"Ветерани АТО нікому не потрібні": сповідь самогубці-невдахи
25 квітня головний військовий прокурор України Анатолій Матіос опублікував нову статистику самогубств серед ветеранів АТО - мінімум 584 випадки з початку війни на Донбасі.
При цьому ще раніше Матіос уточнював, що ця цифра стосується лише тих бійців, які наклали на себе руки в зоні АТО. А самогубства ветеранів, які вже повернулися з фронту, сюди не входять. Тобто реальна цифра в рази вище. І це величезна проблема.
"Обозреватель" поспілкувався з одним з ветеранів, який мало не наклав на себе руки після повернення з лав ЗСУ. Він попросив не розкривати його імені, щоб не привертати до себе підвищеної уваги.
Далі від першої особи.
Напевно перше питання, яке всіх цікавило після того, що сталося - чому я вирішив накласти на себе руки? Ну тобто з виду я був у нормі - ходив завантажений чимось, але я і до цього особливою життєрадісністю не відрізнявся. Так що ніхто нічого не помічав - ні дружина, ні діти, ні батьки. Проте їх я прекрасно розумію. Навіть близька людина не може точно знати, що там у тебе в голові.
Читайте: Зняв на камеру: з'явилися моторошні подробиці самогубства строковика під Миколаєвом
А проблеми накопичувалися. І розумієш, повернення до мирного життя - це зовсім не просто. Начебто живи і радій, все добре. Тут не стріляють, поруч близькі. Але на тебе нападає купа проблем, які потрібно вирішити. Тому що дружина мене чекала кілька років, терпіла, дітей виховувала. Зрозуміло, що я повинен перейняти у неї більшу частину цього вантажу, а після армії, де ти живеш за статутом, це складно. І ось ця відповідальність жахливо тиснула.
Я б не відмовився від будь-якої допомоги держави, але після повернення додому зрозумів, що ветерани АТО нікому не потрібні. Я живу в маленькому містечку на півночі України. З роботою тут справи завжди були погані, а зараз, здається, стало ще гірше. Помикався, але влаштуватися нікуди не міг.
Коли говорив про те, що два роки я служив і захищав країну, то на мене дивилися скляними очима і вказували на двері. Та й після поранення на Донбасі виникли проблеми зі здоров'ям. Ціни на ліки зараз величезні, а грошей немає. Ну це все якось накладалося одне на інше, давило... не знаю, може, у мене була депресія. Я в цьому не розбираюся. Але ходив як в тумані, хоча і не пив практично.
Читайте: Самогубство льотчика АТО Волошина: в Раді забили тривогу
І ось одного разу вирішив, що досить, більше так не можу. У нас у місті є міст через річку, де дуже сильна течія. Пішов туди і готувався стрибнути. Подумки вже з усіма попрощався.
У цей момент мене помітив патруль поліції. Про них поганого нічого сказати не можу. Хлопці спрацювали дуже професійно - може їх цьому вчили, а може самі додумалися. Поки один заговорював мені зуби, другий підкрався ззаду і стягнув з моста. Спасибі їм. Не можу сказати, що зараз моє життя стало сильно краще, але повторювати не хочу.
Раз Бог уберіг від стрибка, то значить так і треба. Буду справлятися з цим. Спасибі рідним, які мене підтримали. Заради них я і живу зараз.