Убивство Євгена Щербаня. Чому не можна мовчати

15 березня в «Українській правді» з’явилась стаття адвоката Євгенії Колодій, презентованої в якості представника Павла Лазаренка в Україні. Вона є продовженням дискусії в «УП», розпочатої журналістом С.Лещенком з приводу справи про вбивство Євгена Щербаня та щодо причетності до цього вбивства деяких відомих діячів.

Видео дня

Є.Колодій чомусь розпочала свою статтю на викривальній ноті: «…чисельні засоби масової інформації шельмували екс-прем’єра протягом останніх 14 років…».

Одразу в унісон спливають у пам’яті самовпевнені заяви Лазаренка кінця 90-х років: «…Хочу заявити, що ніяких валютних рахунків у закордонних банках я не маю… Власті панічно бояться зростаючої популярності партії «Громада», виплескують у суспільство зливи брехні, намагаються зганьбити нас в очах виборців… (26.12.97)».

Майже кавалерійський наскок пані Колодій спочатку викликає думку, що якась невідома сила раптово скасувала винесені впродовж останніх 10-ти років американським та швейцарським судами обвинувальні вироки стосовно Лазаренка, а в архівах Генпрокуратури України як мінімум трапилась незапланована пожежа, тому для опонентів Павла Івановича «всьо пропало».

Але ж ні, нічого не трапилось - ніхто не скасовував справедливі вироки незалежних судових установ двох класичних правових держав. Вони залишаються чинними. Архіви ГПУ теж на місці.

Павло Іванович за здійснені ним кримінальні злочини продовжує заслужено відбувати 8-річний термін ув’язнення в американській в’язниці.

У Федеральному суді столичного округу Колумбія продовжує розглядатись справа за позовом США до Лазаренка про конфіскацію близько 280 мільйонів доларів на більш як 20-ти його особистих та підконтрольних рахунках у закордонних банках.

За межами Сполучених Штатів його і сьогодні чекає розшук Інтерполу, а в рідній Україні – арешт та довгі тихі вечори з одній із ВІП-камер Лук’янівського СІЗО, де єдина радість - перестукуватись із власними подільниками.

Це реальна ілюстрація до заяв Є.Колодій про 14-річне «шельмування» колишнього прем’єра.

Спробуємо допомогти тим, хто слідкує за розвитком дискусії в «УП», розібратись у заявах пані Колодій.

Будемо оперувати лише фактами - на відміну від майже ясновидющої представниці засудженого за тривіальний кримінал екс-прем’єра, яка щодо публічно висловленої позиції колишнього заступника генерального прокурора України та інших небайдужих осіб, обізнаних у суті справи, «…відразу зрозуміла, що їх діями керує політична кон’юнктура, а не бажання встановити істину…».

Стосовно політичної кон’юнктури

Не всі прокурори, нехай легенько гикнеться незабутньому «рабові закону» С.Піскуну, «піднімаються з колін» та знову опускаються на них в залежності від напрямку вітрів «помаранчевої» чи будь-якої іншої «революції» та вознесіння чи падіння їх вождів.

Публікації, які так не сподобались пані Колодій і багатьом іншим особам, з’явились у відповідь на сумніви з приводу висновків слідства по справі про вбивство Щербаня. Ці сумніви оприлюднені у минулому році в «УП» журналістом С.Лещенком.

Враховуючи слова Колодій про нібито «відверто агресивне реагування» на статті С.Лещенка, логічно запитати - невже було б краще, якби прокурор, який у 90-х – на початку 2000-х років керував розслідуванням вбивства Євгена Щербаня та володіє суттю проблеми і відповідними аргументами, промовчав би на публічно і гостро поставлені питання журналіста, які дійсно хвилюють суспільство?

Звичайно, що ні – згадаймо правило цивілізованих дискусій ще за римських часів: треба вислухати і другу сторону. Інакше знову матимемо справу з замовним переписуванням самої історії.

Мова йде не про якусь сьогоднішню політичну кон’юнктуру, а про виклад послідовної (ще з початку 2000 років) професійної позиції.

Зауважимо, що робиться це без такого звичного для хамелеонів ховання від гострих питань за завісою боязкого чи байдужого мовчання, за спинами підлеглих чи за вигаданими псевдонімами. Вже такий підхід у наші непрості часи вартий розуміння.

Не розголошується ні крихти слідчої таємниці – бо доведені до відома громадськості документи та відомості є матеріалами кримінальної справи, які вже оголошувались раніше у відкритому судовому процесі 2002-2003 років над вбивцями Євгена Щербаня у Луганську.

