Павло Тука: Хлопці в ДАП гинули, а якийсь Мюнхгаузен приватизує їх подвиг!

Коли мова заходить про успішний бізнес, створений ветеранами АТО, більшість українців найперше згадують колишнього бійця 30 бригади Леоніда Остальцева, який після демобілізації відкрив власну піцерію. Насправді, подібних прикладів успіху - набагато більше. Від виробництва меблів, виготовлення сирів і ковбас, ремонту техніки та дрібних ремонтних робіт по дому, масажу, тату і манікюру - і до куди більш екзотичних занять на кшталт розведення равликів ... Чим тільки не починають займатися вчорашні учасники бойових дій, звикаючи жити звичайним мирним життям.

Відео дня

Не так давно перелік ветеранів-бізнесменів поповнили два учасники боїв за Донецький аеропорт: Павло Тука, який воював у складі 90-го окремого штурмового батальйону 81 окремої аеромобільної бригади та Анатолій Свирид, екс-боєць 81-ї бригади, "кіборг", що пройшов полон. Вони створили власне охоронне агентство "Титан".

Головні принципи роботи новоствореного підприємства - на роботу брати виключно учасників бойових дій і ні в якому разі не вплутуватися в сумнівні історії на кшталт рейдерства або кришування. Про те, як використовують учасників АТО у різного роду розбірках, про власну справу - від виникнення ідеї до її реалізації, а також про піар на крові і причини, які змушують попри все виступати проти фейкових "героїв" неоголошеної війни, в інтерв'ю "Обозревателю" розповів один з засновників охоронної фірми "Титан" Павло Тука.

- Все частіше ми чуємо історії про те, як учасники АТО, повертаючись додому, повністю змінюють свої життя, відкриваючи власну справу - дуже часто ніяк не пов'язану з довоєнними заняттями. Як починали свою справу ви? Ви ж теж до війни не мали ніякого відношення до охоронного бізнесу?

- Так, до війни я дійсно займався зовсім іншим. У мене було кілька маленьких фастфудів у центрі міста. Але коли почався Майдан, вони, природно, закрилися.

- Чому ж зараз ви зупинилися саме на охоронній діяльності?

- Займатися цим ми вирішили з Анатолієм Свиридом, позивний "Спартанець" - удвох.

Тому що повернувшись в 2015 році з війни, побачили, як багато хлопців сидять без роботи. І при цьому вони мають уже певні навички, отримані на війні. Багато з них давно забули, що таке страх. Вони дуже надійні.

Ось ми і почали думати, як їх можна працевлаштувати, в якій галузі. І зрештою вирішили, що охоронна діяльність - це саме та сфера, в яку можна спрямувати цих людей.

- Де вони будуть найбільш ефективні?

- Саме так.

- А довго ви виношували цю ідею? Або, як і багато хто з тих, хто воював, якийсь час взагалі не уявляли, чим будете займатися далі?

- Звичайно, був і такий період. Свирид тоді створив громадську організацію "Серця кіборгів" - для допомоги сім'ям і дітям загиблих хлопців. Так що якийсь час ми займалися цим - він більше, я - менше. І паралельно ми шукали, чим займатимемося далі.

Ідей було багато. Плюс ми ж бачили успішні приклади пацанів, які повернулися з війни - той же Льоня Остальцев з його пиццеріею. "Ветерано", наприклад. Це нас теж мотивувало.

- Остальцев вам допомагав? Порадою, консультацією?

- Ні. Хоча ми з ним досить тісно спілкуємося. Перетинаємося по різних справах. І в майбутньому з цього може народитися якийсь цікавий проект. Але це поки секрет - все ще в процесі.

- Як починалася ваша справа?

- Щойно ми відкрили свою охоронну фірму, до нас почало звертатися дуже багато хлопців.

Так ось, звернень було стільки, що ми не могли взяти на роботу всіх чисто фізично. Та й досі не можемо - немає у нас поки такої кількості клієнтів.

Але потроху розвиваємося. Працюємо вже за кількома напрямками. Це фізична охорона, це послуги тілоохоронців і це монтаж та установка систем відеоспостереження і систем контролю доступу будь-якої складності.

