Відео дня
Я ж кров'ю тебе захищав, Україно! Імена та історії воїнів, що загинули на Донбасі у січні
Перший місяць 2020 року знову завдав Україні незагойних ран. Захищаючи незалежність та територіальну цілісність нашої держави, свої життя віддали 14 героїв. Обставини загибелі трьох із них наразі не розголошуються. Наймолодшому з полеглих воїнів назавжди залишиться 21, найстарший – відсвяткував 48-річчя. Більшість українських героїв у січні полягли від куль ворожих снайперів.
Подивіться в очі тих, хто не втомився від війни. Запам'ятайте імена тих, хто до останнього подиху наближав перемогу України у війні за незалежність.
Бо ж тільки там, де пам'ятають загиблих, є ті, хто готовий захистити живих.
Сергій Дичек, 47 років
Сергій Олександрович Дичек народився 20 липня 1972 року у місті Волочиськ Хмельницької області.
Старший солдат, водій 130-го окремого розвідувального батальйону.
На фронті – з 2014-го.
5 січня, близько 13-ї години дня, у районі хутора Вільний (Золоте-4, що на Луганщині) загинув внаслідок підриву вантажного автомобіля ГАЗ-66 на протитанковій міні. Інший військовий, що їхав із Дичеком, отримав важкі поранення.
У полеглого воїна залишилися мати, дружина, двоє синів та донька від першого шлюбу.
Читайте: 2 українських бійця загинули 5 січня в зоні операції ООС
Сергій Рацун, 43 роки
Сергій Петрович Рацун народився 28 жовтня 1976 року у селі Москвитянівка Полонського району Хмельницької області. Жив у місті Славута. Закінчив Грицівське ВПУ №38, працював трактористом на місцевому фермерському господарстві. Після строкової служби, яку проходив у 95-й ОАМБр, Сергій Рацун працював на заводі "Будфарфор".
У 2014-2015 роках був мобілізований до 128 ОГШБр. Воював у Дебальцевому. Після підписання контракту з 93-ю ОМБр у травні 2016-го – брав участь у боях під Кримським, Новотроїцьким та під Авдіївкою.
Учасник навчань Combined Resolve у Німеччині у 2019 році. Відзначений численними нагородами.
5 січня близько 21 години вечора позиції наших військових під селом Кримське ворог почав обстрілювати з боку окупованого Жолобка. Сергієві Рацуну ворожий снайпер влучив у голову. Поранення стало смертельним.
"Боєць перебував на бойовій позиції в окопі. Сергій був у засобах захисту, але, на жаль, вони не врятували. Це невимовна втрата для нашої бригади і для країни загалом. Адже пішов із життя наш захисник, що з 2014 року виборює Українську державу у проросійських бандформувань", – написали побратими Сергія Рацуна на сторінці 93 бригади.
У полеглого воїна залишились мати, брати, донька та пасинок.
Читайте: "Потрібне щеплення від мишебратства": воїн ООС звернувся до українців із потужним закликом
Руслан Насальський, 24 роки
Руслан Леонідович Насальський народився 10 серпня 1995 року у селі Фурманка Уманського району Черкаської області. За фахом – будівельник: закінчив Уманське ПТУ №9.
Щойно Русланові виповнилося 18 років – він підписав контракт із ЗСУ. Служив у складі 17-ї ОТБр. Брав участь у боях під Іловайськом, де 13 серпня 2014 року отримав важке поранення: у молодого бійця сильно постраждали голова, пальці рук та ноги. Втім, відновившись, Руслан знову повернувся на фронт.
З 2016 року Руслан Насальський служив у 109-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади.
Загинув 5 січня у зоні проведення ООС, поблизу Павлополя на Донеччині. Обставини загибелі воїна не повідомляються. Триває слідство.
У загиблого воїна залишилися мама, молодша сестра, дружина та троє дітей: два хлопчики і дівчинка.
Читайте: 2 українських бійця загинули 5 січня в зоні операції ООС
Микола Довженко, 23 роки
Микола Валерійович Довженко народився 26 липня 1996 року у селі Цибулівка Великомихайлівського району Одеської області.