Жоден юрист не знайде в наших текстах і порушення презумпції невинуватості стосовно клієнта пані Колодій – вона дотримана у первозданній чистоті.

Як примітивно перекручуються обставини справи

Отже, слідуючи правилам цивілізованої дискусії, надамо слово Євгенії Колодій, яка впевнено та безапеляційно «викриває» вражаючі, на її думку, «факти»: «… хотіла б звернути увагу на низку деталей, які щонайменше роблять версію про замовлення Лазаренком найважчих злочинів дуже сумнівною, а головне – бездоказовою. Зокрема, Обіход стверджує, що свідченням причетності колишнього прем’єр-міністра Лазаренка до вбивства Щербаня є факт його зустрічі у середині 1995 року з так званим «кримінальним авторитетом» Олександром Мільченком...».

Зліпивши таким безшабашним способом неіснуюче підґрунтя для подальшого «викриття» запланованих «страшних речей», звідси пані Колодій робить ефектний висновок: «…невже хтось може серйозно сприймати версію про те, що вбивство Євгена Щербаня, яке було вчинене аж у листопаді 1996 року, можна було замовити улітку 1995-го, коли Лазаренко ще навіть не працював в уряді?...».

Бурхлива уява представниці Павла Лазаренка породжує далі нові фантоми: «…Микола Обиход стверджує, начебто під час тієї зустрічі Лазаренко говорив про якусь загрозу Юлії Тимошенко. Однак, звідки колишньому заступникові Генерального прокурора могло спасти на думку, що у середині 1995 року загроза пані Тимошенко могла йти саме від народного депутата України Євгена Щербаня? Адже на той час «Єдиних енергетичних систем України» не було навіть у проекті, а корпорація «Український бензин» (КУБ), яку очолювала Тимошенко, постачала пально-мастильні матеріали лише аграрним підприємствам Дніпропетровщини та гірничо-збагачувальним комбінатам Криворіжжя. Яке відношення на той час міг мати бізнес Тимошенко до очолюваної Щербанем донецької корпорації «Атон», діяльність якої не поширювалася за межі донецького регіону?...».

Зусиллями авторки перед очима читачів постає як наяву якийсь відморожений прокурор-фальсифікатор, який навіть фальшувати прості обставини справи не навчився у зв’язку з власною недолугістю і у своїх примітивних вигадках заплутався у трьох соснах.

Публіку, яка повинна бути вдячна за це «талановите» викриття наведених фальсифікацій, дивуватиме тільки деградація сучасних обвинувачів непорочного пана Лазаренка у порівнянні з класичними майстрами таких справ, наприклад, у сумнозвісних радянських судових процесах 30-х років над «ворогами народу».

Але перейдемо від шитих білими нитками інсинуацій до реалій.

Ознаки ієзуїтської школи у полеміці (її ще називають геббельсівською) – висунути від імені опонента якусь фальшиву тезу, а потім власноруч ефектно та ущент її знищити.

Вигадка пані Колодій, що нібито М.Обиход стверджує про якусь зустріч Лазаренка з Мільченко-«Матросом» усередині чи улітку 1995 року, - саме з цього розряду.

Насправді ні у статтях, опублікованих у ЗМІ, ні в будь-яких процесуальних документах від імені М.Обихода немає і тіні згадки про таку зустріч нібито у середині чи влітку 1995 року. Тим паче, щодо розмови на цій зустрічі у 1995 році про загрозу Юлії Тимошенко і про замовлення зловмисником під час цієї зустрічі з Олександром Мільченком вбивства Євгена Щербаня.

Що ж є? А є зовсім інше.

У дійсності в обвинувальному висновку Генеральної прокуратури 2002 року за підписом М.Обихода по кримінальній справі стосовно вбивства Євгена Щербаня, розглянутій Апеляційним судом Луганської області, про дії містера «Ікс», який замовив вбивство народного депутата, сказано (аркуш 136): «… последний встретился в середине 1996 года с Мильченко А.Ф. и, зная о его связях в преступном мире, предложил Мильченко А.Ф. совершить убийство Щербаня Е.А., взяв на себя обеспечение финансирования лиц, к тому причастных… ».

Не будемо зараз вправлятись на тему, хто такий містер «Ікс». Ім’я замовника вбивства неодноразово називалось свідками в судовій залі під час публічного процесу у Луганському апеляційному суді.