У перспективі ще плануємо відкрити напрямок інкасації, супроводження цінних вантажів.

- На такі послуги є попит?

- Ми моніторили ситуацію з інкасацією, зокрема, в зоні АТО. Виявилося, багато комерційних структур не хочуть туди їздити - страшно. І ми їх розуміємо. Всі ж пам'ятають, як багато було в 2014-2015 роках нападів на інкасаторів.

А ось для наших хлопців, ясна річ, взагалі не проблема туди поїхати. І страху немає.

Читайте: Ворог пропонував мені мільйон за свободу - легендарний комбат

- Навпаки, тягне багатьох, вірно?

- Так. Це особливий колектив. Один служив в 30-й бригаді, інший - в 95-ой, але їм завжди є що обговорити, що згадати.

Крім того, ми почали співпрацювати в певній мірі з центром "Аксіос" - це центр допомоги дітям. Вони займаються, у тому числі, і психологічною реабілітацією. Буває так, що хлопці звертаються в цей центр, проходять певну реабілітацію - а центр нам потім деяких з них рекомендує як потенційних співробітників.

- Вони проходять якісь додаткові тести?

- Так, вони проходять тестування. Наскільки я знаю, хлопцям в цьому центрі надається можливість освоїти якусь нову професію, їх там вчать, вони проходять певні курси.

- А у вас є якісь особливі вимоги до претендентів? Те, на підставі чого ви обираєте людей серед усіх, хто приходить влаштовуватися на роботу? Якою повинна бути людина, яку ви раді будете побачити в своєму колективі?

- Це залежить від напрямку охорони, в якій вона буде працювати. Якщо мова про монтаж систем - потрібні знання. І у нас є хлопці, які до війни працювали саме в цій сфері. Вони - професіонали.

Що стосується фізохорони, то критерії у нас дуже прості: не вживати алкоголь на роботі і не зловживати поза нею; бути учасником бойових дій; мати охайний зовнішній вигляд. Ну і відповідно до норм ліцензування ми вимагаємо від кандидатів відповідні документи, різні довідки від нарколога, психолога.

- Більше ніяких критеріїв немає?

- Ні. Адже ми самі - ветерани, такі ж, як і вони. І нам було б неприємно, якби нас фільтрували надто вже прискіпливо.

Хоча якщо мова про охоронця, він повинен активно займатися фізпідготовкою, а в ідеалі - ще й мати сертифікати, тобто пройти навчання. Власна зброя і певний досвід роботи - теж величезний плюс.

- Коли ви почали працювати?

- Якщо не помиляюся - місяців 8 тому. Тоді, після "реклами", яку нам зробили кілька відомих волонтерів і блогерів, у нас з'явилися перші клієнти - австрійці, які живуть в Україні і займаються тут бізнесом. Вони хотіли нам допомогти реалізувати себе. Почали ми з того, що взяли під охорону їх офісну будівля. Там почало працювати 6 хлопців-ветеранів.

А потім почали у нас з'являтися вже замовлення на монтаж систем відеоспостереження та сигналізації.

Зараз же на нас нарешті почали виходити більш крупні клієнти. Але поки про це говорити не хотілося б - йдуть переговори. Плюс - працюємо над проектом по інкасації, про який я говорив.

- Скільки хлопців у вас зараз працює?

- У резерві у нас зараз - близько 45 людей. Це ті, хто на перший поклик вийдуть на роботу. Ще 8 осіб у нас в штаті. Ну і трьох охоронців я працевлаштовую зараз.

Коли ми таки візьмемося за інкасаційну тему - плануємо взяти ще чоловік 20.

- Доводилося вже комусь відмовляти? Маю на увазі, з клієнтів? Які взагалі у вас існують табу в роботі?

- Звичайно, доводилося. Табу - дуже просте: в те, що незаконно, ми не ліземо.

Коли ми тільки відкрилися, до нас надходили дуже різні пропозиції спочатку. Я змушений був написати в Фейсбуці, щоб до нас не зверталися з усіма цими рейдерськими темами і подібними пропозиціями. Тому що наша позиція з цього приводу дуже чітка: ми не тільки не хочемо порушувати закон - ми ще й несемо відповідальність за людей, яких працевлаштовуємо.