26 травня 2017 року підписав контракт із ЗСУ. Служив на посаді старшого стрільця 28-ї ОМБр імені Лицарів Зимового походу.
9 січня під час обстрілу зі стрілецької зброї у районі Красногорівки, який розпочався близько 23-ї години ночі, Микола Довженко отримав тяжке кульове поранення. Попри всі зусилля медиків, за кілька годин у лікарні воїн помер.
"Хлопці кажуть, що він не боявся виконувати завдання. І взагалі, попри молодість, був дуже сміливим воїном. Для нас це тяжка втрата", – зазначили у пресслужбі бригади.
Читайте: Підіграють Путіну? Штаб ООС зробив заяву про підлість ОБСЄ на Донбасі
Віталій Караван, 26 років
Віталій Віталійович Караван народився 21 жовтня 1993 року у селі Корчик Шепетівського району Хмельницької області. До служби в ЗСУ працював молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки Шепетівської виправної колонії №98.
Воював у складі одного з добровольчих батальйонів – зокрема під Пісками. Згодом, у лютому 2018 року, підписав контракт зі Збройними силами України. Служив водієм БРДМ у мотопіхотному взводі 56-ї ОМПБр. Був нагороджений нагрудним знаком Командувача ОС "Козацький хрест".
13 січня загинув у зоні ООС за нез'ясованих обставин: близько 4-ї ранку побратими знайшли його у бліндажі мертвим. Триває слідство. Основна версія – необережне поводження зі зброєю. Однак, за деякими даними, є також підозри, що Віталій Караван міг загинути внаслідок обстрілу російсько-терористичних угрупувань із великокаліберної зброї, використання якої заборонено.
У загиблого воїна залишилася мама, бабуся і старший брат, який теж захищав Україну на Донбасі.
Читайте: "Убивав дітей на Донбасі!" Чиновниця з Буковини втрапила у грандіозний скандал через воїна ООС
Олексій Кучкін (Василевський), 24 роки
Олексій Вікторович Кучкін народився 22 березня 1995 року у селі Первухинка Богодухівського району Харківської області. Жив у Кам'янському Дніпропетровської області.
Старший стрілець механізованого відділення мехбатальйону 92-ї ОМБр.
Служив за контрактом із травня 2016 року – спочатку у 133-му окремому батальйоні охорони і обслуговування ОК "Схід", згодом – у 92-й бригаді.
15 січня під час чергування на ВОПі в Авдіївській промзоні був поранений ворожим снайпером в обличчя. Пораненого воїна екстрено евакуювали до лікарні, але поранення виявилося несумісним із життям.
"Олексію було 24 роки, три з них він служив у лавах Збройних сил України. Родом із Харківщини, хлопець був справжнім патріотом. Відповідально та чесно захищав рідну країну від окупанта", – кажуть побратими воїна.
Всього за місяць до загибелі Олексій вдруге одружився. Знайомі воїна писали у соцмережах, що його молода дружина чекає дитину. А побратими запевняють: Олексій збирався пов'язати життя з армією і мріяв стати офіцером.
У полеглого воїна залишилися мама, брат, дружина та син від першого шлюбу.
Читайте: Росія перекинула на Донбас нові танки: у штабі ООС заявили про загрозу
Ігор Хімічук, 29 років
Ігор Ігорович Хімічук народився 7 червня 1990 року у місті Чуднові Житомирської області. Служив у 81-й окремій аеромобільній бригаді, а з 2018 року – на посаді водія відділення забезпечення Чуднівського районного військового комісаріату.
Був відряджений до 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців у зону проведення ООС.
16 січня, у День пам'яті захисників Донецького аеропорту, був вбитий ворожим снайпером поблизу селища Новозванівка на Луганщині.
У воїна залишилися мама, дві сестри, дружина та маленький син.
Читайте: Волонтери забили на сполох через масштабні втрати ЗСУ на Донбасі: штаб ООС звинуватили у брехні
Валерій Закусило, 32 роки
Валерій Васильович Закусило ("Морячок", "Бецик") народився 27 жовтня 1987 року в одній з балтійських республік. Коли батьки розлучилися, Валерій разом з батьком переїхав на його батьківщину – у село Гуничі Овруцького району на Житомирщині.
