Вони боролися до останнього подиху: що відомо про полеглих у травні героїв

Вони боролися до останнього подиху:  що відомо про полеглих у травні героїв

За перші 10 днів травня Україна втратила на війні за незалежність чотирьох героїв. Різного віку, з різних куточків нашої держави, з різними долями. Єднає їх усіх одне: всі вони загинули, боронячи свою країну від російських окупаційних військ.

OBOZREVATEL пропонує згадати полеглих бійців.

Денис Козьма, сержант, 137-й окремий батальйон морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти

Денис Козьма

Денис Козьма (позивний "Дєд") народився 20 серпня 1987 року у селі Приозерне Кілійського району Одеської області. З дитинства обожнював футбол — займався ним у ДЮСШ, був причетний до ультрас-руху в Одесі.

Відео дня

На війні був від самого її початку — пішов воювати добровольцем після трагічних подій 2 травня 2014-го в Одесі. Далі — продовжив службу за контрактом у складі ЗСУ. Спершу потрапив до 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади. Там, під позивним "Кіпіш", пройшов бої за Мар’їнку у 2015-му. Далі перейшов до 153-го ОБМП 53-ї ОБрМП, де спершу ніс службу у 1-й роті, а далі — у розвідвзводі.

Денис Козьма

Його колишній командир Тарас Чмут згадує: "Дєд був професіоналом своєї справи. Відмінно володів різною зброєю, часто працював кулеметником з ПКМом чи РПК, не гірше справлявся й із АГСом, СПГ чи ЗУхою, їздив і на Уралі і на БТРі і на МТ-ЛБ чи БМП, міг полагодити будь-що! А ще був оператором БПЛА — спочатку американського RQ-11B Raven, а потім "Лелека-100". Був крутим водієм... Він був наставником для молодих бійців та передавав їм свій досвід та навички, пізніше став командиром відділення у взводі. За сумлінне і якісне виконання завдань був нагороджений Нагрудним знаком Міністра оборони "За зразкову службу" — це була найвища нагорода у нашому взводі!".

Денис Козьма

Денис сам виховував донечку. Всі, хто його знали, відзначають: своєю принцесою він надзвичайно пишався — і мріяв, щоб колись вона жила у справедливій європейській Україні.

Після першої ротації у 137-му Денис звільнився зі служби, пішов вчитися, закінчив з відзнакою технікум, почав вивчати англійську та планував вступати до ВНЗ. Декілька місяців тому, перед черговою ротацією батальйону, він підписав новий контракт...

1 травня, поблизу села Миколаївка, ворожа ДРГ намагалася вночі перетнути смугу забезпечення поблизу позицій українських військових. Денис був у складі резервної групи, яка вступила у бій з ворогом, коли їхній маневр було викрито. Під час того бою двох побратимів Козьми було поранено (один з них, Іван Сакаль, згодом помер від отриманих ран у Дніпрі), а сам Денис зник безвісти.

За кілька днів терористи заявили, що Денис Козьма загинув, а його тіло зберігається в одному з моргів на окупованій території. Командування 53-ї бригади почало вживати заходів для ідентифікації тіла і його повернення на підконтрольні Україні території. Зрештою, 8 травня бойовики передали тіло загиблого Дениса Козьми українській стороні — у чорному мішку з цинічним надписом "Укр".

Денис Козьма

Поховали полеглого героя у рідному селі 11 травня 2019 року. Він назавжди залишиться 31-річним.

У Дениса Козьми залишилися мама та маленька донька.

Для допомоги родині (мамі та доньці): карта Привату 4149 4991 2375 8623 (Козьма Надія Тимофіївна)

Іван Сакаль, старший сержант, командир взводу розвідки 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

Іван Сакаль

Іван Сакаль народився 27 червня 1994 року в селі Завадівка Турківського району Львівської області. Закінчивши школу, вступив до Самбірського технікуму економіки та інформатики на спеціальність "Програмна інженерія". З 2013 року продовжив навчатися за цією спеціальністю у Тернопільському національному економічному університеті — на заочній формі навчання.

