"Не хотів іти!" За що Кремль вніс Захарченка до "чорного списку"

Екс-ватажок "ДНР" Олександр Захарченко загинув миттєво - вибухом, який прогримів у кафе "Сепар" в Донецьку, йому практично розірвало голову. Разом із терористом помер також його охоронець; серед поранених - "міністр" доходів і зборів "республіки" Олександр Тимофєєв, він же права рука Захарченка та його найближчий партнер. Вони разом приїхали поминати покійного "героя "ДНР" Йосипа Кобзона.

Представники так званої Донецької народної республіки назвали подію терактом і за традицією поклали відповідальність на українських силовиків. Оперативно коментували загибель ватажка "ДНР" і в російському МЗС, Держдумі; не кинути в біді населення Донбасу пообіцяв і президент Володимир Путін, пише "Новая газета".

Загибель Захарченка продовжує низку загадкових смертей сепаратистських ватажків, які гинуть "від рук українських диверсантів" у тилу. Причому в перші роки "російської весни" українські диверсанти обирали, якщо вірити терористам, свої цілі впритул до російського кордону - в "ЛНР". Так загинули командири Мозговий, Іщенко і Дрьомов.

Пізніше "українські диверсанти" почали наводити порядки вже в "ДНР" - так нібито було вбито Моторолу і Гіві. Втім, іноді "диверсії" закінчуються безкровно - наприклад, так було у випадку з поваленням глави "ЛНР" Ігоря Плотницького, якого в Луганську назвали українським шпигуном. Проте він встиг втекти до Росії і врятувався. Кажуть, якби помер, залишився б героєм, а не шпигуном.

Що ж до Захарченка, то широкій аудиторії він запам'ятається як ватажок терористів, який не боявся "виходити до народу і був близький до простої людини". У червні 2015 року перед будинком уряду "ДНР" проходив антивоєнний мітинг жителів Київського району. Люди вимагали вивести техніку з житлових масивів і воювати подалі від міста. В оточенні обуреної юрби Захарченко виглядав розгублено, його перебивали і затикали. Зрештою він встиг сказати, що за день війна закінчитися не може, треба потерпіти, і в кортежі чорних "Лексусів" стрімко залишив мітинг. Того ж дня ​​Захарченко оголосив, що антивоєнна демонстрація була організована силами ззовні і до волі народу не має жодного відношення.

Читайте: "Бог любить трійцю": у Києві біля посольства Росії курми пом'янули Кобзона і Захарченка

Біографія цієї людини характерна ще й тим, що вона не мала ніякого відношення до військової служби, а вся його кар'єра була пов'язана з торгівлею. Одночасно очолював донецьку філію харківської бійцівської організації "Оплот". У травні 2014 року після захоплення бойовиками "російської весни" Донецької обладміністрації члени його організації "взяли під охорону" будівлю мерії, а також офіс мільярдера Ріната Ахметова. У бесіді з журналістом "Нової газети" Павлом Канигіним майбутній глава "ДНР" сказав, що "це для безпечної роботи стратегічних установ". "Більше не коментую, - говорив він. - Давайте зачекаємо. Щодня йдуть переговори, скоро все стане ясно, ви самі побачите, що загадувати".

І дійсно. Весняні протести в Донецьку у 2014 році почали переходити під контроль російських кураторів. Самому Захарченку, який за фактом ще у травні 2014-го працював на Ахметова, запропонували господаря побільше. Незабаром після загибелі малайзійського "Боїнга" у відставку пішов "прем'єр-міністр" "ДНР" Бородай, а Захарченко став "главою республіки" і повісив у своєму кабінеті портрет Путіна.

Повноваження його багато в чому були номінальні - особливо в питаннях війни і миру, які вирішувалися виключно в Москві. У веденні ж Захарченка залишалися лише "господарські аспекти" місцевої напівкримінальної економіки.

Під керівництвом Захарченка діяле воєнізоване угрупування - "Республіканська гвардія", заснована на базі місцевої "Цитаделі". Після об'єднання у 2015-2016 роках збройних угруповань "ДНР" і "ЛНР" в єдині армійські корпуси, гвардія залишалася єдиним великим формуванням, що не підконтрольне російським військовим кураторам. Не контролювала Москва і численні відомчі служби безпеки і охорони - такі були майже при кожному "міністерстві" в "ДНР".

