Шашечна рулетка: чому в таксі беруть всіх без розбору

Поряд із розгалуженою системою громадського транспорту, в Києві функціонує сотні служб таксі, які тут і там пропонують швидко відвезти пасажира до місця призначення. Різняться вони тарифами та додатковими послугами – наприклад, можливістю перевезення вантажів, замовлення автомобілів бізнес-класу, подачі машини, у якій можна курити і так далі. Конкуренція між таксистами зростає – як і зростає кількість тих, хто вирішив працювати водієм машини з "шашечками". На роботу в цю галузь потрапити досить просто, праця може приносити непоганий прибуток. Однак чи задоволені засиллям таксі самі кияни і як часто вони ним користуються?

Особливості роботи служби таксі

Пані Наталя вже півтора року працює у невеличкому МАФі з вивіскою "Робота в таксі", що облаштований по вулиці Ревуцького у Дарницькому районі міста. Вона координує діяльність своєї служби, надходження та виконання замовлень, вислуховує скарги громадян телефоном і приймає на роботу новачків. "Моя справа за невеликим – допомогти людині розпочати власний бізнес, який, по суті, є доступним кожному, хто має автомобіль", - каже вона.

Один зі способів залучити нових водіїв - пропозиція роботи в ятках

Виявляється, влаштуватися таксистом у столиці – справа нескладна: достатньо мати легковика та водійський стаж не менше двох-трьох років. Далі, отримавши ліцензію, можеш діяти на власний розсуд і самостійно вирішувати, коли виходити на роботу. Доведеться, щоправда, платити службі по десять відсотків із кожного замовлення, про яке вона інформує.

"Ми реєструємо водіїв як підприємців, видаємо мобільні телефони із програмою, що показує актуальні замовлення із адресами і телефонами клієнтів, - відзначає пані Наталя. – Вони вирішують, чи їхати і доповідають нам. Доба "рацій" та обов’язкового робочого дня у таксі вже минула: є багато водіїв і машину можна подати цілодобово".

Здається, цілком незалежна робота. Проте така свобода насправді є лише автономією, позаяк контроль якості надання послуг є святим обов’язком будь-якої більш-менш поважної служби таксі. "Громадяни інколи телефонують і скаржаться на водіїв. Нечасто, але такі факти ми фіксуємо. Небезпечна їзда, куріння у салоні, нецензурна лексика – от із чим ми час від часу стикаємося, - розповідає пані Наталя, - і приймаємо рішення, що робити з водієм. Це може бути штраф чи взагалі відмова з ним далі працювати, якщо порушення серйозне".

Ефективності кожній службі додають дружні відносити із іншими підприємствами аналогічного ґатунку. Якщо не вдається знайти машину – замовлення пропонують партнерам.

"Щоб ви собі уявляли, у нас є трішки менше сотні партнерів. Якщо ми не можемо самостійно підвезти клієнта, то "викидаємо" замовлення їм. Машина неподалік, звісно, знаходиться", - пояснює адміністратор Наталя.

Основною відмінністю між службами таксі є тарифи. Наразі середньостатистична мінімальна "такса" (за відрізок шляху до чотирьох-п’яти кілометрів) у Києві складає від 25 до 30 гривень. Далі платня нараховується за кожний кілометр дороги і складає близько трьох із копійками гривень. Є, безумовно, і дорожчі служби з кращими машинами, що беруть зі своїх клієнтів утридорога. Вони, як правило, забезпечують чудовий комфорт, а декотрі навіть пропонують поїздити за лічильником, що для столиці нетипово.

Елітна служба таксі, яка працює переважно в аеропортах і на вокзалах. На відміну від інших служб, вони мають лічильники

Те, що має знати кожен таксист

"Десятинний" податок од прибутку – це, погодьтеся, небагато. Утім, додайте сюди витрати на пальне, на систематичні ремонти транспортного засобу тощо, і вийде, що заробити копійку може тільки дуже хороший таксист. Таким, безумовно, є Олег Конопльов – шофер із двадцятирічним стажем керування легковиком, який присвятив таксуванню сім років. Він каже, що розумний підхід до водіння таксі – запорука непоганого заробітку.

"Я отримую на руки "чистими" десь в районі чотирьох тисяч гривень на місяць. Плюс-мінус, звісно, бо впливають багато факторів: конкретний сезон року, дорожні роботи у місті, стан доріг, час доби, скільки я працюю тощо. Треба дуже добре орієнтуватися в місті і витрачати мінімум пального. Варто оминати затори на дорогах, водити машину обережно, бути ввічливим – тоді навіть лишають на чай".

Високі ціни на бензин призвели до того, що нині зустрічається лише один таксист із двадцяти, який іще не переробив свого автомобіля під газову установку.

"На бензині зараз катаються, певно, лише мазохісти", - жартує пан Олег. На його думку, піти у "плюс" і на газу буває непросто, а про традиційне пальне й говорити годі. До всього іншого, грає роль "апетит" машини. Саме тому досвідчені водії обирають для таксування невибагливий автомобільчик, що споживає газу по мінімуму. "Тож не дивуйтеся, що машина з таксі – це або "Ланос", або щось такого самого класу. Так вигідніше", - резюмує мій співрозмовник.

Машина таксиста, що саме розпинається у пошуку пасажирів проти входу до вокзалу

Сьогодні таксі є популярним способом як основного, так і додаткового заробітку, оскільки гнучкий графік дозволяє суміщати кілька місць роботи одночасно. Новачків дедалі більшає, але на початках вони рідко нормально заробляють.