У тому ж обвинувальному висновку за підписом М.Обихода (аркуш 107), зазначено: «…Согласно данных ГУОИ МВД Украины Мильченко А.Ф. освободился из мест лишения свободы 16 сентября 1995 года…».

Ну яка ж після всього цього мова про зустріч з Мільченком у середині чи влітку 1995 року, шановна пані Колодій? Дуже дивні твердження для «…адвоката, що не один рік працює з матеріалами Луганського судового процесу, на якому було засуджено убивць народного депутата України Євгена Щербаня… (це власна самореклама Є.Колодій у її статті – Авт.)».

Отож відштовхуйтесь у своїх творчих розвідках від 1996 року, у якому, за даними слідства, дійсно відбулась зустріч Мільченка з замовником вбивства.

А тому і всі інші вищевикладені міркування представниці Павла Лазаренка, що витікають з вигаданого нею псевдофакту зустрічі названих нею осіб начебто у 1995 році, безсоромно притягнуті за вуха і не варті ні цента.

Дешевий фокус із «плівками майора Мельниченка»

«…Низка записів, у тому числі й тих, що були оприлюднені сайтом «5 елемент», чітко доводять, що міф про причетність Лазаренка до замовних убивств був вигаданий в 2000 році у Генеральній прокуратурі під керівництвом Михайла Потебенька за прямою вказівкою Леоніда Кучми… Причому провідну роль в реалізації цього плану відводилося Миколі Обиходу, який мав відповідати за формування «правильної» громадської думки…».

Знову нечесний прийом з ієзуїтського арсеналу у полеміці – посилатись «в темну» на існування якихось доказів, не приводячи їх.

Застосовуючи цей негарний прийом, пані Колодій підтверджує свою заяву про «фальсифікацію звинувачень проти Лазаренка» - зокрема стосовно доповіді Михайла Потебенька Леоніду Кучмі «саме напередодні приїзду до України американського Президента Біла Клінтона… про розроблений сценарій звинувачень Лазаренка у замовних вбивствах» - лише голим посиланням на запис на «плівці Мельниченка».

Проти таких прийомів спрацьовує лише один ефективний засіб.

Зробимо свої власні висновки, уважно ознайомившись з роздруківкою цього запису, приведеною у одному із джерел:

«…Потебенько: …Значіт, по Лазаренко, я вам говорю сітуація так, що там должен рассмотрєть швейцарский суд. Він отказується туди їхати і написав заявлєніе, щоб розкрили без нього. Американці ж не порушують даже і по санкції швейцарців. Значить, ми просили, вони там собираються порушить, но, знаєте, чорт його знає. Значить, у нас єсть сьогодні докази. От із етіх, що ми привезли, одного ж і там іще два сидять в тюрягі. То єсть ето вже три. Ну й по тим…, що вже унічтожив. Протів Лазаренка. Но для того, щоб підкріпить об’єктивность ціх їх показів, ми должні інших закрить. І ми хочемо, вот, порушить справу по вбивству. По-перше, ми тут создамо ефект і на Соєдіньонниє Штати… Ефект зразу піде.

Кучма: Абсолютно. І там к эому очень болезненно.

Потебенько: Перед приездом как раз президента сюда, Клинтона.

Кучма: Да.

Потебенько: И сказать: «Стойтє. Вы ж с убийцей имете дело!». Мы можем дать интервью Обихода. Он раскроет более широко…».

Хто має очі і здоровий глузд, той бачить, що ніяких планів або сценарію фальсифікації справи ця розмова, навіть якщо допустити її вірогідність, не містить!

Генеральний прокурор інформує Президента держави про стан в Україні та за кордоном кримінальних справ, пов’язаних з колишнім керівником українського уряду Павлом Лазаренком, зокрема – про наявність у Генеральної прокуратури доказів для порушення кримінальної справи проти Лазаренка по вбивству. Розказує про намір прокуратури порушити таку справу. Викладає свої міркування, що цей крок справить враження і на Сполучені Штати, тим більше напередодні приїзду в Україну Президента США.

Згадаймо, що на той час – у 2000 році велись напружені переговори із владою США про екстрадицію Лазаренка в Україну для притягнення до кримінальної відповідальності, які так і завершились безрезультатно.

В чому можна дорікнути співрозмовникам? Максимум, і то лише при наявності у самих критиків бездоганних лінгвістичних чеснот - у користуванні суржиком при спілкуванні наодинці. На фоні мови офіційного спілкування деяких навіть сьогоднішніх членів Конституційного суду чи урядовців – це не самий смертний гріх.

