Максимов-2: любитель точних банкрутств

"Обозреватель" публікує другу частину розслідування історії незвичайного звільнення великого банкіра Сергія Максимова з СІЗО. Читайте також першу частину розслідування - "Скільки коштує Максимову свобода?"

Відео дня

Вважається, що колишній власник ВіЕйБі банку вміло довів до банкрутства лідера оборонно-промислового комплексу країни. Вихід на свободу колишнього акціонера ВіЕйБі банку Сергія Максимова, та ще й після настільки гучного затримання на новорічному корпоративі, для багатьох став справжнім одкровенням. Випустити за 5 млн. грн. застави людини, який повинен одному тільки банку порядку 1 млрд. грн. (Більше $ 120 млн.) - верх витонченого цинізму, який явно б'є по інтересах фіскалів, які намагаються навести порядок. Для розуміння того, який саме людина покинула стіни СІЗО, ми вирішили розповісти про одну з найбільших скандальних угод, в якій був замішаний Максимов.

Фугасний бізнес

Історія, про яку йдеться, закінчилася відносного недавно. Всього пару місяців тому, в лютому 2012 року Вищий господарський суд України задовольнив касацію ВіЕйБі Банку і залишив у силі рішення госпсуду Донецької області, який визнав за банкірами право власності на все нерухоме майно ВАТ "Точмаш". У радянський час 70% виробничих потужностей підприємства виробляли фугаси і снаряди від 100 до 150 мм, а також інші військові боєприпаси. Інші 30% виробляли цивільну продукцію - сівалки-віялки для сільського господарства, і навіть педальні автомобілі, які використовуються в дитячих парках, гідравлічні прилади для вугільної промисловості, нафти і газа.До недавнього часу підприємство, за оцінками, приносило до 70 млн. грн. на рік.

Держава могла б законсервувати потужності заводу, необхідні для відновлення оборонного виробництва. Адже за великим рахунком підприємство стояло в мобілізаційному резерві. І за законом держава повинна виділяти на них фінансові ресурси для підтримки їх у робочому стані. На жаль, цього не робилося.

У 2005 році відомий до того моменту російський підприємець і акціонер українського ВА банку Сергій Максимов вирішив спробувати щастя у нової "помаранчевої" команди і перевести оборонну промисловість на обслуговування у власне фінустанову. Досвід роботи з оборонним бізнесом у Максимова був - у 90-хх рр.. він, подейкують, мав задоволення співпрацювати з відомим збройовим торговцем Семеном Могилевичем. Крім того, він також начебто був на короткій нозі з тодішнім Секретарем РНБО Володимиром Горбуліним, який, активно цікавився будь-якими легальними і нелегальними операціями з імпортованих і експортованих. Для чого саме - е суть важливо. Спроба Максимова, в будь-якому випадку, виявилася вдалою і "Укрспецекспорт" став на роки одним з найбільш важливих клієнтів установи.

Приблизно в цей же час Максимова починають активно цікавити і власне підприємства оборонки. Вибір припав на донецький "Точмаш", який виробляв фугаси і осколкові боєприпаси. Його він вирішив придбати у держави за 9,9 млн. грн. через підконтрольну фірму "босів". Вірніше, очей на 65 га землі і більше 45 тис. кв. м площ (включаючи склади з тоннами драгметаллама) Максимов поклав вже давно. Тільки ніяк не міг підступитися до нього. Про значимість "Точмаша" для українського експорту свідчить, зокрема, той факт, що спочатку 2000-х підприємство змогло увійти в список 14 українських підприємств спеціальної хімії, які підлягали спеціальному режиму оподаткування.

Максимов, як з'ясувалося пізніше, не збирався розвивати профільне виробництво. Замість того, щоб ефективно використовувати вже існуючі виробничі потужності, інфраструктуру, підприємець сів на "Точмаш" як собака на сіно і став вичікувати слушного моменту, щоб перепрофілювати центр і або продати його гектари в центрі Донецька, або здавати вже готовий комплекс. Технологічні лінії простоювали. А якщо хто звертався на підприємство за заміною деталей, "гнали" за кордону сумнівної якості. Замовлення поступово перестали надходити.

Романтики з великої дороги

Численні фірми і фірмочки, які "присмокталися" до грошових потоків "Точмаша", стали інструментом для викачування з підприємства грошей, що залишилися. Протягом 2007 - 2009 рр.. ВіЕйБі банк прокредитував завод на більш ніж 110 млн. грн. Частину з цих грошей була виключно мильною бульбашкою, тобто видавалася не під конкретні проекти, а лише б "нагнати" суму кредиту. Як правило, це були підставні компанії, в яких в тому чи іншому вигляді фігурувало прізвище Юрія Ірклієнко, правої руки Максимова. Значні обсяги коштів просто проходили по рахунках банку в якості матеріальної допомоги, а потім поверталися під фіктивну закупівлю товарів чи послуг на структури Максимова. Завод при цьому залишався винен банку грошей. Юрій Ірклієнко, як писала про нього преса, "за вказівкою свого шефа примудрився продавати прохідну підприємства за заниженою ціною, але при передачі $ 300 тис. готівкою його представники (директор підприємства і його зам) були затримані співробітниками донецького УБОЗу".

Акціонери ж хотіли розвивати оборонний бізнес. Через це і було прийнято рішення подавати в суд позов про банкрутство. І хоча формально справу було порушено за фактом боргу в 800 тис. грн. перед юридичною фірмою "Легат", загальна сума боргів склала 143 млн. грн. (З них 110 млн. грн. - ВіЕйБі). Ще тоді у кредиторів виникли питання: чи не є ця процедура банкрутства фальсифікацією? Адже ще до її початку всі оборотні активні з заводу були виведені. Фонд держмайна, до слова, володіючи 25% +1 акцією, так і не зміг відреагувати на події.

Схеми були простими. Спочатку контрольований Максимовим топ-менеджмент заморожував поточні поставки продукції замовникам. Утворювалися борги з поставок, а також по заробітній платі. Потім підприємству навішувалися фіктивні борги. У цей час цеху простоювали, зарплата не сплачувалася і борг по зарплаті достіглал десятків мільйонів гривень. За свідченнями того часу, розмір "подачки" складав 30-40 грн. на місяць. Крім того, завод банально розпилюють на частини, їх продавали збирачам брухту. Причому робилося це при "живих" цехах.

Як і слід було очікувати, довго Максимов так протриматися не зміг. І він вирішив продати або здати в оренду земельну ділянку ще до того, як на нього з'являться потенційні покупці і у самого Максимова будуть всі права на розпорядження майном після виходу з володіння ним інших акціонерів. Угода провалилася, хоча на її результати дуже сподівалися партнери Максимова по ВіЕйБі банку з Ізраїлю. Їх інвестиції прогоріли.

Сьогодні "Точмаш", як і багато інші застави по кредитах банку, вже перебувають у повному розпорядженні нової команди фінустанови. Ведуться активні пошуки покупців. Однак логічно було б, щоб махінаціями навколо землі і ділянок активно цікавилася прокуратура. Є надія, що найближчим часом ці епізоди почнуть спливати вже в рамках в порушеної проти Максимова кримінальної справи. Однак може бути вже занадто пізно. Адже випущений на свободу, він навряд чи буде чекати слідчих і понятих будинку. Швидше за все, через халатність української судової системи, один з ключових "гравців в чужу власність" середини 2000-х рр.. вже зараз перебуває за кордоном. Чи ні?

Далі буде ...