УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Ціною життя. Фото та історії героїв, що загинули в боях за Україну у грудні

Ціною життя. Фото та історії героїв, що загинули в боях за Україну у грудні

Зустріч Зеленського з Путіним у Парижі 9 грудня 2019 року не зупинила війну. Впродовж останнього місяця року бойовики продовжували порушувати перемир'я. А українські воїни чинили опір агресії, ризикуючи власним здоров'ям, а часом і життям – за те, аби українці на мирних територіях нашої держави спокійно жили і готувалися до новорічних свят.

Впродовж грудня 2019 року Україна втратила на фронтах війни за Незалежність 9 своїх синів. Пропонуємо згадати героїв, які заплатили життям за нашу безпеку.

У грудні в боях на Донбасі загинули 9 героїв

Денис Волочаєв

Денис Волочаєв

Денис Олександрович Волочаєв народився 23 грудня 1981 року у Луганську. Мешкав у місті Ірпені Київської області.

Закінчив Академію державної податкової служби в Ірпені у 2003 році.

Оперативний працівник відділу Центру спеціальних операцій "А" СБУ. Один із найкращих снайперів України.

У 2018-му отримав Кубок України з практичної стрільби з карабіна. На фронті виконував завдання з контрдиверсійної та контрснайперської боротьби. Кавалер Ордену "За мужність" III ст. (22 серпня 2016) і Ордену "За мужність" II ст. (23 березня 2018), численні відомчі нагороди.

Загинув у ніч на 1 грудня 2019 року поблизу села Староласпа у Донецькій області. Згідно з офіційними повідомленнями, група, до якої входив Волочаєв, виконувала бойове завдання із протидії заходу ворожих ДРГ. Коли спецпризначенці вже поверталися, вони підірвалися на міні. Напарник Волочаєва, Дмитро Каплунов, загинув на місці. Повідомлялося також, що підполковник Волочаєв намагався витягти побратима – і саме тоді отримав несумісне з життям поранення. Він помер під час евакуації.

Указом президента України від 3 грудня 2019 року Денису Волочаєву посмертно було присвоєне звання полковника і найвища державна нагорода – Золота Зірка Героя України.

Полеглому герою було 37 років.

Читайте: Забрали "орків" на той світ: з'явилися героїчні подробиці загибелі бійців "Альфи"

Дмитро Каплунов

Дмитро Каплунов

Дмитро Віталійович Каплунов народився 4 грудня 1980 року. З 2004 року – оперативний працівник відділу Центру спеціальних операцій "А" СБУ. Снайпер.

Його батько – чинний полковник Державної прикордонної служби. Рідний брат – військовослужбовець.

Дмитро захоплювався мотоспортом.

Був відзначений численними державними нагородами, зокрема Орденом "За мужність" ІІІ ступеня (12 жовтня 2017 р.).

Внаслідок підриву міни загинув у ніч на 1 грудня 2019 року у районі села Староласпа Донецької області. Тіло Дмитра його побратими не змогли забрати, його захопили бойовики "ДНР". Через те, що у соцмережах відбувся злив інформації щодо Дмитра Каплунова, терористи тиждень не віддавали його тіло. Забрати загиблого героя українській стороні вдалося лише 7 грудня.

Указом президента України від 3 грудня Дмитру Каплунову було присвоєне звання полковника та Героя України.

Вже після загибелі Каплунова стало відомо, що він мав свідчити проти колишніх бійців "Беркута" щодо подій 20 лютого 2014 року. Таємний свідок, якого допитували за клопотанням представника потерпілих, за словами одного із суддів Святошинського районного суду міста Києва, був залегендований під іменем "Дмитро".

Дмитро Каплунов всього 3 дні не дожив до свого 39-річчя.

Читайте: "Запам'ятаємо його живим": у мережі показали зворушливе відео із загиблим Героєм "Альфи"

Дмитро Темний

Дмитро Темний

Дмитро Вікторович Темний народився 7 лютого 1991 року у селі Малий Бузуків Смілянського району Черкаської області.

