Жертви "перемир’я": що відомо про загиблих у серпні захисників України

Впродовж серпня, під час якого тривало "перемир’я", оголошене 21 липня, Україна втратила 8 героїв-захисників. Ще 5 воїнів, що загинули у зоні проведення ООС, числяться серед "небойових втрат". Попри домовленості щодо припинення вогню, ворог продовжував обстрілювати позиції українських воїнів щодня.

OBOZREVATEL пропонує згадати героїв, що віддали життя на війні за Незалежність.

БОЙОВІ ВТРАТИ

Олександр Шарко, 36 ОБрМП, 30 років

Ранком 6 серпня група бійців з 1 ОБМП36 ОБрМП ВМС ЗСУ проводила інженерні роботи з обладнання позицій ВОП неподалік від села Павлопіль на Донеччині. Близько 10.20 внаслідок ворожого обстрілу від мінно-вибухових травм загинули четверо морпіхів. Як з’ясувалося потім, бойовики стріляли з РПГ-7 з використанням 82-мм міни, прикрученої до реактивного двигуна ракети.

Одним із воїнів, що загинули того дня, був старший матрос Олександр Шарко.

Олександр Олександрович Шарко народився у селі Савинка Козелецького району Чернігівської області 20 жовтня 1988 року у родині військового. Перші роки життя прожив у Іркутській області РРФСР, куди родина переїхала на час служби батька. Після розпаду Союзу родина Шарко повернулася на Козелеччину.

Контракт зі Збройними силами України Олександр Шарко підписав у 2017 році. Служив у 1-му окремому батальйоні морської піхоти 36 окремої бригади морської піхоти на посаді помічника гранатометника.

Похований на малій батьківщині у селі Олбин Козелецького району.

У полеглого героя залишилися батьки.

23 серпня Указом президента України №625/2019 старший матрос Олександр Шарко був нагороджений Орденом "За мужність" ІІІ ступеня – посмертно.

Читайте: Війна за незалежність: терористи десятки разів обстріляли бійців ЗСУ

Владислав Рак, 36 ОБрМП, 20 років

Владислав Миколайович Рак народився 28 грудня 1998 року у смт Козелець Чернігівської області. Закінчив будівельний технікум. Дочекавшись 18 дня народження вступив на військову службу за контрактом. Служив у 1 ОБМП 36ОБрМПгранатометником десантно-штурмової роти.

Разом з трьома побратимами загинув 6 серпня під Павлополем під час ворожого обстрілу позицій.

Похований у Козельці.

У героя залишилися батьки, сестра та брат.

23 серпня Указом президента України №625/2019 матрос Владислав Рак був нагороджений Орденом "За мужність" ІІІ ступеня – посмертно.

Читайте: "Боги війни": артилеристи ООС показали міць на Донбасі. Видовищне відео

Сергій Шандра, 36 ОБрМП, 24 роки

Сергій Іванович Шандра народився 30 березня 1995 року в селі Торчин Хмільницького району Вінницької області.

Навчався у Хмільницькому профліцеї сфери послуг. Після завершення навчання працював трактористом-механізатором у місцевого фермера.

У листопаді 2018 року Сергій Шандра був призваний на строкову військову службу. Після 3 місяців у армії воїн вирішив підписати контракт з ЗСУ. Служив старшим стрільцем десантно-штурмової роти 1 ОБМП 36ОБрМП.

Загинув під час ворожого обстрілу позицій 36 бригади під Павлополем 6 серпня.

Похований у рідному селі.

У героя залишилася мама (тато помер рік тому) та сестра.

23 серпня Указом президента України №625/2019 солдат Сергій Шандра був нагороджений Орденом "За мужність" ІІІ ступеня – посмертно.

Читайте: Війна за незалежність України забрала тисячі життів: опублікована страшна цифра

Василь Курдов, 36 ОБрМП, 20 років

Василь Миколайович Курдов народився 14 травня 1999 року у селі Ганнівка Братського району Миколаївської області. Захоплювався спортом. Грав у футбол.

