Вибір Ситника: НАБУ втягується в олігархічні розбірки на очах у МВФ

НАБУ зараз переживає найскладніший період свого існування, від якого залежить, чи не сповзе спецслужба по боротьбі з найвищою корупцією в державі до рівня "бюро недобрих послуг" в олігархічній сутичці. З огляду на те, що МВФ продавив питання прослуховування, Захід все ще сподівається на незалежність НАБУ. Але підвищена увага до його діяльності свідчить, що поле для маневру звужується.

За даними з добре поінформованих джерел, нещодавно Національному антикорупційному бюро України (НАБУ) довелося відзвітувати перед МВФ з максимальною конкретикою про результати наявних розслідувань. Скільки вищих посадових осіб притягнуто до кримінальної відповідальності, на якому етапі справи щодо корумпованих депутатів, прокурорів, суддів і чиновників вищої категорії тощо.

Така звітність не є екстраординарною і передбачена чинним Меморандумом про економічну та фінансову політику в рамках нової програми Stand-by на 2018-2020 роки. Але річ в іншому – про які досягнення могло написати НАБУ в своєму звіті? Адже жодна гучна справа – щодо міграційної служби, янтарю (з депутатами Бориславом Розенблатом і Максимом Поляковим), нардепа Миколи Мартиненка та ін. так і не завершилася вироком суду. І яку роль ця обставина зіграла в заяві місії МВФ про відсутність відчутних результатів боротьби з корупцією?

народжені суперменами

Перш ніж відповісти на це питання, треба згадати, чому створення НАБУ, САП, НАЗК та Антикорупційного суду було однією з умов надання Україні траншів МВФ і безвізового режиму з Євросоюзом.

США і ЄС справедливо вважають, що інтегрована у верхні ешелони влади українська корупція з'їдає значну частину національного доходу і не дає нашій країні розвиватися. Щоб подолати корупцію на найвищому рівні, необхідний спеціальний слідчий орган із правом притягнення до відповідальності експрезидентів, прем'єр-міністрів, чинних народних депутатів, міністрів, їхніх заступників, керівників відомств, суддів, генералів, директорів великих держпідприємств, які завдали збитків на суму понад 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (це приблизно 1 млн грн).

Довгий час здавалося нереальним, що така структура взагалі з'явиться. Але коли в 2015 році НАБУ і САП все-таки приступили до роботи, їхніх керівників Артема Ситника і Назара Холодницького сприймали як суперменів. Тоді вони ще були разом.

У перших серйозних конфліктах НАБУ з Генпрокуратурою (в серпні 2016 року), а потім із СБУ, розсекретити агентів Ситника в міграційній службі, громадська думка і Захід були однозначно на стороні бюро. Держдеп США та посольства країн ЄС в Україні робили різкі заяви на захист антикоруціонеров. Близькі до них грантові активісти запустили хештег #SaveNABU у соціальних мережах. Але потім щось пішло не так. Артем Ситник почав збиватися зі шляху, припускаючись однієї стратегічної помилки за іншою.

Три помилки

Перша і головна помилка, наслідки якої відгукуються досі – це те, що НАБУ дозволило втягнути себе у внутрішньополітичні ігри в США під час президентських виборів 2016 року.

Ситника можна зрозуміти. Антикорупційні органи в Україні були створені під час правління демократів. Кандидату від Демпартії Хіларі Клінтон давали більше шансів на перемогу, ніж екстравагантному республіканцю Дональду Трампу. Та й тема "амбарної книги Партії регіонів" викликала суспільний резонанс.

І він зробив крок, який відрізав НАБУ від "медового місяця" з новою адміністрацією: 18 липня 2016 року були оприлюднені ксерокопії записів "амбарної книги" і офіційна заява про виплати на суму $12,7 млн Полу Манафорту – тоді ще керівнику штабу майбутнього президента США.

Незабаром після цього почалася війна головних антикорупційних відомств України. НАБУ звинувачувало САП у "зливі" важливих справ їхнім фігурантам. А САП бюро – в незаконному прослуховуванні, стеженні й некомпетентності. Захід спочатку прийняв сторону Ситника і натякнув Холодницькому про відставку. Потім вирішив чекати запуску Антикорупційного суду, вмовивши антикорупціонерів укласти пакт про ненапад,

У цей складний період Артем Ситник припустився другої системної помилки. Він пов'язав успішне просування резонансних справ із лояльністю глави держави. Нічні візити директора НАБУ до маєтку Петра Порошенка біля Козина швидко стали надбанням гласності.

