Легендарний комбат та колишній доброволець: що відомо про загиблих цього тижня на Донбасі воїнів ОС

Упродовж останнього тижня на Донбасі не вщухала війна. Ворог щоденно обстрілював позиції українських військових із заборонених Мінськими домовленостями 120 мм та 82 мм мінометів, а також підствольних гранатометів, великокаліберних кулеметів, БПЛА та стрілецької зброї. Ватажки ОРДЛО розпочали виставляти Україні ультиматуми, показово бряжчати зброєю, заявляючи про "приведення військ республік у стан підвищеної боєготовності" та анонсувати наступ на підконтрольні уряду території.

Однак на мирних територіях уже традиційно про війну майже не згадували. Окрім Сєвєродонецька та Павлограда: цього тижня туди повезли "вантаж 200". Загинули комбат "Луганська-1" та солдат 93 ОМБР.

Пропонуємо згадати тих, хто віддав життя за Україну.

Сергій Губанов, БПСПОП "Луганськ-1"

Сергій Леонідович Губанов ("Сєдий") народився 21 червня 1975 року в місті Стаханові Луганської області.

Строкову службу проходив у 95 ОМБр. У 1999 році закінчив Донецький інститут внутрішніх справ, а у 2004-му отримав диплом Національної академії внутрішніх справ.

У міліції – з 1995 року. Починав Сергій Губанов оперативником карного розшуку Стахановського міського відділу міліції – рухався кар'єрними сходами аж до посади начальника Луганського міського управління МВС. Безпосередньо перед війною Сергій Губанов очолював Ленінський райвідділ МВС у Луганську.

Коли влітку 2014-го в Луганську сепаратисти та їхні куратори з Росії розпочали захоплювати адмінбудівлі – у відділок до Губанова теж прийшли. У нього вимагали здати зброю. Він відмовився. Тоді його разом з іншими офіцерами міліції взяли в полон. Губанов потім згадував: за добу, яку вони провели у бойовиків, їх катували та імітували розстріл: вимагали розказати, де схована зброя. Міліціонери вистояли. За добу полонених міліціонерів вдалося звільнити. А через кілька днів після звільнення всі вони почали помічати стеження біля своїх домівок та дізналися, що їх внесли у розстрільний список.

Так Сергій Губанов змушений був виїхати з Луганська – і пішов захищати свою землю зі зброєю в руках. 6 років на фронті – без ротацій. Звільняв Лисичанськ, Рубіжне і Сєвєродонецьк, який став для родини Губанова другою малою батьківщиною. Мріяв звільнити рідний Стаханов.

З 2015 року Сергій Губанов був командиром батальйону "Луганськ-1".

20 травня 2020 року група поліцейських під керівництвом Губанова виїхала виконувати завдання комадування штабу ООС. Група мала патрулювати населені пункти на лінії розмежування вздовж річки Сіверський Донець, від селища Кряківка до Станиці Луганської. До завдань групи входило не допустити проникнення на підконтрольну територію ворожих ДРГ, перекрити контрабанду й забезпечувати правопорядок.

Близько 21:30 неподалік від населеного пункту Трьохізбенка автомобіль, у якому їхав Губанов, підірвався на вибуховому пристрої. Троє бійців отримали тяжкі осколкові поранення. За їхні життя борються лікарі. А їхній комбат, Сергій Губанов, незламний "Сєдий" – загинув.

"У мене з ним було багато спільних бойових завдань. Можу сказати однозначно, що такого комбата в нас уже не буде. Він усі бойові виходи був разом із нами. Абсолютно всі. Завжди йшов попереду та прикривав групу... Або ж позаду, аби прикрити наші спини. З ним було надійно. Позаочі ми називали його ПАПА", – згадує Наталія Богуславська, боєць батальйону "Луганськ-1".

"Сергій завжди беріг людей. Не кожний командир здатний так піклуватися про свій особовий склад. Це командир, у підрозділі якого завжди був порядок. Хлопці дуже його поважали. Комбат був реальним прикладом справжнього офіцера для особового складу. Він гідно ніс службу та завжди був поруч із людьми, зі своїми бійцями, бойовими побратимами. Навіть тоді, коли загинув, – він йшов до своїх хлопців… Справжній, щирий, гідний. Завжди", – відгукується про легендарного комбата Олександр Фацевич, керівник патрульної поліції.

"Серце і мозок розриваються від болю: чому саме він? Мабуть, тому що він справжній комбат – найкращий... Тому що він із тих командирів, хто каже "За мною", а не "Вперед". Він був і загинув справжнім українцем. Воїном, патріотом, командиром, чоловіком. Брат і друг. Спочивай з миром, тримай там небо над нами...", – каже Сергій Козак, колишній керівник батальйону територіальної оборони "Волинь".

"Комбат був Людиною з великої букви. Він завжди вважав, що офіцер мав чинити по честі. І сам так робив. Він відстоював честь своєї держави, честь офіцера і честь свого колективу, за який стояв горою", – переконана Мар’яна Єпішева, боєць батальйону "Луганськ-1".