На військову службу за контрактом вступив у квітні 2018-го. Служив матросом десантно-штурмової роти 1 ОБМП 36 ОБрМП.

Разом з 4 побратимами загинув внаслідок несумісних із життям травм, отриманих під час ворожого обстрілу позицій бригади 6 серпня під Павлополем на Донеччині.

Похований у Ганнівці.

У героя залишилися батьки та два молодших братика.

23 серпня Указом президента України №625/2019 матрос Василь Курдов був нагороджений Орденом "За мужність" ІІІ ступеня – посмертно.

Роман Романенко ("Біч"), ОЗСП "Азов", 25 років

Роман Сергійович Романенко народився 21 січня 1994 року у Дніпрі. З кінця 2015 року служив в окремому загоні спецпризначення "Азов" снайпером. Був командиром одного зі снайперських відділень. Виконував завдання на Маріупольському напрямку.

З лютого 2019-го воював на Світлодарській дузі.

10 серпня загинув у районі селища Новолуганське внаслідок підриву на фугасі. Побратими тричі намагалися забрати тіло загиблого снайпера, але через прицільні обстріли окупантів с боку окупованого села Лозове не змогли цього зробити. Терористи забрали загиблого воїна на свою територію. Лише 13 серпня, після тривалих переговорів щодо обміну, полк отримав тіло полеглого побратима. При цьому бойовики відмовилися забирати останки одного зі своїх найманців, якого покинули помирати біля селища Зайцеве у смузі відповідальності "Азова".

Побратими згадують про Романенка як про талановитого снайпера. Розповідають, що він був справжньою душею компанії, любив подорожувати, цікавився фотографією, займався боксом і був палким фанатом ФК "Дніпро".

Похований Роман Романенко у Дніпрі.

“За останні сім місяців служби на передовій Роман Романенко проявив себе як надзвичайно професійний снайпер, був нагороджений чималою кількістю відзнак, зокрема його було подано на орден "За мужність" III ступеня, який боєць мав би отримати вже найближчим часом”, – зазначили в “Азові”.

Отримати високу нагороду воїн за життя не встиг. 23 серпня Указом президента України №625/2019 молодший лейтенант Роман Романенко був нагороджений Орденом "За мужність" ІІІ ступеня – посмертно.

Читайте: Війна на Донбасі: США виступили з пропозицією

Василь Євстигнєєв, 72 ОМБр, 38 років

Василь Володимирович Євстигнєєв народився 6 грудня 1980 року у селі Дорожинка Вільшанського району Кіровоградської області.

Солдат, командир відділення 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ ім. Чорних запорожців. На фронті – з 2014-го.

У ніч з 14 на 15 серпня окупанти обстріляли позиції ЗСУ у районі хутора Вільний Попаснянського району на Луганщині зі станкових протитанкових гранатометів та крупнокаліберних кулеметів. Під час обстрілу Василь Євстигнєєв отримав осколкове поранення у груди, яке виявилося несумісним із життям: воїн помер.

Похований у рідному селі.

У героя залишилися дружина і дві доньки.

Читайте: "Втратили" на початку війни: СБУ виявила величезну схованку зброї на Донбасі

Тихон Курбатов ("Тихий"), ОШБ "Айдар" 53 ОМБр, 25 років

Тихон Олександрович Курбатов народився 3 травня 1993 року у Сєвєродонецьку Луганської області.

У 2013 році був призваний на строкову службу. Коли почалася війна - підписав контракт з ЗСУ. Спершу служив у складі 72 ОМБр, а з 2017-го перевівся у 24 ОШБ "Айдар".

25 серпня командир взводу Тихон Курбатов (позивний "Тихий") загинув під Горлівкою, в районі селища Шуми, унаслідок обстрілів з кулемета з боку російських окупаційних військ. Військовослужбовець помер під час евакуації.

"Чудова людина, воїн, громадянин… Сміливий, чесний, прямий… Без перебільшення - уважний до товаришів, до підлеглих, обов'язковий, організований, мотивуючий, він мав величезний авторитет і повагу в батальйоні", - згадують про воїна його побратими.