Зверніть увагу на факт, який констатує генеральний прокурор: «…У нас єсть сьогодні докази…». Як цетлумачать люди, які не страждають від хворобливої уяви та запалення свідомості?

У тенденційній же інтерпретації пані Колодій ця розмова – свідоцтво страшенного злочину проти «святої» людини - її наймодавця: «…Зафіксований на запису голос людини, що віддає пряму вказівку, як не крути, більш вагомий аргумент, ніж ті покази від четвертих осіб, що посилаються на якісь розповіді убитих членів бандитських угрупувань…».

Повна нісенітниця.

Вказівку про що, пані Колодій? Що за аргумент? У чому його вагомість?

Де ж на цих записах робота «цілої машини з фабрикування кримінальних справ під патронатом колишнього Президента України» саместосовно фабрикації обвинувачення Лазаренка у замовних вбивствах, про яку вчинено весь цей галас?

Несерйозно для дипломованого юриста. Пану Лазаренку слід подумати про більш кваліфіковане представництво його інтересів в Україні.

Адвокатська гра в наперстки

Пані Колодій не церемониться з реальними фактами, жонглюючи ними у своїх одкровеннях: «…Сам Луганський суд, зваживши на бездоказовість звинувачень на адресу екс-прем ’ єра,окремою постановою виключив його прізвище з резолютивної частини вироку…».

Це абсолютно безпідставне твердження Колодій виразно підкреслює дезінформуючий характер її статті в «Українській правді».

Ось що насправді вказав Апеляційний суд Луганської області в своїй Ухвалі від 17 березня 2005 року (цитуємо):

«…Рассмотрев в открытом судебном заседании в зале Апелляционного суда Луганской области материалы уголовного дела в отношении осужденных Болотских Вадима Александровича, Кулева Сергея Витальевича и других по приговору Апелляционного суда Луганской области от 16 апреля 2003 года, установил:

В ходе исполнения приговора по настоящему делу возникли вопросы, требующие разрешения судом.

В приговоре Апелляционного суда Луганской области от 16 апреля 2003 года в фабуле обвинения, признанной доказанной, по эпизодам №№8, 3, 13 – указано о совершении преступлений осужденными по делу по заказу лица, из материалов уголовного дела в отношении которого выделены материалы настоящего уголовного дела.

В мотивировочной части приговора при оценке доказательств суд допустил описки, указав фамилию «Лазаренко».

Заслушав мнение прокурора, полагавшего, что апелляционный суд не имеет права рассматривать заявление адвоката Колодий Е.В. о вынесении определения об исправлении описок в приговоре апелляционного суда Луганской области от 16 апреля 2003 года, и что такое право имеет только суд кассационной инстанции, суд считает, что данные описки подлежат исправлению: слова «Лазаренко» и словосочетания «Лазаренко П.И.» подлежат замене на словосочетание «лицо, из материалов уголовного дела в отношении которого выделены материалы настоящего уголовного дела».

На основании изложенного, руководствуясь ст.ст.409, 411 УПК Украины, суд определил:

В приговоре Апелляционного суда Луганской области от 16 апреля 2003 года в отношении осужденных Болотских В.А., Кулева С.В. и других слова «Лазаренко» и словосочетания «Лазаренко П.И.» заменить на словосочетание «лицо, из материалов уголовного дела в отношении которого выделены материалы настоящего уголовного дела». Определение обжалованию не подлежит….».

Така зміна тексту вироку викликана простою причиною - не відсутністю доказів стосовно замовника, а вимогами кримінально-процесуального закону до параметрів судового процесу і до змісту обвинувального вироку.

Адже обвинувачення замовника вбивства Євгена Щербаня не розглядалось судом по причині його відсутності на лаві підсудних, а тому у відповідній частині судового вироку його прізвище не повинно зазначатись. Він повинен фігурувати у вироку суду, винесеного стосовно інших осіб, як «лицо, из материалов уголовного дела в отношении которого выделены материалы настоящего уголовного дела».

Тому що кримінальна справа на цю особу, на відміну від справи по обвинуваченню кіллерів Вадима Болотських, Сергія Кульова та інших, для розгляду по суті до Апеляційного суду Луганської області Генпрокуратурою не направлялась у зв’язку з відсутністю цієї особи в Україні.

У таких випадках законом (ст.275 Кримінально-процесуального кодексу України «Межі судового розгляду») передбачено, що «…Розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого їм обвинувачення…».

