Відео дня
Росія 40 років тому увірвалася в Афганістан: як Москва перейшла межу
Рівно 40 років тому, 25 грудня 1979 року, Москва, яка на той момент була столицею СРСР, ввела свої війська на територію Афганістану. У підсумку вони застрягли там більше ніж на дев'ять років і влаштували найтривалішу війну в історії Росії XX століття.
Видання "Медуза" опублікувало статтю, в якій розібралося в причинах кровопролитної війни і в тому, які наслідки вона принесла СРСР і нинішній Росії.
Чому почалося вторгнення в Афганістан?
Географічне положення Афганістану визначило його стратегічну значимість ще для царської Росії: після завоювання регіону, який отримав назву Середньої Азії (сьогодні там розташовуються Казахстан, Узбекистан, Киргизія, Туркменія, Таджикистан), тільки він став відокремлювати російські володіння від британської Індії. У другій половині XIX століття він мало не став причиною відкритого конфлікту між Російською та Британською імперіями. Англійці побоювалися, що росіяни приєднають Афганістан і вийдуть до їх кордонів.
В результаті сторони домовилися, що Афганістан залишиться незалежною буферною державою. Цей статус не оскаржував і СРСР, який з перших років існування надавав Афганістану економічну допомогу, навіть незважаючи на те, що там зберігалася монархія.
Радянський вплив в країні поступово зростав, особливо після розпаду британської колоніальної імперії та виходу з регіону англійців. Зокрема, афганський уряд не міг відкрито заборонити антимонархічну і марксистську Народно-демократичну партію, а її вплив поширився на населення і армію. У підсумку в квітні 1978 року члени НДП здійснили державний переворот.
СРСР скористався переворотом?
У Москві дуже добре уявляли можливі наслідки введення військ – затяжну повстанську війну і вкрай негативну міжнародну реакцію. У ЦК КПРС вважали, що при владі в Афганістані і так дружній режим, який сам повинен впоратися з внутрішніми проблемами. Крім того, в Москві були незадоволені главою НДП Хафізуллою Аміном, який не тільки наказав стратити колишнього голову партії Таракі, а й, за даними, не підтвердженими досі, міг співпрацювати з ЦРУ.
Чому ж СРСР все-таки вдерся в Афганістан?
Судячи з усього, ключову роль в рішенні про початок військової операції зіграла міжнародна обстановка і погіршення відносин з США і їх союзниками. Американський конгрес відхилив проєкт договору про обмеження стратегічних озброєнь, а в наприкінці 1979 року НАТО ухвалило рішення розмістити в Західній Німеччині ракети "Першинг", здатні досягти території СРСР.
У керівництві СРСР порахували, що в такій ситуації встановлення повного контролю над Афганістаном було б поверненням балансу між сторонами. Рішення Політбюро про введення військ було ухвалено в той же день, що і про розміщення "Першингів".
Читайте: Як за часів Афгану: Росію викрили у підготовці до нової війни
Але керівництво СРСР побоювалося не тільки впливу США. У лютому 1979 року в Ірані, що межує з Афганістаном на заході, перемогла Ісламська революція, і перші заколоти проти НДП активно підтримували іранські релігійні діячі. В СРСР вважали, що радикальна політика Хафізулли Аміна збільшує популярність ісламістів, тому необхідно якомога швидше зупинити його.
Прихильників силового вирішення в керівництві СРСР було троє – голова КДБ Юрій Андропов, міністр оборони Дмитро Устинов і міністр закордонних справ Андрій Громико. Категорично проти виступав голова Ради міністрів Олексій Косигін – він єдиний з 12 членів Політбюро ЦК КПРС, хто не підписав рішення про введення військ, що стало однією з причин його швидкої відставки.
Вирішальне слово належало Леоніду Брежнєву. Згодом деякі його помічники говорили, що здоров'я генсека на той час настільки погіршилося, що, можливо, він не цілком усвідомлював свої дії.
Але в Москві, схоже, недооцінили тієї обставини, що до кінця 1979 року в Афганістані йшла, по суті, повноцінна громадянська війна – збройні сутички відбувалися у 18 з 26 провінцій. Це зумовило те, що радянська армія свідомо влізла у довготривалий конфлікт.