Читайте: "За рознарядкою": розкрита таємниця ажіотажу на похоронах Захарченка

Наприклад, у складі "міністерства" з доходів і зборів того ж таки Ташкента, Мінтрансу і генпрокуратури. А місцеві називали ці відомчі армії "спецназом з відбирання власності". В останні роки з Донецька приходило чимало новин про те, як спецназ Ташкента штурмує офіси місцевих фірм, фабрики і магазини, скаржився на Ташкента і "донецький народний губернатор" Павло Губарєв.

За відомостями "Нової", на початку липня Москва зажадала розформувати відомчі угруповання і віддати всю зброю армії. У самому Донецьку новину сприйняли як сигнал про швидку відставку Захарченка, повноваження якого завершувалися цієї осені. Але, як кажуть в Донецьку, йти Захарченко зовсім не хотів.

Співрозмовники "Нової" розповідають, що невдоволення поведінкою Захарченка накопичувалося в Москві весь останній рік і було пов'язане в першу чергу з "ненаситністю" керівництва "ДНР". У зв'язку з ослабленням головного донбаського куратора у Кремлі Владислава Суркова (про його відставку говорять з травня) Захарченко міг позбутися єдиного захисту. В руках "ненаситної" пари Захарченко-Тимофєєв були сконцентровані майже всі прибуткові бізнеси "республіки".

Під контролем Ташкента був видобуток коксівного вугілля і антрациту, а також їхнє транспортування в Росію - це вугілля потім повертався в Україну як російська сировина (металургія і більшість ТЕЦ країни можуть працювати виключно на вугіллі з Донбасу). За свої нехитрі послуги Ташкент стягував "мито", яке в кінцевому рахунку оплачували українські споживачі. Відновлення економіки України сильно збільшило потреби держави у власному вугіллі, що позначилося на товарообігу з Росією. Після драматичного падіння в перші роки війни (з 28 млрд доларів в 2014 році до 10 млрд в 2016-м) зростання на 28% виникло у 2017-м, а за перше півріччя 2018-го товарообіг збільшився відразу на 30%. Як кажуть у Донецьку, Тимофєєв хотів отримувати "комісійні", пропорційні обороту.

Однак нова економічна ситуація приваблювала не тільки Тимофєєва і Захарченка, а й зав'язані на реекспортній схемі російські спецслужби, структури Януковичів та їхнього "гаманця" Сергія Курченка. "Пиріг різко став великим, і всі хочуть собі більшу частину, а не цивілізовано ділитися", - розповів один з колишніх лідерів проекту "Новоросія".

Втім, смерть одіозного Захарченко може мати і важливі політичні наслідки.

Його загибель викликала в офіційній Москві більше обурення, ніж вбивства значно відоміших донецьких "народних командирів" Мотороли (підірваний невідомими в ліфті у будинку, де жив) і Гіві (убитий невідомими з вогнемета в робочому кабінеті).

Хоча треба зазначити, що офіціозна скорбота належить Захарченку за формальним статусом: разом із Плотницьким він підписував Мінські угоди про примирення, зобов'язуючись їх виконувати. Видалення обох підписантів, здавалося б, ставить під загрозу і самі угоди, які і так не реалізуються практично з жодного пункту. Однак ліквідація фігур, які асоціювалися з війною і непримиренним сепаратизмом, може дати Мінську новий шанс, і в першу чергу - шанс політичної частини угод.

По обидва боки розмежування відбувається видалення найбільш одіозних осіб і угруповань. Скорочується присутність добровольчих батальйонів і на українській стороні. Увечері в п'ятницю, вже через три години після вбивства Захарченка, про необхідність "підтвердити готовність російської сторони до конструктивної розмови" заявив, наприклад, посол Росії в США Анатолій Антонов, який повідомив, що чекає тепер зустрічі зі спецпредставником США по Україні Куртом Волкером.