З початком російської агресії у червні 2014-го Іван підписав контракт із ЗСУ. І майже одразу вирушив на фронт.

Спочатку проходив військову службу у 56-й комендатурі охорони та обслуговування ВМС, а з 2015 року перевівся у 137-й батальйон морської піхоти. На момент загибелі старший сержант Сакаль очолював взвод розвідки 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

Іван Сакаль

За час служби у Івана Сакаля було три ротації в зону АТО. Перша — у 2014-15 роках у складі РТГр морської піхоти: Широкине, Павлопіль, Талаківка, Гнутове. Друга ротація — в районі Чемарлика. Третя — Донецька область.

Останній бій Івана Сакаля відбувся 1 травня (у тому самому бою загинув і побратим Івана — Денис Козьма). Вночі, в тумані, переслідуючи ворожу ДРГ, група Івана Сакаля вимушена була вести ближній бій з ворогом, у ході якого Іван Сакаль отримав смертельне поранення: куля калібру 7,62 мм увійшла у праву виличну область, вийшла через ліву лопаткову, вразивши на своєму шляху всі життєво важливі органи. Боєць впав у кому. Кращі реаніматологи та хірурги обласної лікарні імені Мечникова у Дніпрі 5 діб боролися за життя Івана.

Іван Сакаль

Але всі зусилля виявилися марними. 6 травня о 10:45 серце героя зупинилося.

Сергій Дрогін, старший солдат, командир відділення, 24-й окремий штурмовий батальйон "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади.

Сергій Дрогін

32-річний Сергій Дрогін (позивний "Скіф") народився 22 грудня 1986 року. Мешкав у Сєвєродонецьку на Луганщині. Строкову службу проходив у 2010-му році у 703-му окремому Вінницькому полку оперативного забезпечення на Львівщині.

На війні — з 2015 року. Був командиром відділення 2-ї "афганської" штурмової роти 24-го ОШБ "Айдар" 53-ї ОМБр.

Сергій Дрогін

Загинув 7 травня в районі смт Південне Донецької області — неподалік від Горлівки — від смертельного поранення кулею російського снайпера.

"Хоробрий воїн, вірний товариш, відданий своїй справі патріот. Він загинув, захищаючи рідний Донбас від агресії "русского міра", — таким згадують полеглого бійця його побратими.

Героя вдома не дочекалися батьки і дружина.

Поховали Сергія Дрогіна 11 травня у рідному Сєвєродонецьку на Луганщині.

Сергій Дрогін

Волонтери просять допомогти дружині і батькам загиблого воїна: 5168 7551 0630 2306 (Дрогіна Олена)

Володимир Коваль, старшина, командир відділення, 79-та десантно-штурмова бригада

Володимир Коваль

Володимир Коваль народився у 1967 році у місті Хмельницькому. Закінчив прикордонну академію. Служив у підрозділі прикордонників. Далі — вступив до лав Збройних сил України. До зони бойових дій на Сході України потрапив ще у 2015-му, під час 4-ї хвилі мобілізації. Відтоді виконував бойові завдання у складі спершу 92-ї окремої механізованої бригади, згодом перейшов до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ.

Загинув у ніч на 8 травня у районі села Павлопіль на Приазов’ї під час нічного прицільного обстрілу з боку російських окупантів. У бою ворожа куля влучила Володимиру Ковалю в шию. Воїн загинув на місці.

На момент загибелі Володимиру Ковалю був 51 рік. Вдома на нього чекали дружина та 27-річна донька, яка служить у Національній гвардії України. 10 травня Володимир Коваль збирався приїхати до Хмельницького, аби повести доньку до шлюбу.

Поховали полеглого героя 11 травня на Алеї Слави у Хмельницькому. Кілька сотень хмельничан та бойових побратимів Володимира Коваля, які зібралися, аби провести воїна в останню путь, проводжали труну, опустившись на коліно.