Олег Конопльов каже, що так стається через банальне незнання міста, а це порушення правила таксування номер один. "Був випадок, коли ми з товаришем, який пропрацював у таксі лише місяць, стояли і разом пили каву. Приходить замовлення з нашого району, у нього запалюються очі. "Буду там за десять хвилин!", - каже і біжить до свого "Опелька". Я ж спокійно відповідаю диспетчеру, що приїду хвилини за три. Товариш застряг у заторі, а я маленькими вуличками випередив його і забрав пасажира. Дружба – дружбою, звичайно, але їсти хочеться!", - усміхається він і радить охочим спробувати заробити собі на хліб перевезенням людей для початку гарненько ознайомитися з мапою міста, а також із місцями, де найчастіше виникають "тягнучки".

Друга заповідь таксиста – уникати конфліктів із клієнтами. Ідеальним є ситуація, коли водій узагалі мовчить і просто виконує свою роботу. "Теревенити не слід. У крайньому випадку я відповідаю на поставлені питання, але сам тем для розмови не розпочинаю. Буває, балачки доводять до суперечки і клієнт лишається обуреним. І мені, і пасажиру легше, коли ми мовчки їдемо у пункт призначення", - ділиться Олег Конопльов.

Останнім золотим правилом для водія машини з шашечками є неухильне дотримання правил дорожнього руху. На переконання пана Олега, таксі – це стиль життя, а не просто робота, тож вимагає особливого ставлення до дійсності. "Я сім років працюю за кермом. Бачив різні ситуації, стояв у довжелезних пробках, проте з часом приходить уміння не перейматися через це. Просто ігноруєш неприємності. "Психувати", сигналити, об’їжджати перепони тротуарами або взагалі зустрічною – це прерогатива новачків і психічно неврівноважених людей. Останнім у таксі взагалі працювати протипоказано", - пояснює він.

"Грачі" з Києва "полетіли" вже давно…

Життя успішного реп-виконавця і кліпмейкера Андрія Станіславського склалося так, що певний час він, маючи власного старенького "залізного коня", подався таксувати вулицями міста, офіційно до жодної служби не влаштувавшись. Таких людей називають "грачами". Свого часу вони були дуже популярними серед киян, проте нині час інший: усе заполонили профільні служби.

Андрій Станіславський - успішний реп-виконавець і кліпмейкер, а в минулому - "грач"

"Як такі, "грачі" збереглися хіба що на вокзалах і коло велелюдних транспортних вузлів, де часто можна зустріти іногородніх, - розповідає Станіславський. – Коли "грачував" я (а це було три роки тому), то зупиняли просто серед міста, скинувши руку. Нині таких пасажирів практично немає".

Відмінність таксі "грача" від офіційно ліцензованого автомобіля полягає для самого його водія у тому, що він де-факто опиняється сам-на-сам із роботою: ніяких тобі ліцензій, страхувань, зобов’язань. Пасажирам же доводиться платити вдвічі, а подекуди і втричі більші ціни, ніж вони віддали б за послуги служби. Андрій каже, що 150 грн. від центрального вокзалу Києва до Харківського масиву, який розташований на лівому березі міста – нормальна ціна. "На вокзалах існує чіткий розподіл місця для "закликів" потенційних клієнтів між "грачами". Кожний стоїть і пропонує таксі у своєму чітко визначеному квадраті. Якщо комусь щастить потрапити на людину з іншого міста (а визначити це легко: багато валіз, акцент, говірка і так далі), то не соромляться брати дуже дорого", - роз’яснює Станіславський.

Як уже відзначалося, наразі "грачів" майже цілком витіснили служби таксі. "Це просто невигідно. Пам’ятаю, не так давно від безділля я наліпив на машину "шашечку" і поїхав кататися містом. Згадав старі-добрі часи. П’ять годин – і жодного тобі пасажира!", - характеризує ситуацію Андрій.

Машину "грачів" відрізнити від ліцензованих таксі легко - вони не мають телефону, адреси чи інших координатів на шашечці

Таксі – це засіб пересування чи розкіш?

Збільшення кількості водіїв таксі на власних машинах тісно пов’язане зі зростанням попиту на їхні послуги. Інколи просто необхідно якнайшвидше дістатися кудись і сума, приміром, у п’ятдесят-шістдесят гривень за проїзд "з вітерцем" уже не видається такою астрономічною. Я вирішив поцікавитися, як часто кияни їздять на таксі і чи влаштовують їх чинні тарифи.

Олександр Луньов, 24 роки, ріелтер:

Таксі користуюся рідко – як правило, якщо пізно повертаюся додому з якогось свята. Ціни помірні й адекватні. Звісно, йдеться про служби, яким я телефоную. Буває, немає машини, але якщо сказати диспетчерові, що платитимеш указаний тариф, а "згори" ще гривень десять – машину знаходять.

Ірина Ямбуренко, 55 років, пенсіонерка:

На пенсію особливо не поїздиш. Але я маю додатковий заробіток і десь раз на місяць дозволяю собі поїздки у таксі. Ненавиджу громадський транспорт: він завжди переповнений. Краще вже у заторі постояти, але з комфортом і з приємним водієм.

Олександр Мельник, 18 років, студент:

Я сам із Тернопільщини і в Києві з вересня минулого року. За цей час жодного разу не користувався таксі, бо, як на мене, дорого. Та і їхати мені просто немає куди.

Олексій Іванченко, 71 рік, пенсіонер:

У Києві є чудова система транспорту. Є метро, яким можна доїхати будь-куди за винятком хіба що Троєщини. До того ж, на метро, тролейбуси, автобуси і трамваї пенсіонери мають право безкоштовного проїзду. Мені немає, куди поспішати, тому таксі я не користуюся.

Андрій, 27 років, приватний підприємець (канцтовари):

Досить регулярно катаюся на таксі. Зручно і недорого. Мені часто доводиться терміново їхати кудись, а власної машини не маю, бо затори у місті – не для моїх водійських нервів.