Рік «шоколадного Яценюка»? Ч.1

Рік «шоколадного Яценюка»? Ч.1

Арсеній Яценюк подібний до героя легендарного мультфільму не лише окулярами та статурою. Адже Кролик з радянського «Вінні-Пуха» уславився насамперед тим, що ніхто не міг дізнатися його думку з того чи іншого приводу – «бо Кролик був дуже вихованим». Хто виховав мультяшного героя – залишилося за кадром, а от вихователі та старші товариші Арсенія добре відомі. Вони не просто сформували натуру майбутнього політика, але й на багато років наперед визначили хід його життя.

Школа комунізму

Оточуючі знають, що Арсеній Яценюк дуже любить, коли його називають по батькові – Петрович. І це не дивно, адже саме завдяки батькові, Петру Івановичу, Арсеній отримав не лише престижну освіту, але й зв’язки, які використовує й досі. Зараз просто важко зрозуміти, ким у 1970-80-х роках був для провінційних Чернівців спочатку викладач, потім доцент, і нарешті заступник декана історичного факультету. Це нині випускники істфаку є героями комедійних серіалів на кшталт «Рюріків», а в радянські часи диплом цього факультету був майже гарантованою перепусткою до компартійної кар’єри. Конкурси на історичний доходили до 10 осіб на місце, і навіть партійним функціонерам доводилося «кланятися», щоб їхні діти вступили туди без проблем. А Петро Яценюк не просто правильно викладав та досліджував історію СРСР (тема кандидатської – «Організаційно-виробнича діяльність профспілок Української РСР в роки дев’ятої п’ятирічки»). Він добре пам’ятав, що керівною і спрямовуючою силою в цьому самому СРСР є комуністична партія.

Видео дня

Тому дитинство і юність Арсенія минули майже при комунізмі: номенклатурний добробут, трикімнатна квартира в будинку цісарських часів (поруч з тодішнім облвиконкомом, нині ОДА), елітна «англійська» школа, де вчилися майже виключно такі ж «мажори». Мобільних телефонів з відеокамерами тоді ще не було, тому «золота молодь» розважалася збиранням досьє одне на одного та груповими допитами однокласників у стилі «Слідство ведуть…» Правда, тато не давав Арсенію розслабитися – регулярно навідувався до школи та навіть проводив «виховні бесіди» з однокласниками. Можливо, тому й шкільних друзів у Яценюка залишилось небагато, хоча найвідоміший серед них – Олексій Бурбак – став спочатку бізнес-партнером, а потім і політичним соратником лідера «Фронту змін».

Єдине, що затьмарило шкільні роки – це спалах масового облисіння дітей у Чернівцях у 1988-89 роках, внаслідок чого Арсенію довелося кілька місяців пожити у дідуся з бабусею в Коломиї. Хоча відхилень у здоров’ї хлопця тоді не зафіксували, лисіти він став значно раніше за однолітків, і зараз значно випереджає за цим параметром свого 70-літнього батька…

Батьки Арсенія Яценюка

У школі Арсеній вчився на «відмінно», тому мав усі шанси отримати золоту медаль. Проте у 1991-му в спецшколі на неї було так багато претендентів, що навіть татова посада не допомогла – довелося вдовольнитися срібною. Тим більше, що питання вступу було вирішене заздалегідь: 1 травня 1991-го парторг Чернівецького держуніверситету П.Пацурківський отримав розкішний подарунок до дня солідарності трудящих – його призначили деканом новоствореного юридичного факультету ЧДУ. Зрозуміло, що наукові досягнення функціонера не мали при цьому жодного значення – бо вже восени цей кандидат наук з історії КПРС змушений сам стати студентом другого курсу… свого ж факультету.

Але тодішній перший секретар Чернівецького обкому компартії Євген Дмитрієв дуже хотів мати в області свою кузню юристів – надто йому набридло влаштовувати «потрібних» людей на юрфаки Львова та Києва. Хоча сам Євген Іванович скористатися своїм досягненням не встиг – настав серпень 1991-го, московський путч, незалежність України та заборона компартії. Зате Арсеній Петрович почав гризти камінь науки на факультеті, основу кадрів якого складали колишні викладачі кафедр… наукового комунізму та історії КПРС. За іронією долі, новому факультету виділили приміщення колишнього обкому компартії…

Університети капіталізму

Тому немає нічого дивного в тому, що Арсеній віддає перевагу вивченню юриспруденції на практиці. Вже у 1992-му він разом з двома однокурсниками-Андріями (Пишним та Іванчуком) та однокласником О.Бурбаком організовує першу в Чернівцях приватну юридичну фірму «ЮРЕК». Контора, попри молодість і недосвідченість співробітників, миттєво отримує не лише ліцензію, але й віп-клієнтів. Серед них у різний час були Михайло Папієв (нині – губернатор Чернівецької області, а тоді – пост-комсомольський бізнесмен), Валерій Чинуш (бізнесмен, з 2002 року – фактичний керівник «Нашої України» у місті Чернівці), компанії, які пов’язували з тодішніми високопоставленими чернівецькими міліціонерами В.Королем та Г.Москалем. В середині 90-х фірма починає займатися питаннями приватизації, внаслідок чого до «сімейного бізнесу» А.Яценюка перекочовує низка об’єктів, зокрема, величезні корпуси та території колишніх військових заводів. Саме тоді Арсеній потрапляє в орбіту СДПУ(о), стовпами якої були колишні чернівецькі комсомольські функціонери О.Зінченко та І.Плужников.

