"Бачили, що інвалід - і все одно вчинили таке звірство": капелан про подробиці нападу на волонтерів в Запорізькій області

В Запорізькій області невідомі з бітами і ножами напали на двох волонтерів Степана Солука і Романа Волицького, а також на капелана 8 батальйону Добровольчої української армії "Аратта" Михайла Ільницького. Останній досі знаходиться на місці подій. Волонтери і капелан поверталися з поїздки на фронт. Найсерйозніші травми отримав Роман Волицький, що має інвалідність другої групи, але попри те вже не перший рік возить захисникам України допомогу з США, де він мешкає.

"Обозревателю" вдалося зв’язатися з отцем Михайлом, який розповів про обставини нападу, про його наслідки, а також про те, чому вважає, що напад невідомих, що приїхали на транспорті з російськими номерами, міг бути спланованою акцією.

- Отче Михайле, розкажіть, що саме трапилося?

- Ми (Роман Волицький, Степан Солук і наш співрозмовник – Ред.) заїхали на заправку WOG в Василівці в Запорізькій області. І тут зіткнулися з молодиками, які приїхали на скутері з російськими номерами. Вони поводились нахабно, з викликом, провокували на конфлікт. В той самий час кричали, що от "ми знаємо, хто ви такі, ваш зелений бус". Тоді дуже швидкими темпами збільшилась їхня кількість – десь понад десять. І вони на нас трьох напали. Були націлені конкретно на волонтера Романа Волицького, який з Америки. Він ефективний волонтер. Почали його бити…

Я намагався зробити, що міг. Зупинити конфлікт. Це не допомагало. Тому я спробував якось провести його в приміщення заправки. Але перед нами двері закрили, просто не пустили в середину… Співробітники заправки навіть поліцію не викликали. Зовсім ніяк не відреагували.

Я, закриваючись однією рукою від ударів, сяк-так набрав "102" і ткнув телефон оператору. Вона спитала, хто на зв’язку, а коли почула, що поліція – викинула телефон геть.

Досить серйозні травми завдали Роману, мені.

- Нападники були озброєні?

- У тих, хто нападав, в руках була біта, ніж - в другого. Вони порізали нам колеса на машині. І це не випадковість, гадаю. Надто швидко вони з’явилися…

Читайте: Избили и порезали колеса авто: на Запорожье любители России напали на капеллана и волонтеров

- Коли ви приїхали на цю заправку, на вас вже чекали?

- Не знаю. Мені здається, вони з’явилися майже одночасно з нами. Може, нас там десь чекали. Може, якось супроводжували…

Жорстко і нахабно діяли. Це тривало дуже короткий час. І така кількість людей так швидко могла би зібратися тільки по якійсь конкретній причині, по сигналу чи як… Фактично, я намагався бути на передньому краї, щоб захистити волонтера. І знаєте, в мене склалося враження, що їхня злоба була на нього в основному спрямована. Дуже страшні удари йому наносили бітою. Мене по голові теж бітою вдарили…

- Ви як зараз почуваєтесь?

Та я – то нічого. То не найстрашніше. Але само по собі є неприємно, знаєте, коли по твоїй країні розїжджають з російськими номерами, поводяться нахабно, як господарі тут… Це дуже неприємно.

- А ваші супутники в якому стані? Зокрема, Роман? Знаєте щось про його стан?

- Знаю, бо ми з Романом і досі тут, на заправці.

Роман серйозно травмований. У нього відкритий перелом носа, підозра на перелом верхньої щелепи, струс мозку, рвані рани, синці під очима, він весь запухлий… Роман – інвалід другої групи. Він на костурі ходить. І вони це бачили, розумієте? І все одно вчинили таке звірство.

Я здорова людина фізично. Я намагався його закривати. Але – от таке. Враження, що саме на нього все націлено було.

- А Степан?

- Степан не має серйозних травм. Йому тільки колеса в машині порізали.

- Ви кажете, нападники вас провокували. Як саме?