27 грудня 1979 радянський спецназ взяв штурмом резиденцію Аміна в Кабулі. Глава держави в ході штурму був убитий. За офіційною радянською версією, режим Аміна був скинутий "здоровою, патріотичною більшістю НДП, Революційної ради і збройних сил Демократичної Республіки Афганістан", шляхом збройного повстання, а він сам розстріляний за рішенням революційного суду. Знаходження в цей час радянських військ в Кабулі було оголошено чистим збігом. Новим главою держави став більш помірний Бабрак Кармаль, який при Аміні втік до СРСР, побоюючись репресій.
Чому СРСР вивів війська і чи програв він?
Можна сказати, що СРСР програв війну, вже коли вона затягнулася більше ніж на кілька тижнів. Якщо вважати, що стратегічною метою було встановити стабільний прорадянський режим, то він програв і з цієї точки зору, оскільки майже одразу після виведення радянських військ в Афганістані з новою силою розгорілася громадянська війна, яка закінчилася поваленням цього режиму.
СРСР намагався ініціювати мирне врегулювання ще на початку 1980-х років, але довгий час був згоден лише на фактичну капітуляцію бойовиків лише з частковими гарантіями безпеки для них. Ситуація почала змінюватися лише за Михайла Горбачова. До початку перебудови в СРСР Афганська війна остаточно перетворилася на фактор не тільки зовнішньої, але й внутрішньої політики. Зростало суспільне невдоволення затяжним конфліктом. Одним з культурних символів часу став так званий вантаж-200 – цинкова труна з тілом військовослужбовця, який загинув в Афганістані.
Читайте: Піррова перемога Путіна: як Росія втягнулася в другий Афган
Горбачов, який зробив ставку на нормалізацію відносин зі світом, вважав, що виведення військ з Афганістану буде схвально сприйняте як всередині СРСР, так і за його межами. В цілому так і вийшло – завдяки виведенню військ вдалося домовитися з США про обмеження гонки озброєнь, яку Горбачов вважав одним з ключових чинників ослаблення радянської економіки. Почалася нормалізація відносин з Китаєм.
У той же час саме при Горбачові радянські війська, бажаючи забезпечити офіційній владі якомога більші переваги на час після свого відходу, зробили кілька потужних наступів проти моджахедів.
Скільки всього людей загинули за час війни?
Точне число жертв серед афганців невідомо донині. Називаються цифри від 560 тисяч до 2 мільйонів осіб. СРСР досить активно застосовував килимові бомбардування, одне з яких в квітні 1983 зруйнувало близько половини будівель міста Герата і забрало життя 3 тисяч осіб. Ще складніше встановити цифру убитих моджахедів, – за даними пакистанської розвідки, їх було близько 90 тисяч. Близько 6 мільйонів афганців втекли з країни. Офіційні втрати радянських військ оцінюються в 15 тисяч чоловік, в якості альтернативи називається цифра в 26 тисяч.
Чи правда, що СРСР розпався через Афганістан?
Внутрішні процеси, які зумовили розпад СРСР, були серйозно посилені Афганської війною. Деякі вчені, зокрема, вважають, що нездатність радянської армії здобути перемогу над моджахедами змусила Горбачова відмовитися від ведення активних бойових дій проти сепаратистських рухів усередині СРСР. І навпаки, виведення військ переконало людей у тому, що вони зможуть ефективно протистояти Москві.
Багато з ветеранів Афганістану, які розчарувалися в керівництві країни, самі стали активно брати участь в рухах за незалежність своїх регіонів. Найвідоміший приклад – перший лідер чеченців і генерал радянської армії Джохар Дудаєв.
Читайте: Гозман розповів, чи втягнуть Росію у другий Афган
Чи визнала Росія свою відповідальність за війну?
У лютому 2015 року президент РФ Володимир Путін зазначив, що, хоча "помилок було дуже багато", причиною введення військ в Афганістан стали нібито "реальні загрози". А в листопаді 2018 року фракція КПРФ запропонувала переглянути політичну оцінку Афганської війни. Думський комітет з оборони підтримав цю пропозицію. Його члени вважають, зокрема, що "умови введення радянських військ в Афганістан були такими ж, як умови введення російської армії на територію Сирії".
Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков заявляв, що це "не питання порядку денного", і залишив ініціативу депутатів "без коментаря".
Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше журналіст Юрій Бутусов назвав Афганську війну ганьбою і нагадав, що в ній загинули тисячі українських хлопців. За його словами, вона показала, що у СРСР величезна армія, але вона не вміє воювати без великих втрат.