На жаль, різні негідники дуже багатьох атошників втягують зараз у всі ці брудні розбірки, проплачені акції. І, на жаль, ніхто не може передбачити, як будуть розвиватися події при різних ситуаціях - при війнах за урожай, при захопленнях заводів і підприємств, при нібито блокуваннях незаконних будівництв, хоча всі давно знають, що робиться це з метою шантажу, грубо кажучи. Збирається група людей, вони блокують будівництво, незаконне на їхню думку, потім організатори отримують свій відкат від забудовника - і блокувальники розходяться. Ця схема вже давно діє.

Буквально влітку ми бачили все, що відбувалося в селах Бережинка та Добре на Кіровоградщині - там, де охоронна фірма Семенченка брала участь. Хоча вони і заперечують, що в цій історії була замішана саме фірма "Донбас Охорона". При цьому маніпулюють громадською думкою, заявляючи, що Нацгвардія побила ветеранів, але не говорять, скільки серед загальної кількості учасників було реальних ветеранів.

За фактом, хто б не був там правий чи винний, охоронна фірма вже точно не мала повноважень бити людей, когось звідкись викидати, у когось щось забирати ...

У порівнянні з ними, людьми, котрі не гребують участю у подібних речах, ми бідні. Тому що відмовляємося від цих грошей - а платять там дуже багато. Зате наша совість чиста. Нам простіше дивитися в очі і своїм хлопцям, і стороннім людям.

Я не можу засуджувати інших людей - адже я не знаю, в яких обставин вони опинилися. Але коли цим брудом займаються, прикриваючись військовою формою, прикриваючись участю у війні - я не можу мовчати.

Коли таких заарештовують правоохоронці, а народ починає кричати про побиття добровольців, про репресії проти патріотів - це не більше ніж ширма. За якою дуже часто, в 90% випадків, ховаються люди, що жодного дня не були на війні. Тих, що реально воювали, там - від сили відсотків 10. Ними розбавляють інших.

Навіщо ганьбите шеврони підрозділів, багато з яких, як той же "Донбас", наприклад, досі на війні і чесно виконують свої обов'язки? А у цей час хтось з такими ж шевронами бігає і щось там віджимає.

- Все тому, що для тих 90%, про яких ви говорили, ця форма і ці шеврони не значать нічого.

- Так, абсолютно нічого не значать. Але для тих 10% реальних вони ж повинні означати щось?

Це дуже важка тема, яка останнім часом вкрай актуальна.

- Масштаби проблеми зростають?

- Так. І ми відразу розуміли, що так буде. Ще коли в 2015-му році поверталися - ми розуміли, що олігархи почнуть створювати якісь свої кишенькові структури, які вони будуть фінансувати. Тому що це сила, це - прикриття якихось своїх питань. І ми прекрасно розуміли, що пройдисвіти і аферисти всіх мастей будуть використовувати більш наївних хлопців. Тому що на війні звикаєш до того, що з тебе ніхто не питатиме за те, ким ти був у довоєнному житті - головне, що ви робите спільну справу.

Мене дуже часто запитують: чому ти приділяєш так багато уваги Семенченку, Лихоліту тому ж? Лихоліт - це такий діяч з "Айдара". Один штрих до портрета. Сергій Мельничук розповідає, що коли шукав у шафці Лихоліта вкрадену печатку частини, знайшов там викрадені з приватного будинку цінні ікони. Він їх тоді сфотографував - і їх повернули власнику.

- І що ми бачимо на суді по цьому персонажу? Під тиском громадськості Лихоліта випускають. Ну ось як це?!

- До речі, а по Ліхоліту справи ще не закрили часом?

