Шансів вижити не було: що відомо про загиблого на Луганщині воїна

Шансів вижити не було: що відомо про загиблого на Луганщині воїна

У суботу на Луганщині поховали головного сержанта 93-ї механізованої бригади "Холодний Яр" Володимира Федченка. Він загинув у бою в районі населеного пункту Новотошківське в Луганській області 27 лютого. Саме в лютому почався його другий контракт у ЗСУ.

Детальніше про те, якою людиною був Володимир Федченко, чим займався до війни та що спонукало його піти на фронтчитайте в матеріалі OBOZREVATEL.

"Шансів вижити не було"

Бій, у якому загинув Володимир Федченко, тривав поблизу селища Новотошківське, що неподалік від Золотого в Луганській області. Саме в районі Золотого розташована одна з ділянок розведення сил. На той час бойові дії не припинялися майже 10 днів.

У зоні бойових дій
Відео дня

"Це був прицільний вогонь снайпера. Постріл пролунав тієї миті, коли Володимир намагався перев'язати свого пораненого товариша. Шансів вижити після такої рани не було взагалі", – розповіли й 93-ій ОМБр.

Він пішов служити абсолютно свідомо. Так розповідає староста села Нещеретове, де народився в 1973 році й прожив більшу частину життя Володимир Федченко.

Володимир Федченко з побратимом

"Оформив контракт у 2016 році цілком свідомо. І перед самим Новим роком у нього закінчився перший договір. Він взяв відпустку й пробув з сім'єю майже цілий місяць. А в лютому знову повернувся в стрій", – розповідає Анатолій Оселедько.

Тоді, у 2016-му, в Луганській області було ще неспокійно. У листопаді тільки відвели війська від Золотого. А в Станиці Луганській, яка всього за 130 кілометрів від Нещеретового та була визначена в процесі підписання "рамкової угоди", розведення так і не відбулося.

Володимир Федченко в зоні бойових дій

"Ми ніколи не говорили з Володимиром, чому він вирішив йти служити, але мотив очевидний – захищати свій рідний край. Адже це його батьківщина, тут живуть його діти", – говорить нам Оселедько.

Хоча, за його словами, кровопролитних битв саме в Білокуракинському районі не було.

"За нашими мірками, від нас до лінії розмежування далеко: до міста Щастя – 100 км, до Луганська – 120. Вибухи чути, але війна наш район майже не зачепила. Федченко – перша людина за шість років, що загинула внаслідок бойових дій. Тому для нас ця ситуація була просто ударом. Адже Володимир – досвідчений боєць. Зараз служив понад три роки, в 90-ті проходив строкову службу", – розповідає Оселедько.

"Не можу сказати про Володю був..."

Товариші по службі важко сприйняли загибель побратима. Спогади про нього у його фронтових друзів дуже теплі.

Фронтова дружба

"Ми з Володею служили три роки поруч, пліч-о-пліч. І він був не просто товариш по службі, а саме товариш. У нас різниця у віці – майже 20 років. Але цього взагалі не відчувалося. Він безліч разів мене виручав. Ми багато говорили. І для мене його загибель – особиста трагедія", – говорить один з бійців Андрій.

За його словами, на Володимира Федченка можна було в усьому покластися.

"Він, знаєте, такий... надійний. Командири за ним були як за кам'яною стіною. Був сержантом, але міг обіймати практично будь-яку посаду. Дуже відповідальний, іноді навіть занадто. Його ставили на ті точки, які можна було довірити тільки таким впертим людям, як Володя. Коли, наприклад, потрібно було організувати ВОП (взводний-опорний пункт) під Старогнатівкою, доручили Федченку. Ну а кому ще? Тільки він міг зробити все, як треба. Ех, Вова", – згадує Андрій.

Товариші по службі

Бійці кажуть, що Володимир вирушив служити, прекрасно розуміючи, що кожен день може стати останнім.