Закінчив автодорожний технікум. Служив у 36-й ОБМП. Після переїзду до Білої Церкви підписав контракт із 72-ю ОМБр.
"Повз мене всі кулі пролітають. Я стою – а вони мене не беруть… Так що ми фартові", – жартував сам Валерій на одному з відео, записаних на Донбасі, демонструючи прострілену наскрізь кулею калібру 7,62 патронну коробку.
Але 18 січня удача його зрадила: воїн загинув від кулі ворожого снайпера в районі Попасної. Ворог поцілив Валерію в голову.
У полеглого воїна залишилися батьки, дружина та дві донечки.
Читайте: "Я з передової їду. Засунь собі в *упу Ростов!" Воїн ООС поставив на місце водія автобуса в Росію
Олександр Слободянюк, 48 років
Олександр Вікторович Слободянюк ("Кеп", "Погранець") народився 7 січня 1972 року у родині військових. Коли Олександр був маленьким, родина переїхала із Владивостоку до міста Первомайська Миколаївської області.
Навчався в Інституті внутрішніх справ. Після завершення навчання з середини 1990-х працював в ОВС, був слідчим – спершу на Одещині, згодом – у Києві. Мав 20 років вислуги та офіцерське звання.
Коли почалася війна, Олександр одразу пішов на фронт. Спершу служив у мобільній прикордонній заставі. У 2015-16 роках – у 80-й ОДШБр, з якою пройшов бої у Гранітному. Далі підписав контракт із 72-ю ОМБр.
19 січня 2020 року під час ворожого обстрілу наших позицій у Попаснянському районі був поранений. Друге поранення, завдане снайпером під час цього ж бою, стало для Олександра смертельним.
У загиблого воїна залишилися батьки, сестра, двоє дітей та двоє онуків.
Читайте: Обстріли і втрати в Золотому: в ООС відреагували на звинувачення у брехні
Василь Муха, 31 рік
Василь Миколайович Муха народився 6 квітня 1988 року у селі Піски-Радьківські Борівського району Харківської області.
Молодший сержант, командир відділення – командир машини 2-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти 37-ї ОМПБ "Запоріжжя" 56-ї ОМПБр.
До війни Василь працював будівельником на півночі РФ. Але з початком російської агресії проти України повернувся на батьківщину і одразу пішов до військкомату добровольцем. За мобілізацією служив у 92-й ОМБр. Був розвідником. Пройшов бої біля Мар’їнки та Катеринівки. Далі опанував саперну справу. І двічі продовжував контракт, щоб залишатися на передовій.
Дата укладання останнього контракту – 19 січня 2019 року.
20 січня 2020-го близько 20-ї години вечора загинув неподалік від селища Опитне Ясинуватського району. У відповідь на обстріл противника Василь відкрив вогонь із кулемету. І отримав три кулі. Смертельним для героя став постріл ворожого снайпера.
До завершення контракту воїну залишалося 10 днів.
У Василя Мухи лишився батько, який самотужки виховував сина.
Читайте: Україна зазнала величезних втрат: як минув тиждень в ООС
Микола Сорочук, 22 роки
Микола Васильович Сорочук народився 23 травня 1997 року у селі Чорниж Маневицького району Волинської області. З 2000 року проживав у селі Лище Луцького району.
У 2015 році здобув фах зварювальника. Був призваний на строкову службу, під час проходження якої підписав контракт із ЗСУ на 3 роки. Служив у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади.
Після завершенні контракту повернувся додому, працював у холдингу "Модерн-експо", паралельно – навчався на юриста в Академії рекреаційних технологій і права.
16 грудня 2019 року уклав другий контракт на військову службу – і повернувся до 10-ї ОГШБр.
Загинув у День Соборності України, 22 січня, від кулі снайпера – на маріупольському напрямку.
