежний рятувальник Дмитро 24 січня 2015 року як раз перебував на чергуванні. Його частина знаходиться буквально в кількох кілометрах від епіцентру трагедії, тому рятувальники частини почули звуки снарядів, що розривалися, хоча до кінця не зрозуміли, що відбувається. Вже за лічені секунди після першого вибуху до пункту зв’язку частини надійшов перший виклик, в якому вони отримали інформацію про обстріл.
"Ми до останнього не розуміли масштаби трагедії, допоки на своєму шляху не побачили палаючі потрощені авто, від яких підіймався чорний дим, зруйновані будівлі. Але найстрашніше було бачити на вулицях людські жертви – тих, кому було вже не допомогти… На місці вже ми оцінили масштаби роботи, викликали допомогу та приступили до тушіння пожеж, розбору зруйнованих конструкцій. […] На Східному ми працювали із самого ранку до пізньої ночі. На базу повернулися близько опівночі, але до кінця зміни ще кілька разів вирушали туди. Що ми тоді відчували? Під час виконання службових обов’язків і раніше приходилося стикатися з різними жахіттями людського нещастя, але навіть у нас в той момент виникали панічні настрої. Але ми розуміли, що треба включати всю холоднокровність і діяти…" – розповів рятувальник.
Фельдшерка Обласного центру екстреної медицини та медицини катастроф Маріуполя Анна, яка брала безпосередню участь в наданні допомоги людям, що постраждали під час обстрілу, згадала, що виклик у лікарню надійшов близько 9:30 ранку 24 січня 2015 року. Під час слідування до епіцентру подій медики чули вибухи, навколо горіли будинки, автівки, а також лежали тіла загиблих.
"Ми отримали виклик на адресу зруйнованого будинку – прийшлося постраждалого чоловіка виймати з-під завалів у під’їзді. В нього було поранення грудної клітини – ми це побачили вже коли забрали його до карети швидкої допомоги. Він жалівся на біль в грудині, а коли ми розрізали одяг, пересвідчилися, що ситуація дуже серйозна. Він був дуже тяжкий, не знаю, чи вижив… Поки ми звільнили цього чоловіка, поки донесли – в нашу машину вже підсіли 7 або 8 осіб з різними видами пошкоджень – і переломи були, і осколкові поранення, і порізи. Всіх прийняли, всім надали допомогу, відвезли до Центру первинної медико-санітарної допомоги. Я працювала взагалі без якихось емоцій – просто не було часу думати про те, що я відчуваю. Потрібно було робити свою роботу – єдине, що було в голові", - зазначила лікарка.
Заступник начальника Обласного центру екстреної медицини та медицини катастроф Маріуполя Андрій Кононов розповів, що за кілька хвилин лікарі отримали близько сотні таких дзвінків. До епіцентру катастрофи спочатку виїхало 10 карет швидкої допомоги, але, по мірі того, як звільнялися інші бригади, вони теж слідували на Східний. Загалом в епіцентрі події була задіяна 21 бригада, які кілька разів поверталися до місця трагедії. У кожній автівці до медичних закладів везли по п’ять, шість, сім постраждалих.
За словами Кононова, всіх постраждалих і загиблих було виявлено в перші дві години після обстрілу.
Як повідомляв OBOZREVATEL, сім років тому, 24 липня 2014 року, українські військові звільнили від російсько-окупаційних військ місто Лисичанськ на Луганщині, яке було захоплене у травні того року. В операції взяли участь воїни Збройних сил України, представники Служби безпеки (СБУ) та Національної гвардії.
