Україна – не Німеччина...

Найбільший європейський споживач - німецький газовий концерн E.ON - надумав судитися не аби з ким, а з самим російським Газпромом. Не подобається німцям ціна на блакитне паливо, яку пропонує Газпром, тому й «бунтують» вони у суді.

Видео дня

Спочатку, щоправда, E.ON, на який доводиться практично 50% збуту "Газпрому" в Німеччині, намагався добитися перегляду ціни на газ шляхом переговорів, але все було марно. Відтак Німеччина звернулася до Арбітражного суду, повідомляє Baltic-review.

Наявність такого позову підтверджують і в самому Газпромі. Заступник гендиректора компанії Сергій Челпанов повідомив, що концерн E.ON почав з компанією арбітражний розгляд щодо вартості палива. Свою формулу ціни німці разом з Газпромом затверджували у січні 2010-го. Невідомо, чи супроводжувались ці переговори такими ж драмами, ламентаціями та закулісними іграми, як у випадку з Україною та Юлією Тимошенко, але Німеччина у отриманим результатом лишилась незадоволена. Тому й пішла до храму Феміди.

Тим паче, що перед тим був гарний прецедент: до Арбітражного суду Стокгольма зверталася італійська компанія Edison, яка також домагалася зниження цін на газ. На черзі – спроба німецького E.ON.

Україна, очевидно, спостерігатиме за розвитком подій з неабиякою зацікавленістю. Зайве й казати, що для нас знаменита російська газова поступка виявилась порожнім звуком. Але чи можливе для України звернення до суду через цінову політику Росії?

Голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає, що, в принципі, «можливо все». «Можна, звісно, піти й на судовий конфлікт, – говорить Фесенко. – Але чинний президент навряд чи шукатиме проблем в газовій сфері».

«Що може Німеччина, те не може Україна», – додає експерт, перефразуючи відому фразу про Юпітера та бика. Фесенко нагадує, що європейці в перемовинах стосовно Зони вільної торгівлі наполягають, аби Україна брала на себе зобов’язання щодо безперебійного постачання газу в Європу. Тобто як не крути, а Україні, територією якою проходить транзит російського газу, «заїдатися» з північним сусідом не варто. До того ж, каже Фесенко, новий газовий конфлікт поставить під сумнів підписані Януковичем та Медведєвим харківські домовленості. Дарма, що російська сторона й не думає виконувати свою частину угоди.

Інший експерт – науковий директор Школи політичної аналітики при НаУКМА Олексій Гарань – вважає, що теоретично денонсація харківських домовленостей можлива. При чому з причин, далеких від газу.

«Денонсація можлива тому, що була порушена процедура ратифікації харківських угод, коли в залі парламенту замість депутатів голосували чужі картки». Але, каже Гарань, «скоріше можна уявити собі ситуацію після 2015 року, коли на президентських виборах переможе представник опозиції, який захоче переглянути харківські угоди». А відтак – і ціну на російський газ. Без всяких судів та стокгольмських арбітражів. Адже для України (на відміну від Німеччини) ціна питання вимірюється не лише у валюті, у нас газ «замішаний» на політиці, а це воістину – горюча суміш.

З тим, що Німеччина та Україна мають принципово різні можливості, цілком погоджується і керівник соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко. «Німці – просто молодці!», – зазначає він. «Перед тим їм не можна було торгуватися, а тепер вони викручують руки. Окрім них, отаке з Росією в минулому виробляв лише Китай», – додає Небоженко.

Він має на увазі введення в дію газогону «Північний потік», який проходить територією Німеччини. Будівництво і старт цього газопроводу у 2011-му створили для Німеччини певний майданчик тиску на Росію. Таких чинників позбавлена будь-яка інша європейська країна, наголошує Віктор Небоженко. Тому жоден суд тут не грає особливої ролі – важлива лише рука, що стискає газовий вентиль. Україна таких «рук» не має, тому й платить за все, вважають експерти.