Відео дня
Микитась як розмінна монета. Чому Ситник убив систему угод із правосуддям в Україні
Такий популярний у країнах із розвиненою системою правосуддя інструмент, як угода зі слідством, в Україні остаточно скомпрометовано: директор НАБУ Артем Ситник не виконав умови угоди з Микитасем, фактично здав його поліції. А це означає, що більше ніхто не йтиме на домовленості зі слідчими органами, а десятки резонансних справ, у яких підозрювані могли б піти на такі угоди, будуть скоріше за все просто поховані.
З 2 грудня минулого року екснардеп і забудовник Максим Микитась перебуває під домашнім арештом. Він пішов на угоду зі слідством у "квартирній" справі, яку розслідує НАБУ. Йдеться про зловживання та розкрадання грошей під час будівництва житла для Нацгвардії. Будівництво вела компанія "Укрбуд" Микитася. За те, щоб не сидіти за ґратами, Микитась за угодою зі слідством дав покази на свого колишнього юриста, а нині заступника керівника Офісу президента Татарова, та експрем’єра Гройсмана, й повернув державі 50 млн грн з 81 млн завданих збитків. З моменту укладення угоди він перебував під захистом детективів НАБУ.
Однак 29 грудня Національна поліція повідомила, що Микитась замовив викрадення людини в Києві 8 грудня, і подала клопотання про арешт Микитася на 2 місяці без альтернативи застави. У новорічну ніч Шевченківський районний суд приніс Микитасю під ялинку неприємний "подарунок". Суд обрав для Микитася утримання під вартою без визначення розміру застави до 27 лютого. Поліція знову запроторила Микитася за ґрати, а детективи НАБУ, під захистом яких він перебував згідно з умовами угоди зі слідством, ніяк цьому не перешкоджали.
І тут варто зупинитися на тому, що таке угода зі слідством і чому Україна фактично втратила популярний у країнах із розвиненою системою правосуддя інструмент.
Так, американське законодавство всіляко заохочує угоди між стороною обвинувачення та підозрюваним та між позивачем і відповідачем. Це економить час і ресурси для держави, дає змогу завершувати розслідування складних справ, а головне – зменшуючи покарання для "дрібних" злочинців, допомагає впіймати справді "велику рибу" та організаторів злочину.
Законодавство встановлює певні межі щодо таких угод, але в цих межах учасники процесу отримують абсолютну свободу дій.
Україна фактично імплементувала цей інструмент у власне законодавство, "позичивши" його в західних держав. У нас угода зі слідством передбачається главою 35 Кримінально-процесуального кодексу. Ініціаторами угоди можуть бути як прокурор, так і підозрюваний чи обвинувачений. КПК, звісно, обмежує категорії справ, з яких можуть укладатися угоди. Зокрема, така угода можлива і під час скоєння особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним або обвинуваченим іншої особи у скоєнні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація про скоєння такою особою злочину буде підтверджена доказами. Зі свого боку слідчий і прокурор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про можливість укладення угоди, роз'яснити механізм її укладання та не чинити цьому перешкод. У такій угоді чітко приписуються умови часткового звільнення від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитку, узгоджується покарання, а також чітко регламентуються наслідки невиконання угоди.
Фактично практика укладання угод зі слідством в Україні в тій чи іншій формі існувала завжди. Просто раніше це були усні домовленості про зменшення покарання в обмін на свідчення. Як і будь-яка усна угода, вона часто порушувалася. Довіру до цього інструмента ніби повернула стаття КПК – відтепер усі схожі угоди повинні укладатися на папері, з чітким переліком зобов’язань кожної зі сторін. А закріпити ці умови повинен суд.Тільки після цього починається процес дачі свідчень.
"Ця західна норма була введена в українське право вісім років тому – з ухваленням нової редакції Кримінально-процесуального кодексу, здав подільника – отримай знижку. З боку все це видається прогресивним, справедливим і може дати чималу економію державних ресурсів. На жаль, на практиці в наших реаліях виходить якось абсолютно по-іншому, – коментує ситуацію політичний експерт Андрій Золотарьов. – І чималу роль у цьому відіграє особистісний фактор. Для представників "старої школи" в ті часи, коли ще й не думали про те, що з'явиться ст. 35 КПК завжди важливим було розуміння того, що їхнє слово чогось та й вартує. Зрозуміло, вистачало "справжніх господарів свого слова" – слово дав, слово забрав. Зараз в ходу куди більш легковаге ставлення до своїх слів і зобов'язань, і це може затягнути на роки, якщо не поховати назавжди, масу резонансних справ. Наочний приклад цього резонансна справа Микитася. Очевидним є те, що в усьому світі вважається ефективним інструментом здійснення правосуддя, в Україні знищено однією людиною – директором НАБУ. Ситник наочно всім показав, чого варті домовленості з ним, точніше показав, що вони взагалі нічого не варті. Одна справа, коли "кидає" нікому не відомий "следак", інша справа, коли "зливає" керівник такого рангу".