"Загибель Сергія Губанова – це велика втрата для України. Познайомився з ним на Луганщині, коли наш батальйон виконував там бойові завдання. Важко говорити про таку людину в минулому часі – неординарна особистість, великий патріот України. Він був справжнім воїном – міцний, потужний, з величезною силою духу, вмінням організувати та повести за собою людей. А ще мав відмінне почуття гумору, яке дуже допомагало у скрутні часи", – згадує про полеглого Олександр Мороз, екскомбат батальйону "Вінниця".

У 2016 році за проявлену мужність і військову доблесть Губанов був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. 21 травня 2020 року президент України Володимир Зеленський підписав наказ про надання Губанову звання Героя України – посмертно. "Золоту зірку" Героя замість "Сєдого" отримувала його дружина.

Поховали комбата 22 травня на міському кладовищі у Вороновому під Сєвєродонецьком. Віддати йому останню шану прийшли близько тисячі людей. Черга на прощання тягнулася понад три години.

У героя залишилися хвора мама та дружина.

Євген Сафонов, 93 ОМБр

Євген Миколайович Сафонов ("Сафон") народився 25 листопада 1988 року в місті Павлограді Дніпропетровської області. Закінчив середню школу №8 у Павлограді.

За освітою – електрогазозварювальник: у 2007 році Євген закінчив Західно-донбаський професійний ліцей у рідному місті. Після навчання працював на низці павлоградських підприємств. Останнє місце роботи – ШУ "Тернівське", що входить до структури ДТЕК "Павлоградвугілля". Там Євген Сафонов працював з 2016 року – гірняком із ремонту гірничих виробок на ділянці конвейєрного транспорту.

Ще у 2014 році Євген упродовж певного часу воював у складі добровольчого батальйону "Айдар". Потім повернувся до мирного життя. Але згодом знову вирішив іти боронити Україну: з 30 січня 2019 року служив за контрактом у 93 ОМБр – номером обслуги протитанкового артилерійського взводу протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону бригади.

Першу ротацію Євген Сафонов разом із побратимами, серед яких було чимало його земляків із Павлограда, провів, захищаючи Авдіївку. У другій ротації підрозділи бригади виконували завдання на Луганському напрямку.

21 травня 2020 року близько 4 ранку вантажівка, в якій їхали військовослужбовці 93 ОМБр, потрапила під обстріл під населеним пунктом Кримське: ворог обстріляв автомобіль забороненими Мінськими домовленостями 120 мм мінами. Сталося це практично одразу після того, як самопроголошений "лідер" так званої ЛНР Леонід Пасічник висунув Україні ультиматум і заявив про наміри "посунути лінію зіткнення".

Від підбитої вантажівки залишився лише обгорілий каркас. А Євген Сафонов загинув.

"Можу сказати про нього тільки найкраще. Проявляв себе дуже добре. Був найкращим навідником", – згадував про "Сафона" командир батальйону.

"Друзі й колеги пам’ятають його як веселого, чуйного і надійного товариша. Євген свідомо й добросовісно виконував поставлені завдання. Працював на совість", –поділяють високу оцінку комбата в ШУ "Тернівське", де Сафонов працював до підписання контракту з ЗСУ.

У результаті ворожого обстрілу п’ятеро товаришів "Сафона" отримали численні осколкові поранення та контузії. Усіх їх евакуювали до Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова. Наразі медики оцінюють стан воїнів як середньої тяжкості й запевняють: загрози для їхнього життя немає.

"Ми не переживаємо за фізичний стан здоров'я бійців. Вони морально пригнічені, оскільки все сталося на їхніх очах. Після того як стався вибух і машина перекинулася, солдати діставали своїх товаришів і бачили, як загинув один із них. Усі ці моменти важко б'ють по психіці", – розповів головний лікар лікарні імені Мечникова Сергій Риженко.

Наймолодшому пораненому солдату – всього 18 років, він родом із Черкас. Один військовослужбовець із Рівненської області. Ще один – із Луганщини. Два солдати – з Новомосковська та Павлограда, що на Дніпропетровщині.

"Хлопці важко переносять смерть бойового товариша й дуже переживають. Зараз у них єдине бажання – потрапити на похорон друга", – каже Риженко.

В останню дорогу Євгена Сафонова провели в рідному місті 23 травня.

У нього залишилися мама, брат, дружина і 2-річний син Денис.

…Трохи більше місяця тому комбат Губанов на своїй сторінці у фейсбуці написав: "Свобода ніколи не є невід’ємним правом. Вона або оплачується кров’ю патріотів, або зникає назавжди". І "Сєдий", і "Сафон" були вільними за життя – і власною кров’ю оплатили свободу для своєї країни. Країни, яку так любили. І за яку, не роздумуючи, пішли на смерть.