Тому коли дехто припускає, що початку своєї кар’єри у банку «Аваль» А.Яценюк завдячує лише своїй дружині – референту банку, це принаймні перебільшення. У міф про те, що його запросили на роботу до банку після якихось «успішних переговорів», схоже, вірить лише сам Арсеній. Значно вірогіднішою є версія, що наприкінці 1997-го колишній зав. відділом ЦК ВЛКСМ О.Зінченко попросив колишнього керуючого справами ЦК ЛКСМУ Ф.Шпига (тодішнього керівника «Авалю») прилаштувати «нашого хлопця», у якого на той час бізнес в Чернівцях підупав. Фінансової освіти у нього лише півтора курси Чернівецького торгово-економічного інституту (Арсеній у 1996-му вступив до цього вузу, який до того багато років був лише заочним факультетом Київського)? Зате зв’язки у Чернівцях міцні і взагалі людина він хороша. Федір Шпиг переконався, що чернівчанам можна довіряти, і менш ніж за рік Арсеній Яценюк зі скромного консультанта кредитного відділу банку стає радником голови його правління та отримує солідний пакет акцій «Авалю».

Та й свого однокурсника А.Іванчука працевлаштовує у цей банк, і вже за два роки той стає заступником директора його філії в Івано-Франківській області – і це без профільної освіти! Банківська кар’єра А.Яценюка здавалася вирішеною, але у серпні 2001-го, через десять років після путчу, раптом з’ясувалося, що колишніх комуністів не буває…

Є.Дмитрієв, патрон Арсенія Яценюка у Криму

На той час Є.Дмитрієв уже понад два роки очолював виробниче об’єднання «Титан» у Армянську (АР Крим). Євген Іванович одразу ж почав підтягувати до себе чернівчан, наприклад, Володимира Куліша (пізніше губернатора Буковини, а до 1991-го – секретаря райкому комсомолу у Чернівцях). Значно полегшувало його роботу те, що з 1997-го керівником кримської міліції був Г.Москаль. Дуже швидко вплив Дмитрієва поширився далеко за межі Армянська, було навіть створено спеціальну економічну зону. Врешті-решт, гендиректор «Титану» отримав свою квоту в уряді АРК – міністра економіки. Оскільки всі близькі знайомі вже були влаштовані на підприємстві, почався пошук трохи дальших – і вибір упав на 27-літнього сина давнього партійного товариша. Арсенія для солідності навіть спеціально «підвищили» в «Авалі» – останній місяць він там рахувався заступником голови правління, а у вересні 2001-го пересадили у крісло міністра економіки Криму. Два місяці, правда, довелося походити з префіксом «в.о.» (впирався кримський спікер, комуніст Л.Грач), але потім Дмитрієв «по-партійному» вирішив і цю проблему.

Робота А.Яценюка в Мінекономіки Криму запам’яталася низкою звинувачень молодого міністра то в зловживаннях при будівництві газопроводів, то в неправомірній реєстрації інвестпроекту в СЕЗ «Порт Крим», то в нецільовому використанні коштів на підтримку тютюнової галузі. Але оскільки у «Титана» проблем не виникало, то всі ці справи зійшли нанівець. Проте в листопаді 2002-го року у А.Яценюка виникла проблема, яку він не зміг подолати – заступником молодого міністра було призначено рідну сестру місцевого авторитета О.Мельника. Яценюк виявився неспроможним протидіяти їй, і в лютому 2003-го Є.Дмитрієв міняє його на більш досвідченого в апаратних іграх В.Куліша.

Повертати А.Яценюка в «Аваль» старші товариші не захотіли, натомість запропонували місце першого заступника новопризначеного голови НБУ Сергія Тигіпка, ще одного комсомольського банкіра. На диво, два у майбутньому непримиренні супротивники на президентських виборах-2010, у січні 2003-го дуже сподобались одне одному. Вони стали настільки близькими, що саме на А.Яценюка покладаються обов’язки з підтримки близького С.Тигіпку банку «Приватінвест» та неформальне вирішення проблем деяких банків-порушників. Правда, тодішні методи роботи Яценюк у своїй кандидатській дисертації про організацію банківського нагляду і регулювання в Україні, захищеній у 2004-му, чомусь не описав…

Проте зоряний (вірніше, «зелений») час для Арсенія Яценюка настає одразу після 30-ліття. Влітку 2004-го він фактично перетворюється на голову НБУ – адже С.Тігіпко зосередився на керівництві виборчим штабом В.Януковича. В цей самий період його перший заступник робить вибір на користь «помаранчевих». З цього приводу є багато припущень: одні говорять про вплив В.Пінчука, з яким А.Яценюк на той час зблизився, інші висувають сімейні чи масонсько-конспірологічні версії. Проте, видається, все значно простіше. По-перше, «революція мільйонерів проти мільярдерів», як давно охрестили Майдан-2004, за духом була дуже близька небагатому за мірками олігархів Арсенію Яценюку.

А по-друге, саме «помаранчевим» банкірам були дуже потрібні дешеві кошти НБУ, розподіл яких завжди супроводжувався «відкотами». Тому, коли восени 2004-го виникли проблеми у банку Петра Порошенка «Мрія», А.Яценюк не вагаючись виділяє йому 50 млн. грн. під 11,5% річних. Оскільки реальна ставка на міжбанківському ринку складала 20%, постанову Правління НБУ з цього питання (№473 від 6.10.2004) було оформлено в одному примірнику та ухвалено під грифом «банківська таємниця». Саме «Банківська таємниця», до речі, називається книжка А.Яценюка про події 2004-го. У ній, щоправда, не згадується про вдячність власника «Мрії». А Петро Олексійович після перемоги В.Ющенка вчасну послугу А.Яценюка не забув…

У наступній частині читайте: Арсеній Петрович на службі у Віктора Андрійовича; як «кіндер-сюрприз» став «Кроликом»; хто з олігархів фінансував Яценюка і що на цьому втратив.