- Ні. Ще йдуть суди. І до мене недавно в коментарі приходив головний військовий прокурор Анатолій Матіос і писав про те, що там ще дають якісь додаткові свідчення. Їх там кілька людей по одних справах проходить - Лихоліт, "Рубіж" (є такий позивний) ... Так ось, Матіос написав, що по одному епізоду свідки навіть описували, як ці товариші дівчинці 9 років відрізали вуха, щоб забрати сережки золоті! І я думаю, якщо про це говорить головний військовий прокурор - він каже, маючи залізні підстави і докази. Ну, подивимося…

І тут, як і в багатьох інших випадках, запеклих негідників і покидьків, яких судять за реальні злочини, суспільство проголошує "бідними патріотами", яких саджає "злочинна влада". І це дуже погано. Особливо з огляду на те, скільки військових , та й цивільних сидять у тюрмах за злочини, яких вони реально не здійснювали. Але вони чомусь мало кому цікаві.

- І ви намагаєтеся розповісти про те, що не всі з облюбованих суспільством медійних персон - безгрішні?

- Мені багато хто писав: навіщо ти так багато приділяєш їм уваги? Уже, мовляв, суспільство сприймає це, як якусь твою особисту неприязнь. Навіть закидони про те, що мені за це платять, мені вже роблять. Той же "Рубіж" мені писав: ти працюєш на владу, ти відпрацьовуєш... І всі вони не можуть зрозуміти одну просту річ: що я просто не хочу, щоб покидьки, негідники, мерзотники, мародери, які в той час, коли мої ж хлопці, з мого підрозділу, гинули, в 5 кілометрах лівіше мародерили або контрабанду кришували. А все це ж було!

Це вони можуть вам, бабусі на вулиці, дитині розповідати, якими героями вони були там, в АТО. Але середовище людей, що воювали - це така частина суспільства, де всі один про одного знають все. І за 5 хвилин будь-яка інформація про те, чи був чоловік там, де говорить, чи ні, з'ясовується. Як і те, як його характеризують. Але не в офіційній характеристиці з місця служби, а неформально, у колективі.

Ось я, наприклад, не був в ДАПі - і ніколи, ніде і нікому не зможу збрехати, що я там був. А дехто - може. Хлопці там гинули, віддавали свої життя, а потім якийсь Мюнхгаузен бере і приватизує їх подвиг!

І я б ще - хай вже - зрозумів, якщо він все це робив, згрішив, накоїв біди, а потім повернувся з війни і занурився в цивільне життя. Але ж ні! Вони ж намагаються влізти в політику. Вони ж намагаються ще більше задурити людей - в той час, коли чесні, порядні хлопці намагаються почати офіційно працювати, відкрити якусь свою, нехай і невелику, справу. На жаль, зараз немає ветеранів, котрі керують великими корпораціями.

- Нічого. Всьому свій час.

- Так. Може і з'являться років через десять.

А ці люди в цей час шукають легкого шляху: намагаються прорватися до годівниці, займаються якимись брудними справами, отримуючи за це легкі, на їхню думку, гроші.

Все це я писав і "Рубежу", коли він заявив, що йому незрозумілий мій мотив. Та ж мій мотив гранично простий! Нехай це прозвучить пафосно, але це - моя правда. Мені вистачає вже у владі Дейдея, Семенченко, Парасюка! Я не можу бачити цих людей в той час, як у мене перед очима стоять хлопці з мого підрозділу, з якими ми з першого дня призвані з Печерського військкомату - Євген Яцина і Ігор Брановицький. Ігор Героєм України став посмертно, Женька - Орден Мужності отримав. Ви, напевно, знаєте страшні обставини загибелі обох ...

Ось зараз якраз - річниця тих важких днів, коли гинули хлопці. І як я можу сприймати, як мені спокійно реагувати, коли я знав реальних героїв - а зараз змушений спостерігати, як абсолютні покидьки дурять людей і лізуть у владу? Ну не можу я на це дивитися!

І таких, як я, серед хлопців дуже багато. Просто когось із нас більше затягують побутові якісь проблеми і на щось інше просто майже не лишається часу. Але є також і кістяк з людей, готових вийти і висловити все, що думають.

- Чому ж вони мовчать досі?