- Кричали, обзивали… Тоді я сказав, щоб вони припинили так себе поводити. І один з них кричав: "А то что? Ментов будешь вызывать? Ментами меня пугаешь? Да мы вам сейчас сделаем кранты! Мы знаем, кто вы такие! Вам отсюда не уехать!".. Ну, і далі в такому ж дусі. Така риторика.

- Я намагаюся зрозуміти суть претензій до вас. З чого все почалося?

- Важко сказати.

- Просто вони поводились нахабно і ви зробили їм зауваження - чи як почався конфлікт?

- Наш водій зробив зауваження, бо один з нападників під’їхав своїм мотоциклом прямо під двері заправки. Знаєте, такі двері, що автоматично відкриваються і закриваються? А він прямо поперек тих дверей став. То водій (Степан) вийшов і сказав: що ти себе так поводиш? Тим більше тут Україна, йде війна, у тебе російські номери і ти так негарно чиниш.

І почалося…

Читайте: Состояние критическое: около Запорожья из поезда выбросили бойца АТО

- Поліція швидко приїхала на виклик?

- Так, швидко. Але вже після всього. Я викликав в самому початку, до того – коли вони тільки почали нападати. Але я однією рукою відбивався. Я не мав можливості сказати, де ми, що. Я й сам толком не знав. А та оператор, яка на касі сидить, вона не сказала. Я потім вже після нападу ще раз набрав поліцію – і вони під’їхали.

- Нападники вже втекли до того часу, так?

- Так, втекли. Але ми їх сфотографували. І їх, і машину з номерами. І це дало змогу кількох з них затримати.

- Зараз вже всі заяви написані, всі події задокументовані?

- В процесі.

- Поліція як спрацювала? Маєте якісь нарікання?

- Поліція сумлінно попрацювала. Я бачу, хлопці такі – трудяги. Попри всі недоліки і труднощі їхньої служби – вони стараються. Ну, і ми підключили багато людей, які нам допоможуть. Бо ми їздили до бійців на передову і саме від них верталися. Вони авторитетні є на фронті.

З іншого боку, волонтери дуже швидко відреагували на те, що трапилось . Народний депутат Ярош швидко підключилися. Самооборонні відділи Української добровольчої армії надавали нам різносторонню допомогу. Я дійсно вдячний тим активістам. Це надзвичайно радує, що є такі люди. І вони надзвичайно добре організовані.

- Я так розумію, Романа ще в лікарню не повезли?

- Зараз забирають. Його треба пролікувати, прокапати. Тому що в нього дуже серйозні травми.

- Ви все-таки підозрюєте, що напад був спрямований якраз проти Романа чи маєте ще якісь здогадки щодо причин того, що трапилось?

- Розумієте, скажу чесно, я молодший від Романа, значно здоровіший фізично – і я більше так їх стримував. То ви б побачили мене. Він же виглядає зовсім жахливо. Вони його калічили, наскільки тільки могли. Їх було досить багато, я не міг його захистити…

- О котрій годині стався напад?

- Десь о 21-22 годині вчора.

- І ви досі – на місці події?

- Так. Ми тільки годину тому змогли поміняти колеса, нам волонтери привезли. І так, помаленьку, ми якось пробуємо вийти з тієї ситуації. Романа вже забирають до лікарні. Я теж мушу пройти медичне обстеження – але вже в понеділок. Бо зараз субота і вже нікого нема. Навіть чергового лікаря нема в районній лікарні. А без цього обстеження не можна отримати акт медичної експертизи, який треба передати в поліцію і прокуратуру.

- Тобто ви маєте ще кілька днів лишатися там, на місці?

- Так виходить, що я тут маю бути щонайменше до понеділка. З іншого боку, тут повно злочинців, які досі тут десь гуляють, ходять, за нами спостерігають. Тому трошки не по собі, чесно кажучи.

- Поліція не може вам хоч якусь охорону забезпечити?

- Та ні. Вони кажуть, там і так запарка. У них відділ невеликий, а район дуже важкий.

Але нічого. Ми бійці. А війна продовжується. Тому – до кінця йдемо.