Відео дня
Чим можуть закінчитися погроми на Банковій, або В чому різниця між майданами і подіями на Донбасі
Події на Банковій показали, наскільки тонка грань між мирним протестом й актами вандалізму, що межують із кримінальними злочинами, як-то захоплення інститутів влади, адміністративних будівель. І якщо раніше громадянське суспільство в кожному статусі в ФБ, у кожній статті і ТБ-виступі закликало владу, силовиків толерантно ставитися до права громадян висловлювати свою незгоду з панівним курсом, то сьогодні час ставити запитання щодо того, чи готова ця влада захистити країну від паплюження наших символів, від банального розбою ультрас і навіть державного перевороту руками кількох тисяч озброєних людей.
Україна – країна з потужним громадянським суспільством, здатним реально впливати на зовнішньополітичні орієнтири держави і на важливі внутрішні процеси. Підтвердження тому – три революції, що відбулися за три десятиліття. До того ж Революція на граніті, Помаранчева революція і Революція Гідності мають одну спільну унікальну і гідну гордості рису: під час масових протестів у різні роки не було зафіксовано жодного акту вандалізму. Сотні тисяч, а часом – мільйони громадян, які виходили на мирний протест, зуміли забезпечити цілісність вітрин магазинів і недоторканність банкоматів. І вкрай трепетно ставилися до державних символів, а також до будівель, де засідали тодішні опоненти вулиці.
Подібний бекграунд давав нам право протиставляти акції протесту українського громадянського суспільства тому, що відбувалося навесні 2014-го на Донбасі, в Харкові, Одесі... Чи навіть спробі захоплення Капітолію прихильниками тоді ще президента США Дональда Трампа, яка шокувала світ.
Вчора, 20 березня, після подій на Банковій, ми це право втратили.
Чому між останньою акцією на підтримку арештованого активіста Сергія Стерненка, штурмом Капітолію і захопленням адмінбудівель в окупованих нині Донецьку і Луганську можна поставити знак рівності?
Чи можна відстоювати справедливість і правосуддя за допомогою вандалізму?
І нарешті – чому вчорашні події мають стійкий присмак спроби здійснення перевороту? У всьому цьому розбирався OBOZREVATEL.
Що трапилося на Банковій 20 березня
Акція, анонсована прихильниками засудженого за підозрою у викраденні людини Сергія Стерненка, спочатку нічим не відрізнялася від безлічі попередніх акцій. Вони з певною регулярністю проходять у Києві і в регіонах з 23 лютого – від дня, коли суд в Одесі засудив Стерненка до 7 років позбавлення волі та конфіскації половини майна. Переважна більшість цих маніфестацій були мирними і вичерпувалися походом активістів до Офісу президента на вулицю Банкову, вигуками вимоги звільнити Стерненка й іноді – кількома образливими кричалками на адресу чинної влади.
Водночас під час більшості акцій (крім, хіба що, першої, коли поранення і травми отримали 27 силовиків і були затримані десятки активістів) не страждали ні люди, ні державне майно.
Усе змінилося в день народження Стерненка, 20 березня, коли його прихильники прийшли на Банкову. Чого хотіли добитися учасники цієї події, з огляду на те, що зібралися вони надвечір суботи, коли ОП не працює і Зеленський, до якого вони апелювали, точно не перебував на робочому місці – питання другорядне. На перший план вийшло те, яким чином учасники акції намагалися бути почутими.
Фаєри, шини, що палали, петарди переросли у відвертий вандалізм. Окремі учасники протесту били скло в будівлі Офісу президента, залили майданчик перед будівлею червоною фарбою і густо обписали фасад образливими написами.
Дісталося і зображенню державного герба на табличці Офісу президента. Тризуб, за який вже 7 років українські воїни йдуть у бій і віддають життя – палили піротехнікою й обливали фарбою.
Фото із спорожнілої до ранку площі перед ОПУ – шокують.
У соцмережах прокотилася хвиля обурення від українців, які вважають неприпустимими подібні дії. Адже можна як завгодно ставитися до президента країни – але оскверняти державні символи, руйнувати майно, яке належить не президентові, а народу – неприпустимо. Бо ж, намагаючись вдарити по Зеленському, люди, які все це робили, вдарили по Україні.
Штурм Капітолію: спроба путчу?
Те, що відбулося на Банковій 20 березня, викликає паралелі зі штурмом Капітолію, який стався на початку січня 2021 року.
Тоді, відгукнувшись на заклик Дональда Трампа, який програв виборчі перегони, кілька сотень його прихильників вирушили штурмувати будівлю американського Конгресу, де в цей момент проходили дебати за результатами президентських виборів у США. Вони прорвалися через загородження і вступили в зіткнення з поліцією й охороною Капітолію.
У підсумку учасникам штурму вдалося прорватися до будівлі, трощачи на своєму шляху все.
Те, як розгорталися події, нагадує те, що сталося на Банковій. Те саме розбите скло. Ті самі фаєри. Та сама демонстративна неповага до державних символів, одним з яких, до речі, для американців є і Капітолій.
