На лінії вогню. Що зробив "русскій мір" з українськими школами на Донбасі

П'ятий рік війни гострим болем відлунює у мільйонах сердець. Російська агресія принесла багато горя: загибель військових і мирних жителів, зламані долі, зруйновані будинки... Не можна сказати, кому важче - у кожного свiй біль. Але навіть після гірких втрат люди знаходять у собі сили жити далі. Іноді зізнаються, що "витягнули" себе заради дітей.

Вберегти. Захистити. Виростити. Так просто і важко водночас. Набагато важче під час війни.

Читайте: Адмірал Кабаненко: криза на Азові - гібридна загроза вторгнення з моря

Ілюзія безпеки страшна штука. У Світлодарську в День вишиванки, 17 травня, нарядні діти прийшли до школи. Під час уроку почули гул і вибух: 122-мм снаряд влучив у двір .У будівлі повилітали шибки. Дивом обійшлося без жертв - в цей час у школі перебувало майже 400 учнів і 50 осіб персоналу.

Як розповіли OBOZREVATEL місцеві жителі, слово "потрясіння" не передасть і сотої частки того, що відчули того дня. Місто не знало обстрілів з 2016 року...

З різницею в пару днів я побувала у двох школах в районі проведення Операції об'єднаних сил (раніше - зона АТО на Донбасі). Перша, в Широкиному, вже стала страшним пам'ятником "братерської любові", інша - в Авдіївці - як не дивно, але сповнена дитячого сміху. Всього у парі кілометрів по прямій від "промки".

І там, і там - гаряче.

РОЗТОПТАНІ МРІЇ

Широкине розташоване всього у 10 кілометрах від Маріуполя. Раніше селище на березі моря штурмували відпочивальники, сьогодні його називають приазовським Алеппо. Цивільне населення залишило будинки, розбиті важкою артилерією, а узбережжя заміноване на випадок висадки ворожого десанту з моря.

Саме з цього селища у 2015 році терористи "ДНР" обстріляли Маріуполь, внаслiдок чого 31 людина загинула, а 120 отримали поранення.

Сьогодні у Широкиному перебувають наші військові. Це гаряча точка фронту, тривають бойові дії.

У дворі обстріляної школи у Широкиному - покинуті іграшки. Раніше тут дзвенів дитячий сміх.

Вибиті шибки, пролами у стінах, тисячі гільз...

У класах ще видно сліди того, мирного життя. Але видряпані на партах перші зізнання в коханні щедро присипані штукатуркою і пилом.

Школу, як і саме селище, вже не відновити - простіше відбудувати заново. Чи буде тут життя? І коли?

У ДВОХ КІЛОМЕТРАХ ВІД ВІЙНИ

Авдіївка розташована всього у 13 км від Донецька. Під окупацією місто було лише кілька місяців, у липні 2014 року загарбників, які марять Росією, вибили наші військові.

У місті 7 шкіл, дві з яких не функціонують, а дві перебувають в одній будівлі.

Одна з найближчих до зони бойових дій - загальноосвітня школа №4. Від неї до Авдіївської промзони (або просто "промки") - заледве пара кілометрів по прямій.

Школу намагалися закрити, але її вдалося відстояти. І вчителі, і учні кажуть: це більше, ніж просто школа - це сім'я. За чотири роки війни їм довелося пережити багато чого: обстріли, відсутність опалення і води... Cтресс - це м'яко кажучи.

"Є школа "в середині" міста, але вона постраждала набагато сильніше за нашу. Тому говорити про закриття нашого навчального закладу, аргументуючи загрозою дітям - неправильно. В Авдіївці немає безпечного місця, постраждали всі навчальні заклади", - розповіла мені директор ЗОШ №4 Оксана Дейнега.

У школі навчаються 107 дітей. Всі живуть поблизу. До іншої школи - ще два кілометри. Критична відстань під час раптового обстрілу.

"У небезпечній ситуації дитині треба було добігти до школи, і тоді ми - вчителі та батьки - видихали. Коли були сильні, тривалі обстріли, то, звичайно, переходили на дистанційне навчання - благо, законодавство дозволяє. Міжнародні організації допомогли убезпечити ту частину школи, яка дивиться на промзону. Звідки може прилетіти. Вікна закриті сендвіч-панелями, які розроблені за кордоном і випробувані у "гарячих точках", - ділиться Оксана.

"Найважливіше, і я бачила в цьому свою задачу, максимально убезпечити дітей, наскільки це можливо, і дати їм можливість вчитися", - каже Оксана Дейнега.

Ця тендітна і водночас сильна жінка світиться, коли говорить про учнів і своїх колег. Її невеличкий кабінет далекий від випещених "хором" керівників столичних гімназій. Скромні меблі, кілька столів - за одним з яких сидить ще один співробітник.

Читайте: Окупантам немає і не буде місця на нашій землі - командувач Об'єднаних сил

Оксана з гордістю показує грамоти і нагороди - їй дорогі успіхи учнів. У прифронтових містах "інші" цінності.

Школа №4 - найперша в Авдіївці. Тоді цей населений пункт мав статус не міста, а села.

"Перша будівля школи була побудована у далекому 1904 році. Потім вже добудовувався спортзал, другий корпус... Велика товщина стін - вони з каменю, величезних кругляків - захищає дітей. Якщо на "Хіміку" (мікрорайон у Авдіївці - прим.) панельні будинки після обстрілу склалися, то стіни нашої школи снаряд не проб'є ", - стверджує Оксана Дейнега.

"Ми продумували, відпрацьовували дії під час екстрених ситуацій - пожежі, обстрілу. В якому випадку куди відводити дітей - багато разів "репетирували". Учні знають, що робити в подібних випадках. Вони дуже швидко подорослішали...", - розповідає директор.

"Цього року нашій школі виповнюється 114 років. Тут навчалися бабусі і дідусі, мами і тата наших учнів. Покоління за поколінням. І для дітей, і для їхніх батьків рідна школа - це непорушність, сталість. Впевненість, що обов'язково настане мир. І найголовніше вам скажу: там, де є школа - є життя", - поділилася Оксана Дейнега.

Життя триває.

Читайте: Адмірал Кабаненко: криза на Азові - гібридна загроза вторгнення з моря