"Сьогодні вночі він писав мені, що шкодує, що не зміг учора мене побачити й почути. І я – те саме. А сьогодні зранку його вже нема... Хай слово мир застрягне вам у горлі і "вженета війна" так само. Я хочу смерті тому снайперу, який це зробив. І він її отримає", – написала кохана дівчина Миколи, Ярина Чорногуз,волонтерка-медичка "Госпітальєрів".
У полеглого воїна залишилися сестра та мама. Про смерть свого брата і сина вони дізналися із соцмереж.
Читайте: Десятки убитих і підірвана техніка: сили ООС потужно розгромили терористів на Донбасі
Михайло Ошурко, 21 рік
Михайло Михайлович Ошурко народився у 1998 році у селі Кутин Зарічненського району Рівненської області.
10 жовтня 2018 року був призваний на строкову військову службу. Пройшов підготовку у навчальному центрі "Десна", був направлений до 40-ї окремої артилерійської бригади. Згодом підписав контракт із ЗСУ. Виконував завдання в районі Попасної, на другій лінії оборони.
Загинув 25 січня у зоні проведення ООС у Луганській області. Обставини загибелі військовослужбовця наразі не розголошуються.
У рідному селі загиблого воїна зустрічали, опустившись на коліна. А землячка Михайла, Олена Філончук, присвятила йому зворушливий вірш, у якому, зокрема, були і такі слова:
"Душа незабаром за обрій полине...
Хтось гірко заплаче, добром пом'яне...
Я ж кров'ю тебе захищав, Україно!
Чому ж вберегти не змогла ти мене?"
Читайте: На Донбасі загинув захисник України: в ООС розповіли, де окупанти влаштували обстріли
Євген Щуренко, 41 рік
Євген Валерійович Щуренко народився 27 січня 1978 року у селі Ліски Кілійського району Одеської області. Проживав у Кілії. До початку служби у ЗСУ працював у КП "Світло".
З літа 2019-го служив за контрактом у 28-й ОМБр – старшим механіком-водієм БМП-2 механізованого відділення механізованої роти мехбатальйону.
26 січня російсько-терористичні угрупування з боку окупованої Старомихайлівки обстріляли бойову машину, в якій їхали Євген із побратимом з СПГ-9. Євген загинув на місці. Інший військовослужбовець отримав поранення. Трапилося це неподалік від Красногорівки.
Наступного дня загиблому воїну мало би виповнитися 42 роки.
У нього залишилися мама та дружина.
Читайте: Війна за незалежність триває: на Донбасі підірвалися бійці ЗСУ
Антон Хоба, 28 років
Антон Володимирович Хоба народився у 1992 році у місті Шостка Сумської області.
Старший сержант, командир інженерно-саперного відділення – начальник інженерної служби 13-го ОМПБ 58-ї ОМПБр.
Після закінчення у 2010 році Шосткинського профліцею працював на приватній фірмі, а у 2012-14 роках – на заводі "Імпульс".
На війні Антон Хоба – практично з перших днів. Контракт із ЗСУ він підписав ще у червні 2014-го. Служив сапером у 91-му ОПОЗ Інженерних військ. Першу ротацію у зоні АТО пройшов із 12 вересня до 2 листопада 2014 року – воював у районі міста Дебальцеве. А вже у грудні Антон разом з іншими добровольцями полку виїхав у район Донецького аеропорту. З 15 грудня виконував завдання безпосередньо у ДАП.
Був активним учасником ГО "Братерство", долучився до роботи у патріотичному таборі "Лицар честі ім. Івана Євдокименка". Цей табір для молоді був названий на честь загиблого у ДАП друга Антона.
26 січня, вдень, Антон Хоба разом із побратимом підірвалися на встановленій ворогом міні-пастці у районі селища Північне в околицях Торецька. Від отриманих мінно-вибухових травм воїн помер.
"Я втратив підлеглого, я втратив товариша, я втратив сина. Я не буду говорити про помсту – все, що треба, ми зробимо. Ворог відчує на собі, що він сюди даремно прийшов. Земля, окроплена кров'ю Антона, буде нашою", – присягнув на церемонії прощання з Антоном командир 13-го батальйону 58-ї бригади Віталій Гуляєв.
У загиблого воїна залишилися батьки.