- Ми боїмося спровокувати якийсь великий конфлікт. Оскільки ці діячі примудрилися задурити голови чималій кількості людей - на жаль. Відповідно, якщо ми вийдемо на противагу їм, це буде сприйнято неправильно.

Ми це чули не раз.

- А що ж робити в такому випадку - коли воюючу країну розкачують зсередини? Хіба ми не ризикуємо чимось більшим - аж до втрати державності?

- Я це розумію. Але мене заспокоює те, що, за моїми спостереженнями, люди починають втрачати запал. Все більше різних неприємних фактів спливає про лідерів цих ось "гойдалок". І полум'я потихеньку згасає. Можу помилятися.

- Вважаєте, треба перечекати просто?

- Мені здається - так. Що ж стосується цих покидьків - за них треба братися. І я знаю, що по багатьом з них робота йде вже три роки. Чому її не доводять до кінця - це питання вже до якихось вищих чинів правоохоронних структур.

Наприклад, гучна справа про викрадення бійця, який служив у батальйоні "Донбас", Калашников його прізвище. Всі ж знають цю історію. Наскільки мені відомо, в той час, коли його звільняли після трьох місяців тримання в підвалі, в місці, де його знайшли, були певні люди, які, власне, і утримували цю людину. Якщо не помиляюся, в тій операції брав участь особисто Князєв (на той момент - начальник кримінальної міліції в Донецькій області - ред.), Який зараз поліцією керує. Вони разом з "Азовом" проводили операцію.

І у мене питання: а як це так, що звільняють викрадену людину - а його викрадачів або, як мінімум, людей, що утримують людину в ув'язненні і знаходяться в момент операції там же - просто відпускають. Ось як це? У мене когнітивний дисонанс відбувається в голові. Я не можу цього зрозуміти!

І потім хтось ще дивується, чому ці мерзотники набирають силу. А як інакше?

Я знаю, що один з цих товаришів (не буду називати прізвище, щоб знову мені не дорікали тим, що у мене - щось особисте), взяв звичку роздавати високі державні посади. Одному обіцяє крісло генпрокурора за вирішення його питань, іншому - що зробить його міністром оборони "коли ми скинемо владу". Третього намагається підкупити обіцянкою посади керівника поліції, наприклад.

І найсумніше - занадто багато з тих, хто отримав такі "пропозиції, настільки наївні, що ведуться на все це. Вони дійсно в це вірять! Хоча будь-яка розсудлива людина розуміє, що це смішно.

- Сумно.

- Це жахливо. Коли люди побачили, що по відношенню до цих мародерів і дахувальників я займаю певну позицію, мені почали писати багато бійців, які розповідали свої історії про те, з чим вони стикалися, зокрема, про таких персонажів відомих, як Дейдей, Семенченко, Лихоліт та інші. Я їм пояснюю: хлопці, зрозумійте - я не прокурор, не суддя, не є членом таємного товариства "Біла стріла", який може піти і ліквідувати когось. Я - така ж людина, як і ви. Просто мене це настільки чіпляє, що я не можу про це мовчати. Як би не хотів.

За мене вже навіть мої друзі переживають. Ти, мовляв, так багато говориш, що з тобою, не дай Бог, щось зроблять. Але як я можу пам'ять про хлопців, які гідно загинули, осквернити тим, що закрию очі на цих ось покидьків, які на хвилі війни пролізли дуже високо - і зараз, користуючись цим, займаються всяким непотребством? Я не можу.

- Було таке, що вам погрожували?

- Звичайно! Почалося ще тоді, коли батька призначили в Луганську область. Я служив тоді якраз. Хоча тоді це на рівні попереджень було. Навіть начебто якусь нагороду за мене оголосили на тому боці - коли дізналися, що я служу.

А ось після - пішло-поїхало. І розумієте, що найцікавіше? Спочатку мені погрожували сепаратисти. Писали, дзвонили люди з Донецька, Луганська, з російських якихось міст. А зараз я вже розумію, що якісь підступні думки з'являються у людей, які знаходяться тут, поруч.

Але, якщо чесно, я переконаний, що всі ті хлопці, які до сих пір знаходяться пліч-о-пліч зі мною, завжди залишаються поруч тільки тому, що моя совість в цьому плані чиста. І я переконаний, що правий у тому, про що говорю.

