Тероризм і ісламізація України

 Тероризм і ісламізація України

Питання ісламізації України та ймовірного загоряння вогнища тероризму на своїй території, для Києва як і раніше здається далекою і малоймовірною перспективою. Позиція, що від ісламського світу нас відділяє Чорне море і Росія, а в самій Україні тероризм не має абсолютно ніякого грунту, є сьогодні основною в держполітики країни.

Безумовно, з політкоректній точки зору, абсолютно неприпустимо процес ісламізації і проблематику тероризму розглядати в одній зв'язці. Але варто також визнати, що в світі не існує "православного", "буддійського" або "англіканського" тероризму. Також як західне християнство в 11 столітті породило таке явище проти ісламського світу, як хрестові походи, світ ісламу на рубежі 20-21 століть породив і тероризм. Це не означає, що кожен мусульманин потенційний терорист, але це говорить про те, що мусульманська середу як ніяка інша здатна породжувати дане явище. У цьому ключі ісламізація будь-якого регіону планети (незалежно від домінуючого там етносу і релігії) несе загрозу тероризму, і Україна тут не виступає винятком.

Відео дня

Якщо коротко проаналізувати географію поширення світового тероризму, то можна виокремити кілька зон його активності: зони гарячої фази, зони високої активності, зони потенційної загрози і зони анклавного впливу. До першої, гарячої фазі, належать країни, де по суті йде справжня терористична війна, викликана реакцією на вторгнення іншої цивілізації - це Ірак, Афганістан, значні території Пакистану. У другу зону високої активності входять країни, де в силу загальних державних кордонів вимушено сусідами різні релігії (мусульманська Індія, російський Кавказ, західний Китай, північна Нігерія) або існує конфлікт між помірним і ортодоксальним ісламізмом (Алжир, Таджикистан, Туреччина). Всі вищеназвані регіони (які в географічних межах значно виходять за ареал поширення ісламу) об'єднує дві особливості: 1) у регіонах конфліктності домінуючим є ісламська культура, що дає грунт на певну "претензію" і "виправданість" терористичним діям і 2) всі країни двох фаз мають жорстку централізовану владу, яка дозволяє їм протистояти ісламської експансії.

Найбільш цікава нам третя зона потенційної загрози, куди якраз і входить Україна. Принципова відмінність третьої (української) зони від четвертої (анклавного впливу), полягає у виключному праві ісламського фактора на претензію до конкретної території, а значить і свого існування. За останнє десятиліття найбільші терористичні акти відбувалися в Нью-Йорку, Лондоні, Москві, Мадриді, тобто, регіонах, де мусульмани не є автохтонними за своїм походженням. А тому теракти в найбільших містах Росії, Європи та Америки носять більше резонансну, ніж претензійну функцію. У цьому, наприклад, і полягає принципова різниця між терактами на Кавказі, дії яких в основному спрямовані проти армійських і правоохоронних підрозділів, а також місцевої адміністрації, і терактів поза мусульманського середовища Росії - тут вже терору піддається виключно цивільне населення. Україна в цьому плані являє собою мініатюрний зріз Російської Федерації, де Крим (а останнім часом південні області республіки, куди за останні роки намітилася міграційна експансія курдського, азербайджанського, арабського та інших мусульманських етносів) виступає аналогом Кавказу.

Безумовно, порівнювати сьогоднішній Крим з Кавказом, щонайменше, некоректно. Кавказ являє собою куди більш насичений етнічний організм, в якому є сусідами десятки різних культур, етносів і релігій. У Криму ж сусідять дві потужні етнічні групи (росіяни і кримські татари) під політичним керівництвом Києва. Але видимий спокій Криму засновано лише на монотонному нарощуванні ісламського елемента на півдні України, якому на даному етапі досить комфортно розвиватися і зміцнювати свої позиції. Ісламізація півдня України відбувається точно по тих же напрямках, за якими з 50-рр минулого століття почалася албанізація Косово в колишньої СФРЮ:

- Нарощування етнічної маси шляхом збільшення народжуваності (темпи природного приросту населення кримських татар мають стабільний позитивний приріст, тоді як слов'янське населення стрімко старіє і в цілому скорочується);

- Слабо контрольований (часто латентний) потік зовнішньої міграції;

- Практично тотальна відмова від змішаних шлюбів, що фактично унеможливлює включення мусульман в загальнокультурну слов'янську середовище регіону;

- Анклавний спосіб поселення - мусульмани навіть за межами Криму воліють поселятися компактними групами, заселяючи цілі села і квартали міст;

- Релігійна активність спрямована на добровільну ісламізацію осіб слов'янської національності;

- Створення міцного міжнародного стереотипу на "виняткове право мусульман" на Кримський півострів.

Слід зазначити, що точно таким же чином починався косовський, чеченський, інгушський і дагестанський сепаратизм. Крим має такий же статус республіки, як і перераховані вище регіони, а рівень сепаратистських тенденцій в ньому буде прямо залежати від рівня ісламізації регіону. Наприклад, слов'янське населення Дагестану становить менше 5%, Чечні менше 4%, Інгушетії 1%, сербського населення в Косово трохи перевищує 5%. Іншими словами, при зростаючому домінуванні мусульманського населення зростає і загроза сепаратизму, а з ним і тероризму. І Україна, на відміну від тієї ж Росії, до цього явища зовсім не готова. Південно-українська ісламізація однозначно спрямована на територіальну відособленість, в той час, як орієнтація Києва на Захід (у вирішенні питань міжетнічного характеру) не дозволить під час виникнення "гарячої фази" вести політику в Криму, аналогічно проведеної РФ на Кавказі. А це, в свою чергу, може привести до "вирішення проблеми" з кіпрського або сербському сценарієм.