Молодший сержант 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців.

На війну потрапив удруге.

Напередодні "нормандської зустрічі" у Парижі, 7 грудня о 22.55, ворог почав обстріл позицій українських військових з автоматичних гранатометів. Дмитро Темний отримав несумісні з життям осколкові поранення.

Поховали загиблого героя у селі Хацьки Черкаського району, де він жив із дружиною і 3-річною донечкою.

Дмитрові Темному було 28 років.

Читайте: На Донбасі загинув воїн ЗСУ: з'явилися фото Героя

Андрій Войтович

Андрій Войтович

Андрій Володимирович Войтович народився 1990 року у селі Квітневому Рожищенського району Волинської області. Жив у Луцьку.

У травні 2017 року одружився з волонтеркою організації “Волинь SOS” Світланою Чернобаєвою, яка переїхала до Луцька із Краматорська. Виховував двох її синів від першого шлюбу.

Молодший сержант 14-ї окремої механізованої бригади служив за 3-річним контрактом. Як розповідають побратими, планував підписувати наступний контракт після завершення попереднього.

Андрій Войтович загинув у день, коли Зеленський зустрічався з Путіним у Парижі. Близько 22.00 9 грудня він разом із двома побратимами, Віктором Пруським та Сергієм Сиротою, на позиціях у межах взводно-опорного пункту у районі Золотого підірвався на невідомому вибуховому пристрої. За неофіційною інформацією, вибух на ВОПі трапився в результаті детонації протитанкового мінного шлагбаума під час мінометного обстрілу. Всі троє воїнів загинули.

Поховано героя у селі Квітневому.

Читайте: Підірвалися на ворожій вибухівці: стали відомі імена Героїв, що загинули на Донбасі

Віктор Пруський

Віктор Пруський

Віктор Федорович Пруський народився 26 листопада 1970 року. Мешкав у Рівному.

Молодший сержант, командир БМП одного з підрозділів 14-ї ОМБр.

Раніше служив у десантних військах, свого часу виконував завдання у Грузії.

Рідні розповідають: на війну Віктор пішов добровольцем. Казав, що не може сидіти вдома, коли на Донбасі гинуть молоді воїни. У 2016-му підписав перший контракт із ЗСУ, боронив місто Щастя. Дата підписання останнього контракту – 22 травня 2019 року. Тоді ж, навесні, Віктор Пруський востаннє був вдома. Його приїзду рідні чекали на новорічні свята.

Сестра загиблого розповідала журналістам місцевого телеканалу, що брат не любив телефонні розмови, тому додому телефонував рідко. Востаннє родина спілкувалася з ним за три тижні до його загибелі: тоді Віктор розповідав, що тяжко переживає загибель від кулі ворожого снайпера свого близького друга, бійця 14-ї ОМБр Артема Соколова.

Загинув воїн внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої – разом із Андрієм Войтовичем та Сергієм Сиротою. Неофіційно бійці 14-ї ОМБр розповідають: підрив відбувся внаслідок детонування мінної загорожі через обстріл терористами "ЛНР".

Полеглому героєві незадовго до смерті виповнилося 49 років.

У нього залишилися мама і сестра.

Читайте: Їхав у зону ООС: на Київщині трагічно загинув військовий

Сергій Сирота

Сергій Сирота

Сергій Миколайович Сирота народився у 1997 році у селі Щурині Рожищенського району Волинської області.

Старший солдат 14-ї ОМБр.

Служив за контрактом із 2016 року.

Загинув увечері 9 грудня на ВОПі в околицях Золотого внаслідок підриву вибухового пристрою (ймовірно, здетонувала мінна загорожа внаслідок мінометного обстрілу позицій бригади) – разом із Андрієм Войтовичем та Віктором Пруським. За кілька днів хлопець збирався їхати додому у відпустку.

Похований у рідному селі.

У полеглого воїна залишилися батьки та двоє братів. А також наречена Надія, з якою Сергій планував побратися після приїзду додому.