Цікаво, що до вступу в дію відповідної статті КПК сам директор Національного антикорупційного бюро Артем Ситник в інтерв'ю "Укрінформу" заявляв: "Зараз ми не можемо запропонувати особі, яка погодилася на співпрацю зі слідством, умовний термін покарання або призначення покарання нижче за межу санкцій Кримінального кодексу. Наприклад, у провадженні про розкрадання в особливо великих розмірах, яке передбачає міру покарання від 7 до 12 років, ми можемо запросити для людини, яка відіграє не головну роль у злочині, 7 років позбавлення волі. Така пропозиція не може налаштовувати на співпрацю зі слідством". Однак у конкретній ситуації з Микитасем він не просто не виконав умови угоди – тим, що він не надав наказ своїм підлеглим на захист підозрюваного, він фактично здав Микитася поліції і свідомо порушив угоду.
І тут ми маємо сказати про причини таких дій Ситника і наслідки для здійснення правосуддя в Україні. Що це означає для системи угод зі слідством, скомпрометованої Ситником? Політолог Віктор Таран вважає, що щонайменше фігуранти справ не будуть більше йти на угоди з НАБУ: "Якщо в американських фільмах правоохоронці бережуть свого свідка "як зіницю ока", то у нашому випадку склався небезпечний прецедент, коли людина, яка де-факто отримала статус "викривача", не змогла отримати захист від правоохоронного органу, з яким уклала угоду про співпрацю, – коментує політолог. – Особисто для мене загадка, чому Ситник фактично "умив руки" в цій ситуації. Як на мене, у нього було вдосталь механізмів та інструментів, щоби "сховати" Микитася. Мені зараз важко спрогнозувати, як цей кейс вплине на довіру до НАБУ, але боюсь, що надалі це ускладнить історії, коли людина буде готова іти на угоду з Бюро".
Зі свого боку політичний експерт Олексій Голобуцький вважає, що Ситник скомпрометував всю систему угод зі слідством: "Якщо не зважати на токсичність самого Микитася, ситуація, коли людину, яка пішла на угоду зі слідством, просто "кинули", по суті, є вкрай небезпечною. Після такого прецеденту надалі ніхто не йтиме на такі угоди з правоохоронною системою. Зростає вірогідність затягування на роки купи резонансних справ. І це все "завдяки" одній людині – директору НАБУ. Ситник мав дати наказ спецназу НАБУ не віддавати Микитася або сховати його. А він цього не зробив, продемонструвавши, що угоди з НАБУ нічого не варті".
Чому Ситник ж "злив" угоду з Микитасем і створив прецедент, завдяки якому угоди зі слідством в Україні просто не матимуть жодного сенсу? У світлі медійної війни Ситника з Татаровим варто згадати, що саме Татаров мав найбільші шанси очолити ДБР. ДБР – це саме той орган, який має право розслідувати можливі зловживання детективів НАБУ і самого керівництва Бюро. І таких справ в ДБР зареєстровано вже багато. Зокрема, і щодо продажу Ситником землі в окупованому Криму, і щодо узурпації директором НАБУ влади через невиконання ним рішення Конституційного суду. Якщо Татаров очолить ДБР, справи проти Ситника, вочевидь, почнуть рухатися досить швидко. Збити Татарова – настільки в інтересах Ситника, що заради цього можна пожертвувати і "великою рибою" Гройсманом, про якого в НАБУ просто "забули", зосередившись у справі Микитася на колишньому юристі Татарові, який тільки ніби пересилав копії паспорта. Про Гройсмана вже просто забули, НАБУ воює з лише Татаровим. А тим часом Микитася просто "злили", наплювавши на угоду.
Чи скаже ще хоч щось Микитась НАБУ? Вочевидь, що ні. Але Ситника, схоже, сама справа мало хвилює. Він "замазав" нею Татарова і так захистив себе від активних дій ДБР у справах уже проти себе. А те, що тепер резонансні справи можна буде просто засунути в "довгу шухляду", адже їхні фігуранти просто не підуть на жодні угоди, – невелика втрата для директора НАБУ, головною метою якого є утриматися у своєму кріслі якомога довше.