Я не святий. У мене, як і у будь-якої іншої людини, є свої "скелети в шафі", речі, які мені б не хотілося виносити на публічне обговорення. Кожен з нас робив помилки в житті. Але коли брехня і задурювання видаються за правду, коли купка людей творить беззаконня, прикриваючись якимись повноваженнями - чого тут боятися?

- На вашу думку, яка частина цих погроз була реальною?

- Щодо мене - поняття не маю. Скажу так: я ж не один про всіх цих шахраїв говорю. Просто може я трохи більш публічним є, ніж частина хлопців з мого оточення. І може кажу про них трохи більш відкрито. Але хлопців багато, хлопці дуже гідні. Тому якщо навіть в теорії припустити, що десь там щось станеться - всі ж одразу знатимуть, хто за цим стоїть.

І вони самі це прекрасно розуміють.

Ні, звичайно, винятки бувають і з цього правила - і ми бачимо приклади цього, є у нас пара повних дурнів, які взагалі не розуміють, що навколо них відбувається. І здатні тільки кінцівками своїми махати. Ну, нехай це буде на їх совісті.

Але в основному люди, які досягли певного становища - це розумні люди. І вони розуміють, що така дія з їхнього боку може послужити каталізатором для вибуху. Їх просто зметуть в секунду. Тому навіщо їм щось подібне робити?

Ви знаєте, я для себе зайняв просту позицію. Коли той же Радченко, "Рубіж", почав мені в личку писати "Ти мене не знаєш - навіщо ти таке кажеш?" - я запропонував йому піти зі мною удвох на детектор брехні. Сказав: я задам свої п'ять запитань тобі, ти свої п'ять - мені. Будь-які запитання. І якщо я з'ясую, що ти маєш правий - я щиро і публічно попрошу у тебе вибачення. Для мене це взагалі не проблема.

- І якою була відповідь?

- Спочатку він написав "добре", а потім почав з'їжджати на вільні теми і розповідати про несправедливість життя.

І з Семенченком те ж саме було. Я написав публічний пост, що готовий в будь-який момент вийти з ним на поліграф - на тих же умовах. І до мене в коменти прийшов один з його близьких прихильників і почав говорити: та хто ти такий? Ти ніхто і звати тебе ніяк. Ось з твоїм папіком Семен б вийшов 100%.

Ну я і набрав відразу ж батька. Кажу: є такий варіант - ти готовий? Він відповів, що готовий. Я озвучив відповідь батька - на що цей самий соратник Семенченко передав мені його відповідь: Семене дана пропозиція не зацікавила.

- Треба ж! .. Як несподівано.

- Так дуже. Насправді ж тут все просто. Є правда, а є брехня. Півтонів не буде. Людина або права, або ні.

- Але ж вам ще складніше, ніж вашим однодумцям ... Адже вам крім своїх слів і вчинків доводиться ще й за слова і вчинки вашого батька відповідати перед його численними хейтерами?

- Так, це правда. Є таке.

Ну, по-перше, я шалено пишаюся батьком. Я більше не знаю жодного високопосадовця, який реально живе на одну зарплату і, бувши замміністра, їздить на "Рено" або на метро (він і так, і так може).

Але питання навіть не в цьому. Я впевнений в його порядності - і пишаюся ним. А ось з точки зору якоїсь публічної активності наші родинні зв'язки іноді мені трохи заважають. Наприклад, бувають моменти, коли мені щиро хочеться кинути клич - хлопці, виходимо! У нас є такі і такі вимоги - давайте їх озвучимо всі! Але я не роблю цього, бо розумію: моє прізвище в даній ситуації зіграє проти мене - і дасть нехай і надумані, але підстави людям зацікавленим звинуватити нас в провладності.

А я цього не хочу. Знову-таки, через те, що відчуваю відповідальність за людей. Тому що коли ти людей до чогось кличеш - ти несеш за них відповідальність. А для мене ці люди, ці хлопці - дорожче сотні будь-яких чиновників і політиків!

Далі буде