Власна ж справа цього замовника, утаємниченого судом під довжелезним псевдонімом «лицо, из материалов уголовного дела в отношении которого выделены материалы настоящего уголовного дела»(насправді ім’я його – уже давно секрет Полішинеля) та сформульоване ще на початку 2000-их років обвинувачення і рішення суду про його затримання давно очікують в Генпрокуратурі прибуття цього блудного сина України на батьківщину.

На жаль для пані Колодій - факт залишається фактом: апеляційний суд Луганської області ніколи не «зважував на бездоказовість звинувачень на адресу екс-прем ’ єра»,тим більше не виносив рішень про таку бездоказовість.

Вигадувати неіснуючі рішення суду в розрахунку на «лохізм» публіки – брудне заняття для будь-кого з юристів і яскравий приклад неповаги до довірливих співгромадян.

Деякі «родзинки» з творчого доробку пані Колодій

Допоможемо читацькій аудиторії знайти відповіді і на інші «псевдогострі» запитання представниці пана Лазаренка.

Наприклад: «…Що дає прокуратурі підстави стверджувати, що гроші переказані структурами бізнесмена Петра Кириченка на рахунки Олександра Мільченка та його дружини Наталії Снітко, були призначені для організації замовних вбивств? Якими показами громадянина Кириченка чи інших осіб це доведено, адже в матеріалах американського суду й навіть у матеріалах Луганського процесу цього немає?...» - запитує Колодій.

Найкраща відповідь на це – вивчайте «матчастину». Але ж пані адвокат як особа далека від військової служби і необізнана з цим мудрим армійським правилом, може не зрозуміти. Тому роз’яснюємо.

Пані Колодій знову пересмикує як у дешевому картярському салоні. Дійсно, цього в матеріалах справи немає. Але з іншої причини.

Прокуратура ніколи не стверджувала, що гроші, переказані структурами Кириченка на рахунки Мільченка та Снітко, були призначені «для організації» замовного вбивства Щербаня чи інших вбивств.

Адже не можна перераховувати гроші для організації вбивства через півроку (на рахунок Мільченка), а тим паче через більше ніж рік (на рахунок Снітко) після вчинення 3 листопада 1996 року самого вбивства – дивіться дати перерахувань. На час перерахування цих коштів вже давно не було що «організовувати».

Колодій чомусь «забула» справжні обставини, про які цілком справедливо стверджує не тільки прокуратура, а вже майже 10 років як вони встановлені судом при розгляді справи про вбивство Щербаня.

У вироку Апеляційного суду Луганської області від 16.04.03 року відносно В.Болотських та інших, який вже давно набув законної сили та неодноразово перевірявся вищими судовими інстанціями, конкретно зафіксовано (цитуємо):

«...Оплата выполненного заказа на убийство Щербаня Е.А. через банковские счета, распорядителем которых являлся Кириченко П.Н., подтверждается банковскими документами, полученными в порядке международной правовой помощи по ходатайству Генеральной прокуратуры Украины из Антигуа и Барбуда, а именно:

- документами антигуанского банка «European Federal Credit Bank LTD»о перечислении 20 мая 1997 года 500 тысяч и 10 сентября 1997 года 979 тысяч долларов США со счета № 151897 багамской компании «ORPHIN S.A.»в этом банке на счет № 120512 Мильченко А.Ф. в этом же банке, а также о перечислении 26 февраля 1998 года 700 тысяч долларов США и 150 тысяч долларов США с этого счета компании «ORPHIN S.A.»на личный счет № 124154 жены Мильченко – Снитко Н.А. в этом же банке...».

У тому ж судовому вироку наведені свідчення Петра Кириченка:

«...Согласно показаний свидетеля Кириченко П.Н., исследованных судом, который при допросе в США пояснил, что приблизительно в 1995 году Лазаренко сообщил ему, что хочет встретиться с криминальным авторитетом Мильченко, поскольку существовала смертельная угроза Юлии Тимошенко. Он знал Мильченко с 1977–1978 годов. При встрече с последним, тот подтвердил, что угроза для Тимошенко существует. Затем с Мильченко встретился Лазаренко. После этого Лазаренко предложил заплатить Мильченко 3 миллиона долларов США. В результате этого на счет Мильченко и его жены в «Еврофедбанке» была выплачена часть этой суммы – 2,2 миллиона долларов США из средств Лазаренко и Тимошенко. Со слов Лазаренко, который сообщил ему - Кириченко, что Тимошенко Юлия заплатит, часть этих денег была средствами Тимошенко...».