У будівлі Конгресу прихильники Трампа протрималися кілька годин. Згодом, після залучення військових, владі вдалося навести порядок. Десятки учасників штурму були затримані відразу, проти майже двох сотень згодом були порушені кримінальні справи. П'ятеро американців під час штурму загинули. А в США цю "лебедину пісню" Трампа назвали спробою "путчу" і навіть створили спеціальну комісію, яка займається вивченням передісторії та наслідків "терористичної атаки всередині країни".
До того ж американці не сумніваються: січневий штурм Капітолію став одним із найпотужніших ударів по засадах демократії в США за останні роки.
ОРДЛО: як все починалося
Щось схоже на події на Банковій 20 березня дуже добре пам'ятають і українці, які жили в Донецьку і Луганську навесні 2014 року. Адже окупація і війна починалася із захоплень будівель обласних держадміністрацій і приміщень СБУ в цих містах.
29 квітня 2014 року в Луганську натовп так званих проросійських активістів під російськими прапорами, озброєних битами, металевими прутами і холодною зброєю, висунувся під будівлю Луганської ОДА. Співробітники міліції, на яких покладено було охороняти облдержадміністрацію, залишили будівлю під схвальні вигуки "активістів". А після, з криками "Росія" і "Референдум", останні почали бити вікна, вломилися всередину. Перше, що зробили загарбники – зірвали і потоптали українські прапори, поставивши на їх місце російські триколори.
Згодом у будівлі захопленої Луганської ОДА вони влаштували в'язницю для затриманих українців – "ворогів" "молодої Луганської республіки".
У Донецьку захоплення ОДА проходило за схожим сценарієм – тільки дещо раніше. 6 квітня сепаратисти на чолі з Павлом Губарєвим виламали ворота на територію Донецької ОДА. На відміну від Луганська, в Донецьку міліція намагалася перешкодити беззаконню. Штурмовики виривали у міліціонерів щити, кидали в них вибухові пакети, до будівлі навіть підігнали водомет.
Внаслідок штурму будівлі Донецької ОДА суттєво постраждало. Сепаратисти били вікна, кидали всередину гранати. Український державний прапор на флагштоку вони не змогли зняти, тому відрізали його ножем – і над будівлею підняли прапор РФ...
Капітолій, Донецька і Луганська ОДА, Банкова: що спільного?
У всіх трьох випадках мала місце необґрунтована агресія і вандалізм щодо будівель, які належать усьому народу. У всіх випадках у мітингувальників були конкретні цілі. У прихильників Трампа – домогтися перерахунку голосів і збереження їх кандидатом права на президентське крісло. У сепаратистів Донецька і Луганська – приєднатися до Росії, яку вони з якоїсь невідомої причини вважали "братською країною". У прихильників Стерненка – змусити владу переглянути вирок активістові і звернути увагу на недосконалість чинної в Україні судової системи.
На тлі подій у США і ОРДЛО, в Києві мета в учасників акції здається більш благородною. Ось тільки чи може допомогти повернути правосуддя в Україну осквернення її державних символів? Чи змусять, наприклад, суддю в Одесі ухвалити справедливе (на думку маніфестантів) рішення розбиті вікна в ОПУ? Чи стимулює керівництво Офісу президента втрутитися в справу Стерненка те, що десятки комунальників змушені тепер стирати руки до крові, відшкрібаючи щедро обмальовані радикалами фасади на Банковій?
Очевидно, що ні.
Те, що відбулося 20 березня в Києві, подарувало прекрасні кадри російським пропагандистам, спровокувало додаткові витрати для платників податків, дискредитувало саму ідею громадянського протесту – але ніяк не допомогло відновленню справедливості.
Ба більше: настільки варварські спроби змусити керівництво країни втручатися в діяльність незалежної судової гілки влади, бажання домогтися звільнення Стерненка, не доводячи його невинність, а шантажуючи і погрожуючи, ставлять учасників вчорашньої акції на один щабель із сепаратистами та гастролерами з РФ, що захоплювали адмінбудівлі на Донбасі й вирядженими в пір'я вандалами в Капітолії.
Адже ні перше, ні друге, ні третє не має нічого спільного з демократією і правом на мирний протест. Це – з різним ступенем успішності спроби здійснення державного перевороту. І за них, рано чи пізно, доведеться відповідати.
Але повернімося до того, з чого почали: чи готова влада захищати символи державності? Чи здатна вона запобігти подіям, аналогічним тим, що сталися 2014 року в Луганську і Донецьку? Це важливе питання в контексті гібридної війни. Адже вчора ворог ходив із "ватним" обличчям, а сьогодні може перевзутися патріотом або активістом і під новими гаслами вершити стару справу. Захисники Стерненка не є ворогами державності. Але вони створюють прецедент, яким можуть скористатися інші люди: більш підготовлені, добре озброєні й відмінно координовані.
І що тоді?