НАБУ вжило певних заходів щодо "Нафтогазу" і Приватбанку, де виразно проступав інтерес Ігоря Коломойського – колишнього власника "Привату" і бенефіціара найбільшої нафтовидобувної компанії країни – "Укрнафти". Ніхто не сумнівався, що вітер дув із Козина.

І тут Порошенко програв президентські вибори, поставивши Ситника в незручне становище. Шукаючи вихід, той припустився третьої фатальної помилки, яка віддалено нагадує першу. Так. він вирішив підіграти одній зі сторін. Тільки цього разу не на президентських виборах у США, а в міжолігархічних розбірках усередині України.

Зміна курсу

Точкою відліку нового курсу НАБУ експерти називають зустріч його директора з майбутнім главою ОП Андрієм Богданом 3 квітня 2019 року – одразу після першого туру голосування 31 березня 2019-го. Згодом Національне антикорупційне бюро забуває всі старі справи, де хоч якимось боком засвітився Коломойський, і в упор не бачить нові.

Наприклад, незважаючи на скандальний резонанс, відмовляється розслідувати ситуацію з держкомпанією "Центренерго", яка закуповує вугілля (зокрема й російське) в афільованих із олігархом структур на 40% вище, ніж у разі розрахунку за формулою "Роттердам+", а продає електроенергію його підприємствам за заниженою вартістю, заробивши збитків на 1,2 млрд грн.

Натомість раптово знаходить нікому не відому досі експертизу, на якій будує звинувачення і висуває підозри у зловживанні службовим становищем 6 особам, причетним до введення формули "Роттердам+", серед них і працівникам НКРЕКУ й ДТЕК. Водночас до обґрунтованості використання індексу претензій немає, вони залишилися тільки до питання включення доставки у формулу.

З незвичайним завзяттям, але вже в іншому напрямку детективи беруться за справу Приватбанку. Струсивши пилюку із заяв депутатів минулого скликання, членів партії "УКРОП" Олександра Дубініна і Віталія Купрія, поданих у 2017-2018 рр., НАБУ 11 вересня 2019 року приходить з обшуком до центрального офісу Приватбанку в Дніпрі, щоб знайти докази незаконності залучення рекрутингових компаній. Але чомусь просить видати документи, пов'язані з юридичним захистом банку в справах проти колишніх акціонерів (тобто Коломойського) в Апеляційному суді Англії та Уельсу.

Все це відбувається на очах США, ЄС і МВФ, які (особливо МВФ) чудово розуміють, що відбувається, і тому уважно стежать "за руками" НАБУ, зокрема, в справі Приватбанку. Не випадково вищезгаданий звіт був затребуваний незабаром після горезвісного рейду до Дніпра з обшуком.

Замість післямови

Непрямі ознаки вказують, що західні партнери ще не поспішають списувати Артема Ситника з рахунків. І продовжують допомагати йому додатковими інструментами для роботи: законопроєкт №1009, що дає НАБУ і ДБР право на самостійне прослуховування, був ухвалений у парламенті під тиском МВФ. А з огляду на початок діяльності Антикорупційного суду, вже нічого не повинно заважати НАБУ робити те, заради чого Захід оплачував його створення: боротися з корупцією на вершині влади.

Фактично перед Ситником стоїть вибір – покластися на зовнішню підтримку й виконувати свою справу, розраховуючи вийти на фініш каденції у квітні 2022 року із нехай скромним, але справжнім результатом. Або підміняти антикорупційну діяльність грою у складі однієї з олігархічних команд, і в такий спосіб втратити залишки протекції.

Тоді йому доведеться покладатися тільки на добру волю Коломойського. Гарантій у такому разі ніхто не дає. Згадаймо, що на другий день після президентських виборів – 23 квітня – слідчі ДБР навідалися до НАБУ з обшуками в рамках найтоксичнішого кримінального провадження останнього часу – про корупцію в "Укроборонпромі". І справа про можливе одержання хабарів посадовими особами НАБУ за приховування інформації про розкрадання держкоштів у оборонній сфері – ще не закрита...