Читача не повинно бентежити посилання тут з боку Кириченка на 1995 рік – адже він зазначає рік звернення до нього Лазаренка з приводу зустрічі з Мільченком лише приблизно. Слідством встановлені обставини, які свідчать, що в дійсності ця подія мала місце у 1996 році.

В сенсі облудної риторики представниці Павла Лазаренка також нагадаємо добре відоме адвокату Колодій і, мабуть, малознайоме для частини читачів, які не є фахівцями у питаннях права, положення закону:

«…Суд, прокурор, слідчий або особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом…» (ст.67 КПК України).

А тому і слідством, і судом враховані не лише банківські документи по факту перерахувань та свідчення з цього приводу Петра Кириченка та Наталії Снітко.

Пані Колодій при чесному підході може легко знайти у матеріалах Луганського судового процесу показання свідка Ю.Сердюка («…Лазаренко предложил деньги, но дончане отказались, считая, что должны быть дружеские отношения. На самом деле деньги в размере 2-3 миллионов были выплачены…»), чисельні показання обвинувачених та свідків про дії Мільченка з цього приводу та інші підтверджуючі обставини у сукупності.

Стосовно її закиду про те, що «…жодного цента з рахунків громадян Мільченка та Снітко так і не було знято! То про яку плату за замовлені вбивства може йти мова?..» нагадаємо, що решті кіллерів, окрім Мільченка, за вбивство замовник взагалі не платив.

Так, лідери банди кілерів були зацікавлені і домовлялись за вбивство Щербаня отримати від замовника сприяння у «...предоставлении тендера по закупке угля «Ровенькиантрацит», помощь в приватизации Царичанского завода минеральных вод, смещенииначальника Мариупольского пароходства...»(вирок суду від 16.04.03). Це реально підтверджено матеріалами судової справи.

Так що гроші від замовника виконали своє цільове призначення, осівши на рахунках подружжя Мільченко. Це зовсім не міняє їх статусу, визначеного судом як «оплата за виконане замовлення на вбивство Щербаня». Свою роль вони виконали.

До речі, до відома пані Колодій, в тих же каліфорнійських коробках з документами американської справи, якими користувався у Сан-Франциско як джерелом для своїх публікацій С.Лещенко, лежать і банківські роздруківки антигуанського банку про рух коштів на персональних рахунках Мільченка та Снітко, з дебетової частини яких добре видно витрачання не лише центів, а і тисяч доларів.

І останнє. «…Однак слідство приховало цю інформацію (Колодій тут каже про бізнес Мільченка та його дружини Снітко і про чималі бізнесові активи Мільченка – Авт.), бо вона аж ніяк не вписується у версію Генеральної прокуратури про «кримінального авторитета» на прізвисько «Матрос», який, бачте заробляв на прожиття посередництвом у організації найтяжчих злочинів…».

Ще одна вигадка з казкового доробку пані Колодій. Адже співучасник у таких речах не обов’язково повинен бути бідним заробітчанином.

Насправді ні слідство, ні суд ніколи не висували версію про заробляння Мільченком на прожиття посередництвом у організації злочинів. Тим більше не приховували якусь інформацію про статки подружжя Мільченка з таких безглуздих мотивів.

Висновки

Отже, маємо справу з черговою спробою перекрутити істину та ввести в оману громадськість з приводу обставин вбивства Євгена Щербаня. На цей раз у творчому виконанні адвоката Колодій – особи, наближеної до самого господаря «гнізда Дніпропетрова».

Очевидно, такі спроби будуть частішати і надалі в залежності від наближення часу виходу Павла Івановича з американської в’язниці. Адже найнятим особам треба відпрацьовувати замовлену та оплачену «Хазяїном» музику.

Ну а прикрашені фальшивим моралізаторством весняні фантазії пані Колодій з приводу так званої «фальсифікації» справи про вбивство Вадима Гетьмана - гідні окремої розповіді. Вона ще попереду.

Враховуючи «засвічений» у ЗМІ стиль роботи шановної пані адвоката, особливостям якого (стилю) присвячена ця публікація, з порадами про щире визнання нею своїх некваліфікованих ляпів до пані Колодій не звертаємось.

Бо марно. Наведена у вищезгаданих прикладах «щирість» представниці пана Лазаренка свідчить сама за себе. Маємо справу з грубо шитою білими нитками умисною неправдою з її боку, повз яку пройти мовчки неможливо.

Микола Обиход