Осколки порізали жінці спину до легень, поранених рятували перехожі: подробиці вибуху ракети у Вишгороді під Києвом

Кількість жертв російської атаки на місто Вишгород під Києвом продовжує зростати. У лікарні померла сьома жертва – Людмила Брагарник. Жінка працювала кухарем у кафе по сусідству з постраждалим будинком на вул. Грушевського, 1.

Відео дня

У лікарнях зараз перебувають десятки постраждалих, частина з них у тяжкому стані.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Людмила вибігла на вулицю подивитися

Людмила Брагарник тривалий час працювала у кафе "Кірпулька" на вул. Грушевського, 1а у Вишгороді Київської області. Вона була кухарем і керувала м'ясним цехом. Робота тут вважається найважчою: постійна обробка та смаження м'яса.

Але Людмилі як нікому вдавалося впоратися зі своїми обов'язками. "Взагалі вона за професією – маляр-штукатур. Але кухарської справи навчалася у нас, їй усе було цікаво, подобалося і все у неї виходило. За характером Людмила – трудоголік. Невисока, струнка і дуже енергійна. Наче вона тут була, а її вже немає", – розповідає про неї подруга та колега Ксенія Денко.

Того дня, 23 листопада, Людмила прийшла на роботу і розповіла одній із колег про поганий сон. Ще питала: до чого він? А її єдиний син Микола, котрий зараз воює на фронті, теж згадував, що незадовго до її загибелі бачив дивний сон.

"Він казав, що йому снилося багато машин. Але одна з них раптом почала віддалятися, а в ній перебувала мама. Він кричав їй, а вона теж кричала йому: "Коленько, я не хочу їхати, забери мене!" – каже подруга.

Повітряна тривога пролунала вдень. А через якийсь час усі почули свист ракет. Людмила в одних капцях вискочила на задній двір. Через металевий дах їй нічого не було видно, тому вона побігла на вулицю за ворота, щоб подивитися, що відбувається.

У цей час пролунав вибух. Сильна вибухова хвиля відкинула жінку, в неї полетіли уламки.

"В неї на спині було сім ран. Деякі осколки розрізали їй спину до легень. Її першою відправили до лікарні. А потім направили у лікарню в Київ. До вечора вона померла", – каже Ксенія.

Доля була складною, але вона не падала духом

Доля у Людмили була складною. Вона розлучилася з чоловіком і виховувала сина сама. Вона виростила гідного чоловіка.

А кілька років тому вона зустріла своє кохання. Здавалося, що життя налагоджується. Люда переїхала до свого нового друга, разом робили ремонт. Вона мріяла про затишок у будинку, намагалася облаштувати його. Але доля знову не склалася, і вона повернулася назад.

Але жінка ніколи не сумувала та не падала духом. Подруга каже, що вона встигала все: рано-вранці пробігтися із собакою, обов'язково нафарбуватися і вчасно прийти на роботу. У її цеху та в її будинку завжди була ідеальна чистота. Вона все робила сама. Якщо потрібно було проконсультуватися, як вивести пляму, то це тільки до Людмили – вона була експертом із чистоти.

Вона любила квіти, біля будинку завжди росли троянди. Вона вміла вирощувати овочі, потім займалася їхньою консервацією, вигадувала смачні рецепти салатів на зиму.

Незважаючи на всі труднощі в житті, вона не дозволяла собі розслаблятися, того ж навчала інших. "Так, ні на що не скаржимося, п'ємо каву й танцюємо", – любила говорити Люда.

"Її загибель – це такий біль для всіх. Бог знову забирає найкращих, мабуть, там вони йому теж потрібні", – зі сльозами каже Ксенія.

Батьки Людмили живуть в Іванкові. Вона мріяла купити будинок поруч із ними, збирала гроші. Ще у неї є дві сестри. Одна з них буквально за два дні до 24 лютого народила довгоочікуваного хлопчика.

Щоправда, їм із батьками довелося провести багато днів у підвалі, коли кадировці на початку війни увійшли до їхнього села. Вони натерпілися страху, чули про те, що творили ці окупанти, ґвалтували та вбивали жінок і дівчат.

Постраждало багато людей

Сильні поранення під час вибуху ракети отримали й інші люди. До однієї зі співробітниць кафе перед цим прийшов чоловік із сином. Вони стояли на вулиці, коли засвистіла ракета. Чоловік лише встиг штовхнути дружину на дитину. Жінка отримала травму ніг, у неї глибокі порізи ззаду, сина також поранено.

Під час вибуху загинуло ще двоє мешканців будинку на Грушевського, 1. Молодий чоловік Володимир Ісип перебував на вулиці. Вибуховою хвилею його відкинуло на припарковане авто, він головою влетів у заднє скло. Шансів вижити у нього не було.

Також загинув ще один місцевий мешканець, пенсіонер Олександр Гелюк. А пенсіонерку Ніну з першого поверху будинку виявили випадково лише наступного дня.

"У багатьох мешканців будинку в квартирах залишилися домашні тварини. Моя тітка дуже переживала за кота й шиншилу. Але піднятися в помешкання неможливо. Оскільки місцева влада нічого не обіцяла раніше ніж через три дні, то вона замовила машину з люлькою.

Так піднялися до її квартири, зайшли через вікно. Тварин знайшли – вони сховалися під ванною. Багато пенсіонерів теж почали просити про допомогу, дістати їхніх улюбленців. Довелося допомагати, обійшлося все це тітці у 30 тис. грн. Адже з пенсіонерів гроші не братимеш. У процесі пошуків під однією з плит виявили й тіло тітки Ніни", – розповідає Ксенія.

Зупиняли машини та рятували через вікна

Коли стався вибух, було дуже багато поранених. Жінки з кафе кинулися зупиняти машини, що проїжджали повз. Спочатку просили водіїв, а потім уже навіть не питали – відчиняли задні двері та вантажили туди поранених, щоб відвезти до лікарні.

Штори для евакуації людей брат Ксенії Максим просто зривав із вікон. На одному із фото після вибуху знято, як кілька чоловіків і жінка у фартуху тягнуть на простирадлі пораненого. Це була співробітниця кафе.

"Максим навіть знайшов драбину і сам знімав людей із балконів. Будинок горів, люди благали про допомогу, просили рятувати дітей. Деяких тварин навіть скидали з вікон, щоб вони не задихнулися у квартирі", – каже Ксенія.

Пощастило, що неподалік від місця вибуху на площі того дня проходили навчання медиків. Тому на місці опинилися дві професійні особи. Вони чітко давали вказівки, як укладати постраждалих, як нести, як повертати.

У п'ятницю, 25 листопада, у Вишгороді попрощалися із загиблими від вибуху російської ракети. Коли ховали Людмилу, її син Микола поклав їй свій нагрудний знак як герою.