Похований у рідному Сєвєродонецьку.

У героя залишилися батьки і сестра.

У травні 2019-го Тихон Курбатов був нагороджений президентом Петром Порошенком медаллю "За військову службу Україні".

Читайте: "Стіна між Україною і "русскім міром": мережу підірвало сильне фото про війну на Донбасі

Сергій Савінов ("Сава"), 36 ОБрМП

Сергій Васильович Савінов народився у селі Мар’ївка Баштанського району Миколаївської області.

Молодший сержант 36 ОБрМП.

Загинув близько 9 ранку 30 серпня поблизу населеного пункту Водяне від кулі снайпера. Вогонь вівся з боку окупованого села Ужівка.

Був єдиним сином у матері.

"Ворожа російська куля забрала життя морпіха, який захищав цілісність і суверенітет, мир та спокій у домівках українського народу. Командування і вся бойова родина морських піхотинців висловлює щирі співчуття рідним Сергія. Спочивай у мирі, брат морпіх", - зазначено на сторінці бригади у Фейсбук.

"Пам’ятаю його світлу посмішку. Як би не було йому погано, він завжди посміхався і казав: все добре", - згадує знайома полеглого воїна.

Поховають героя 1 вересня у рідному селі.

НЕБОЙОВІ ВТРАТИ

Впродовж серпня ЗМІ повідомляли про загибель у зоні проведення ООС ще 5 військовослужбовців ЗСУ. Однак згідно офіційної інформації ці втрати визнані небойовими.

Дмитро Дашковець, 95 ОМБр, 35 років

Дмитро Дмитрович Дашковець, 1983 року народження, мешканець селища міського типу Миропіль Житомирської області. Свого часу у складі миротворчого контингенту проходив службу в Іраку. Сержант, командир взводу 95 ОДШБр.

9 серпня в районі селища Широкине Донецької області зазнав вкрай важкого кульового поранення у голову, був негайно евакуйований до Дніпра, перебував у стані коми та переніс три зупинки серця. Помер 12 серпня у Дніпропетровській обласній лікарні імені Мечникова.

Основна версія слідства - необережне поводження зі зброєю.

Костянтин Гаврик, 74 ОРБ, 40 років

Костянтин Миколайович Гаврик, 1978 року народження, уродженець міста Токмак Запорізької області.

Сержант, командир відділення 74 ОРБ.

Загинув 15 серпня близько 2 години ночі на спостережному посту біля селища Піски Ясинуватського району Донецької області. Причина смерті - несумісні з життям поранення.

Спершу повідомлялося, що військовослужбовець загинув внаслідок ворожого обстрілу позицій ЗСУ. Згодом у Штабі ООС заявили, що загибель бійця не пов’язана з виконанням бойового завдання.

Олексій Попко, 74 ОРБ, 33 роки

Олексій Олегович Попко народився 10 липня 1986 року у Дніпрі. Загинув у ніч на 15 серпня 2019 року на спостережному посту біля селища Піски. Згідно заяв Штабу ООС - небойова втрата.

Олександр Колбун, 20 років

Олександр Колбун, житель села Вовчицьк Маневицького району Волинської області, військовослужбовець одного з підрозділів ЗСУ, загинув у зоні проведення ООС у ніч з 14 на 15 серпня. Офіційно - небойова втрата.

Віталій Собко, 35 ОБрМП, 20 років

Віталій Олегович Собко народився у селі Нападівка Лановецького району Тернопільської області 27 березня 1999 року. Він закінчив школу у 2014 році, а з серпня 2017-го вступив до лав ЗСУ.

Матрос, гранатометник піхотного взводу 35 бригади морської піхоти. Йому було всього 20 років. Помер 25 серпня унаслідок несумісного з життям поранення. Спершу повідомлялося, що він потрапив під ворожий обстріл. Згодом у Штабі ООС зазначили, що загибель Віталія Собка не пов’язана з виконанням бойових завдань.