Блог | В Беларуси наступил 1937 год. Очередь – за Россией
Когда я смотрел кадры так называемого "интервью", которое белорусского оппозиционера Романа Протасевича заставили дать лукашенковскому телевидению, я вспомнил уже почти забытые эмоции от чтения стенографических отчетов сталинских судебных процессов
Это вовсе не были секретные документы, во времена сталинской диктатуры книги с "признаниями" бывших руководителей Советского государства выдавались массовыми тиражами. И очень трудно было понять, как бывшие члены Политбюро, народные комиссары, известные военачальники признавались в немыслимых преступлениях, соглашались с любыми сумасшедшими обвинениями. Еще труднее было согласиться с тем, что их соотечественники в эти признания верили, - пишет Виталий Портников в своем блоге на espreso.tv.
Далее текст на языке оригинала.
І зовсім не тільки співвітчизники. Вірили і відомі західні інтелектуали та журналісти, які побували на цих процесах. А як їм було не вірити, коли вони бачили перед собою, наприклад, добре їм знайомого колишнього члена політбюро і головного редактора радянських газет Миколу Бухаріна і чули, як Бухарін зізнається у підготовці вбивства Сталіна та інших більшовицьких вождів? Чи могли вони уявити, яким тортурам, якому психологічному впливу піддавався кожен сталінський в'язень? Так, тоді "зізнавалися" практично всі. Хто не зізнавався - тих вбивали прямо у кабінетах слідчих. Або ж перетворювали на калік. Власне, такою ж була і доля тих, хто зізнавався.
Лукашенко, який ще на самому початку свого правління стверджував, що у політичній спадщині Адольфа Гітлера є аж ніяк не тільки негативний досвід, намагається зараз відтворити у Білорусі типовий тоталітарний режим 30-х років минулого століття, режим Сталіна і Гітлера. Нічого дивного у цьому немає. Авторитарний режим, який позбавляється народної підтримки, обов'язково перетворюється на тоталітаризм. Російська держава у цьому сенсі приречена повторити досвід Білорусі - і якщо росіяни вчасно не позбудуться Володимира Путіна, ми обов'язково побачимо "зізнання" опозиціонерів на російських телеканалах.
І цей кошмар - дуже важливий урок для кожного, хто ще не зрозумів, як далеко Україна відійшла від своїх збожеволілих сусідів, як важливо нам у популістському божевіллі порожніх років правління Зеленського не втратити досягнення української демократії останніх десятиліть.
В іншому випадку "зізнаватися" почнуть і у нас.
