Природжений воїн: що відомо про загиблого спецпризначенця Дмитра Кузьменка
Сержантові Дмитру Павловичу Кузьменку з позивним "Кузя" було 29 років. Народився і жив він у селі Райки Бердичівського району Житомирської області.
"Боятися треба не смерті, а пустого життя". Це – останній запис на сторінці спецпризначенця Дмитра Кузьменка. За два тижні, 13 травня, після розміщення запису, проілюстрованого фото з роботою бійців ССО, Дмитро загине.
Офіційно – не в бою, а під час навчань. За трагічних обставин – потонув під час десантування у воду у ході планових навчань у Донецькій області.
Впродовж останніх кількох років Кузьменко служив за контрактом у складі одного з підрозділів Сил спеціальних операцій.
"Цей хлопець просто робив свою роботу і став героєм ще до того, як це стало модним. Про нього не знімали кіно і не писали книжки, йому просто пощастило бути українцем не в найзручніший для цього момент. Справжнім, безкомпромісним, прикладом для багатьох! Дмитрик Кузьменко, наш знайомий, друг і козак, в якому текла кров найславетніших предків! Я гордий, що знав його!" – написав, дізнавшись про трагедію, товариш Дмитра Андрій Нестеренко.
Принциповість та загострене почуття справедливості – ці риси знайомі Дмитра називають ключовими у його характері. І саме вони привели його до війська.
"Людина-граніт! Відповідальний, принциповий і безкомпромісний, що стосувалося совісті та закривання очей... Після вишу пішов працювати в колонію, чи то конвоїром, чи то наглядачем, але там точно треба бути сліпим, а він так не зміг. Кинув те діло і почав свій шлях у спецпризначенці, тернистий, важкий і виключно власними силами!" – розповів OBOZREVATEL Андрій Нестеренко.
Ця принциповість супроводжувала Дмитра в усьому. За всі роки навчання у виші він жодного разу не заплатив за жоден іспит. Навчався сам, без допомоги батьків. Андрій Нестеренко пригадує: одного разу Дмитро прохопився у розмові про те, що йому запропонували шикарну посаду у Генштабі – за хабар. Він відмовився.
Всі, хто бодай ненадовго перетиналися з Дмитром, відзначали також його надзвичайну скромність.
"Дімка! Ти трагічно загинув, скромно, бо ти і був скромний і освічений юрист, тихий, але дуже хороший вовк ССО… Коли Олександра Каладжиєва у "Ведмедів" заварила солянку і ти прийшов їсти, я знала, що тебе контузило. Ви тільки прийшли. І я запитала: "Тебе нудить? Голова крутиться?". А ти скромно відповів: "Трошки". Дімо, ми пам'ятатимемо тебе, і Супрігана, і всіх. Ми не попрощались. Ми всі зустрінемося. Тримайте небо там, ви найкращі вовки ССО, ті, з ким не треба багато говорити, але за тим "Трошки " стоїть сталь, шляхетність і життя", – згадує Адріана Сусак, колишня розвідниця батальйону "Айдар".
За роки служби Дмитро не раз виконував небезпечні завдання, ризикував життям. Але доля розпорядилася так, що загинув він на навчаннях, здійснюючи десантування у воду. Того ж дня, 13 травня 2020 року, за тах самих обставин загинув ще один спецпризначенець – майор Андрій Супріган.
І нехай обидва загинули не на полі бою – побратими воїнів вважають: ці смерті – не марні. Вони допоможуть зберегти інші життя.
"Це була його робота, яку він обожнював, ризики виправдані, його загибель не марна! Коли настане час і буде справжня операція, то завдяки його смерті не буде помилок, які призведуть до провалу! А в той час на кону може стояти значно більше життів. Не важливо, чий це прорахунок, важливо, щоб він був вписаний у книжки!" – каже Андрій Нестеренко.
"Обладунки воїна завжди важчі, ніж нашийник раба", "Лиш вогонь у наших серцях змушує нас рухатися", – так писав Дмитро Кузьменко на своїй сторінці у Facebook. Так він жив. Так і загинув. Як воїн. Постійно наближаючи майбутню перемогу України у війні кожною секундою свого короткого, але сповненого мужності та доблесті життя.
Волонтери та побратими Дмитра просять всіх, хто має бажання та можливість, підтримати його родину. Зробити це можна за реквізитами:
4731 2191 1084 9985 Кузьменко Павло Анатолійович.