Інформаційні п'явки
Питання про функціонування в нашій країні комерційних структур, які у всьому світі прийнято називати "візовими центрами", неодноразово піднімалося в ЗМІ. Втім, в офіційних документах вони називаються дещо по-іншому. Візовий Кодекс Євросоюзу іменує такі структури "зовнішніми інформаційними провайдерами", прямо санкціонуючи залучення подібних структур європейськими дипломатичними відомствами до консульського обслуговування громадян третіх країн.
В Україні діє кілька подібних фірм, проте, найвідоміша з них - це українське відділення індійської компанії VFS Global. З деяких причин, ряд європейських консульств живлять гаряче пристрасть саме до цієї компанії. Втім, ми нічого не має проти такого виду бізнесу, хоча поява штучної монополії на візові послуги, як правило, ні до чого доброго не приводить. А саме така ситуація донедавна і спостерігалася в нашій країні: подача документів для оформлення шенгенських віз в консульства Данії, Франції, Бельгії, Іспанії та Італії здійснювалася виключно через візовий центр VFS Global. Зрозуміло, за додаткову плату. Ще 2 країни - Нідерланди і Фінляндія - вдаючись до послуг індійського візового центру, все ж зберегли для громадян України можливість прямої подачі документів у консульства. Втім, вітчизняний МЗС наполіг на тому, щоб зазначені консульства усунули дискримінаційну практику, і з початку лютого всі перераховані країни відкрили можливість прямої подачі документів у свої консульства.
Втім, проблему візового центру це не вирішило: як і раніше більшість віз, що видаються цими консульствами, оформляються за допомогою індійського візового посередника. Деякі країни (наприклад, Фінляндія) просто обладнали у приміщенні VFS Global робочі місця для своїх консульських співробітників, які й оформляють візи на місці, як кажуть, "не відходячи від каси". При цьому обов'язковий збір за послуги візового центру в розмірі 25,2 євро з кожного візового апліканта (подає документи громадянина) справно стягується ...
Як показує практика, діяльність візового центру потенційно чревата грубими помилками в процедурі подачі документів аплікантами, а значить і відмовами у візах. А, можливо, і занесенням аплікантів в "чорні списки". Нещодавно в Україні стався скандальний випадок, безпосереднє відношення до якого мав індійський візовий центр.
Громадянка України - назвемо її Ларисою, яка постійно живе в США, приїхала у справах на батьківщину. Її поїздка передбачала відвідування Франції. Оскільки Лариса ще не оформили громадянство США, а американська Грін-карта не дає право в'їзду на територію країн Шенгенської угоди. Як і більшість аплікантів, Лариса звернулася в індійський візовий центр, уточнивши при цьому, що вона постійно проживає в США. Співробітники візового центру записали її на прийом, і в день подачі документів знову запевнили, що візу їй оформлять без будь-яких проблем. Як ви розумієте, Лариса заплатила 60,2 євро - 35 в якості консульського збору і 25,2 за послуги посередника.
Однак замість візи наша аплікант отримала паспорт з відмовою. Співробітники візового центру ситуацію коментувати відмовилися. Тоді Лариса звернулася безпосередньо у французьке консульство, з якого прийшла відповідь: у візі відмовлено за формальними ознаками - ви повинні були подавати документи на візу в консульство, що знаходиться в країні вашого постійного проживання. Тобто в США.
Зрозуміло, Лариса звернулася до візового центру з абсолютно логічним вимогою - повернути гроші, а також повідомити, на якій підставі їй була надана недостовірна інформація. Як і слід було очікувати, з українського відділення VFS Global послідував стандартну відповідь: нічого не знаємо, результат не гарантуємо, гроші не повертаємо. Хоча, з точки зору здорової логіки, в тому, що громадянка України отримала відмову у візі, винен саме візовий центр, по некомпетентності співробітника якого було допущено порушення візової процедури.
Подальші шляхи вирішення цієї ситуації залежать від самої постраждалої: якщо вона вирішить довести справу до кінця і, наприклад, подасть на візовий центр скаргу в МЗС Франції, МЗС України, а також в Управління захисту прав споживачів, ймовірність повернення грошей, а також отримання вибачень від керівництва візового центру видається цілком реальною. Зрештою, Лариса - не перша, хто вступив у конфлікт з візовим посередником, і деяким з учасників (за наявності грамотного підходу) вдалося відстояти свої права.
Однак цей епізод наочно ілюструє, що питання дії візових посередників в Україні, а також на територіях інших "третіх" країн, потребують подальшого вивчення та регулюванні як з боку національних органів влади, так і міжнародних структур, таких, як Єврокомісія. Інакше дискримінація наших громадян за їхні ж гроші неминуча ...