Читайте: Залишилася сім'я: на Донбасі загинув молодий командир ЗСУ. Фото героя

Сергій Михальчук

Сергій Михальчук

Сергій Олександрович Михальчук народився 27 травня 1998 року в селі Великі Проходи Дергачівського району Харківської області.

Після строкової служби у 2018 році підписав контракт із Національною гвардією України. Служив у Бригаді швидкого реагування. Старший кулеметник 2-го взводу розвідки спецпризначення. Любив спорт.

14 грудня у районі Світлодарської дуги потрапив під артилерійський обстріл. Сергій Михальчук прикрив своїм тілом побратима, отримавши численні осколкові поранення. Помер під час евакуації по дорозі до госпіталю.

"Ми втратили свого побратима та бойового товариша. Він прийшов у наш підрозділ рік тому, пройшовши всі етапи складного відбору. Чуйний хлопець, якого всі поважали та любили. У Сергія була дівчина, він планував одружитися, але ворожа міна обірвала усі плани", – розповідав побратим загиблого з позивним "Тренер".

За проявлену мужність та жертовність командування Нацгвардії внесло подання на присвоєння Сергієві Михальчуку звання Герой України – посмертно.

Похований воїн на Алеї Героїв 18-го кладовища у Харкові.

Читайте: "Наш братик воював за кожного українця!" На Донбасі трагічно загинув 21-річний боєць. Фото

Василь Лісіцин

Василь Лісіцин

Василь Анатолійович Лісіцин народився 1 січня 1991 року у Кропивницькому. Виховувався у прийомній родині.

У квітні 2018 року був призваний на військову службу. З часом підписав контракт із ЗСУ.

Служив у 40-й окремій артилерійській бригаді водієм-електриком батареї безпілотних авіаційних комплексів дивізіону артилерійської розвідки. Був відряджений у зону проведення ООС до 28-ї ОМБр – як механік-водій.

17 грудня 2019 року загинув близько 19-ї години вечора в районі Мар'їнки від пострілу ворожого снайпера у голову. Згодом розвідка бригади повідомила: снайпер російсько-терористичних угрупувань стріляв із напрямку Трудівських в окупованому Донецьку, прикриваючись маленькою дівчинкою, що гралася неподалік від його позиції. Цю тактику, зазначили у бригаді, ворог використовує, адже знає, що українські військові не стрілятимуть у відповідь туди, де може постраждати дитина.

Полеглий герой похований на Алеї Почесних воїнських поховань Рівнянського кладовища у Кропивницькому.

У нього залишилася дружина та маленька дитина.

Читайте: Загинув просто на позиції: з'явилося фото вбитого на Донбасі воїна ЗСУ

Герман Соловйов

Герман Соловйов

Герман Ігорович Соловйов народився 29 березня 1994 року у Кам’янському Дніпропетровської області. Жив у Дніпрі.

Механік-водій БМП механізованого відділення 93-ї ОМБр.

Контракт зі Збройними силами України підписав у вересні 2018 року. Разом із 93-ю бригадою виконував завдання поблизу Верхньоторецького, що у Ясинуватському районі. Незадовго до загибелі Германа його бригада знову вийшла у зону ООС – цього разу на луганському напрямку.

Загинув 22 грудня 2019 року близько 10.40 внаслідок кульових поранень, отриманих під час перестрілки з бойовиками на одній із передових позицій на Луганщині.

"Механік-водій від Бога. На блокопосту почався обстріл і один патрон зайшов у ключицю. Вийшов через груди, а другий у потилицю", – розповідав побратим загиблого воїна "Танкіст".

“Завдяки високому зросту чоловік мав позивний "Маяк". Не пив, не курив, дуже хороший механік-водій, золоті руки. Чудовий спеціаліст. Сказали – зробив. Таких людей не вистачає в армії. Це величезна втрата”, – зазначили у повідомленні про загибель воїна на сторінці 93-ї ОМБр.

Поховали Германа Соловйова на Алеї слави військового цвинтаря у Кам’янському.

У нього залишилися батьки.

Загиблому воїну було 25 років.