"Він ішов захищати свою землю і сім'ю. І це не просто слова. Для нього це було дуже важливо – він мужик, захисник. Тому й підписав другий контракт, хотів щось зробити сам, щоб війна на його землі скоріше закінчилася", – розповідає нам Сергій.

Товариші по службі також зауважують веселий характер Федченка.

"Добрий, веселий, життєрадісний, відповідальний, коли необхідно серйозний, товариський, душа компанії. Це все про Володю. Завжди на позитиві. Ніколи нікому ні в чому не відмовляв. Такий собі хлопець-друзяка – і підбадьорить, і пожартує, і допоможе порадою. Всі до нього тягнулися. Дуже відкрита людина... не можу сказати була. Я досі не можу звикнути, що про Володю потрібно сказати був", – розповідає Олексій.

Працював у дитячому садку

У звичайному житті у Федченка була абсолютно мирна професія. Він закінчив ПТУ, здобув спеціальність тракториста-машиніста й працював спершу в колгоспі.

Володимир Федченко

"А в 2003 році у нас відкрився дитячий садок, і Володя пішов туди працювати. Був усім – слюсарем, ремонтником, кочегаром, теслею. За всі роботи, де потрібна була чоловіча рука й кмітливість, брався Володимир. Він був по життю господарем, у нього був удома лад, і в садку теж цілковитий лад. Пропрацював там майже вісім років", – згадує Анатолій Оселедько.

Правда, діти росли, їм потрібно було вчитися. І доходів, щоб утримувати сім'ю, в якій четверо дітей, вже не вистачало. Федченко покинув дитсадок і зайнявся ремонтами.

"Вони з бригадою навіть в Росію їздили. Але це було ще до війни. Тоді багато туди їздили. А що робити – дітей піднімати треба було", – розповів один із односельців Павло.

Володимир Федченко з молодшими синами

Будівельні навички стали в нагоді і для своєї сім'ї.

"Слава Богу, встиг і будинок побудувати, і класний ремонт зробити. Все у них в будинку до пуття було", – продовжує Павло.

Діти стали медиками

Половина родини Федченків так чи інакше пов'язана з медициною. Дружина Людмила працює в лікарні в Старобільську, який неподалік. Старша дочка Катерина закінчила медичне училище, а син Ростислав є зараз студентом Київського медичного університету (УАНМ) в Києві.

Сім'я Федченків

Як стверджують знайомі, родина посідала в житті бійця дуже важливе місце.

"З 2012 до 2016 року ми жили з Федченком в одному селі. Я знала більше його дружину Людмилу й діток. Молодші тоді ще дошкільнятами були. А з самим Володею ми бачилися кілька разів. Він добрий тато – діти його дуже любили. Добрий сім'янин і чоловік. Дуже був спокійною людиною. У спілкуванні такий приємний, щирий", – згадує колишня односельчанка Тетяна Мельник.

А інша розповідає, що той дуже добре ставився до всіх своїх дітей.

Володимир і Людмила Федченки

"Він ніколи дітей не ділив – моя не моя. Катя зараз окремо живе, вже доросла. Але вона дуже важко переживає смерть Володимира. Адже він їй, як рідний, з п'яти років виховував", – каже жінка.

Востаннє сім'я зібралася в повному складі на Новий рік.

"Федченко був удома всі новорічні свята. У них дуже хороша сім'я. Та й нам він не чужий. Володимир народився в Нещеретовому, в школі вчився в Луганську. Але потім повернувся на свою батьківщину. Тут дід його жив. Навчався в училищі, та так і залишився, тільки в армію йшов – то на срочку, і ось тепер", – зітхає Анатолій Оселедько.

Побесідувати з сім'єю загиблого нам не вдалося. "У нас горе. Ми не можемо зараз говорити", – відповіла нам у соцмережах Катерина.

У суботу Володимира Федченка поховали на батьківщині. Проводити воїна в останню путь зібралося все село.

Як повідомляв OBOZREVATEL, у Луганській області 29 лютого поховали головного сержанта ЗСУ Володимира Федченка, який загинув на Донбасі від кулі снайпера.