УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

"Сиджу й чекаю на дива": самый молодой моряк написал душещипательный стих о заключении в России

Расследования
30,1 т.
'Сиджу й чекаю на дива': самый молодой моряк написал душещипательный стих о заключении в России

19-летний плененный Россией украинский моряк Андрей Эйдер написал стихотворение о своем заключении.

Об этом в Facebook сообщила адвокат Александра Маркова, которой накануне удалось повидаться с украинцем в СИЗО Лефортово.

Она отметила, что за период пребывания в неволе он открыл в себе новые интересы – изучение немецкого языка и поэзию. До этого Эйдер не писал стихов.

Читайте: Тюрьма не преграда любви: пленный украинский моряк решил жениться в российском СИЗО

Правозащитница по просьбе моряка опубликовала его текст, а также стих о незаконном пребывании по стражей.

"Сиджу й чекаю на дива": самый молодой моряк написал душещипательный стих о заключении в России

Далее публикуем текст без изменений на языке оригинала:

Минуло майже півроку... Півроку, як нас утримують проти нашої волі. Хочу подякувати всім людям, котрі підтримують нас протягом цього часу. Це дійсно допомагає. Увесь цей час у мене одна думка: як у сучасному світі одна країна може звинувачувати й утримувати діючих військовослужбовців з іншої країни і не визнавати їх військовополоненими? Враховуючи, що перед цим був односторонній збройний конфлікт, результатом котрого стали поранення та пошкодження техніки. Як можливо прирівняти діючих військовослужбовців ВМС до злочинців?

З тих пір, служити українському народові стало злочином? В сучасному світі існує багато домовленостей між країнами: конвенцій, міжнародне право, тощо. Навіщо все це, якщо це не працює, якщо до цього не дослухаються? Тобто, вирішення конфліктів в рамках дипломатії вже не можливе?

Вже дійсно набридло бачити свою країну лише тоді, коли якісь кадри показують в новинах ТБ. Також дуже сумую за родиною... Ми не можемо не те, що побачитися, навіть, поспілкуватися телефоном. Звичайні листи, надіслані поштою (усі ми знаємо, як вона "швидко" працює) затримують на декілька місяців або взагалі не віддають. Як це можливо у сторіччі, коли усі спілкуються у мессенджерах й звикли отримувати відповіді за декілька секунд? Й це все сучасний світ?

Щоденно дуже сумую за родиною. Я сподіваюся, що усе це якомога скоріше скінчиться. А поки, це не життя, це існування...

Також я вважаю – якщо ти військовослужбовець, ти повинен бути готовим отримати поранення, захищаючи свою країну. До цього можливо підготуватися, але не те, що ти опинишся за гратами, а не у шпиталі. Медична частина цього утримання – це вже інша розмова, до якої занадто багато питань. Також я багато чого зрозумів.

Найголовніше – я не вмів цінувати свою родину. Усі сварки у моєму житті – це найбезглуздіше, що я робив. Цінуйте один-одного, бо у якийсь момент, можливо, хоча б тимчасово, але втратити усе, що маєш і існувати лише сподіваннями та спогадами. Це не найприємніше, що може трапитися. А поки лише подовжене утримання під вартою. Сподіваюся якомога скоріше повернутися до дому. Одного разу я прокинуся вільною людиною. Набридло мені це існування. Час, який ми проводимо за гратами – це частина життя, яку ампутували. Цей час ніхто не зможе повернути і навіщо ампутовувати зовсім здорову частину?

Читайте: В России устроят новый суд над украинскими пленными моряками: чего ждать

Андрей Эйдер

Любов… Яке це гарне слово. Говорять, воно творить дива А також віра та надія. Здається це непросто вже слова. Мабуть образ життя, багато в світі вже таких людей. Я не один такий, хоча майже півроку в кайданах. Чому? Я й сам не розумію… Тай біс із ним! Бо я вірю. У що? У закон, порядок, справедливість. Найголовніше – у людей. Вони дають мені надію, любов у серці ще жива. А поки… Кайдани, клітка, грати. Сиджу й чекаю на дива. Закон – це міф, його придбали! Порядок кожен раз новий. Яка тут буде справедливість? Але людей не провести. Хай бачить світ як вони зродили. Поки я ще вірю. Разом чекаймо на дива.

Как сообщал OBOZREVATEL: