Нема межі досконалості: в Росії готують законопроект, який покладе відповідальність за зміст коментарів під тією чи іншою публікацією на видання, яке дану публікацію розмістило. Тобто йдеться, приміром, у статті (цілком серйозній, виваженій та об’єктивній) про прем’єра Путіна або президента Медведєва, а під статтею пустотливі руки якого-небудь Васі Пупкіна накрапали коментар, що цей самий президент чи прем’єр… як би це коректніше висловитися? Одним словом, названий не надто хорошою людиною. І все, готове діло! – ЗМІ мусить відповідати…

Видео дня

Власне, дослівно мовиться про те, що Інтернет-видання відповідатимуть за ті коментарі та висловлювання третіх осіб, які порушують законодавство Російської Федерації, зокрема ту його частину, котра забороняє екстремістську діяльність. До 1 серпня цього року відповідні зміни до законодавства на доручення Дмитра Медведєва запропонує міністерство зв’язку та масової комунікації Росії.

На подібну ініціативу очільника Росії надихнуло спілкування з Інтернет-користувачами, повідомляє російська преса. Слід думати, що Інтернет-користувачі нажалілися своєму президенту на некоректні «коменти», залишені десь у всесвітній мережі затятими екстремістами. І Медведєв так опечалився почутим, що відразу ж наказав Ігорю Щеголєву (міністру зв’язку) та Веніаміну Яковлєву (раднику президента з правових питань) внести зміни до законодавства, яке доти закріпляло право авторів представляти свої тексти на умовах вільних ліцензій необмеженому колу осіб.

Все це було б достатньо смішно, якби не було так сумно. Яким дивом збираються розробники законопроекту зобов’язати редакторів ЗМІ проводити тотальний контроль за коментарями, котрі щомиті з’являються під публікаціями, за якими ключовими словами чи фразами ідентифікувати ті висловлювання, що «порушують законодавство» (а це словосполучення саме по собі вимагає додаткових трактувань та пояснень) – лишається незбагненим. Вочевидь, керівництву ЗМІ буде простіше раз і назавжди заблокувати доступ до коментарів, відмовитись від блогів і тому подібних речей. Бо інакше виходить забагато клопоту і головного болю.

Втім, не нам, українцям, сміятися над братами-росіянами. В Цивільному кодексі України (стаття 277) є справжній перл, який, мабуть, змушує Путіна плакати від заздрості. Йдеться про те, що «негативна інформація, поширена про особу, вважаєтьсянедостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».Скільки б разів ми не вчитувались і не вдумувалися у цю маразматичну норму, осягнути глибину її змісту годі й намагатися.

Свого часу (а розробляли і приймали цей кодекс у 2003 році, в добу Кучми) законодавець, звісно, зробив шикарний подарунок усьому чиновництву країни, усім депутатам, усім дрібним та крупним посадовцям.

Адже достатньо було надрукувати «негативну» (читай: критичну) інформацію, як вона відразу ж потрапляла у розряд «недостовірної». А щоб у когось не виникало крамольної думки про те, що, можливо, в статті 277 міститься друкарська помилка, є також стаття 302 цього ж кодексу.

В ній говориться таке: «Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків, є достовірною». Апріорі достовірною кодекс називає також будь-яку інформацію, що міститься в офіційних джерелах: звітах, стенограмах тощо. Тобто, хоч би що сказав чиновник «при виконанні» — це правда.

Пригадується, які палкі дискусії йшли добрих вісім років назад довкола за цитованих законодавчих норм. І як тодішня опозиція (бютівсько-«нашоукраїнська») намагалась бодай якось нейтралізувати дію Цивільного кодексу, закріпивши законодавчо, приміром, поняття «оціночних суджень», за висловлювання яких ніхто не може бути притягнутий до відповідальності. (Ця норма була введена у Закон України «Про інформацію»).

Іншими словами, Україні також є, чим «пишатися». Особливо враховуючи те, що статус вітчизняних Інтернет-видань (на яке розпочали «полювання» в Росії) на сьогодні є невизначеним. За деякими своїми параметрами Інтернет-ЗМІ можуть бути прирівняними до друкованих видань. Адже й вони також, як газети і журнали, «виходять під постійною назвою, з періодичністю один (і більше номерів) протягом року» (визначення з Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Водночас із тим Інтернет-видання не відповідають визначенню, що його надає Закон “Про видавничу справу”: “видання повинно відповідати вимогам стандартів відносно оформлення, поліграфічного та технічного виконання”.

Та все це дрібниці порівняно із тим, що в Україні й досі ведуться розмови про те, що потрібно прийняти законодавчі акти, які регулювали б роботу Інтернет-ЗМІ та передбачали б певні санкції за їхню неправомірну діяльність. Серед дієвих важелів впливу на Інтернет-медіа найчастіше називають державну реєстрацію таких засобів масової інформації. Перевагами реєстрації, зокрема, є можливість здійснювати інформаційні запити до державних та муніципальних структур та акредитовувати власних кореспондентів для співпраці із державними органами.

Але поки що розмови залишаються розмовами, благі наміри – благими намірами, а цензура, відповідно, – цензурою. Втім, порівняно з ситуацією в Росії, у нас все не так погано. Принаймні поки що…