Відео дня
"Крим – Росія"? Як живе в Києві кримський юрист, що консультує КСУ та МОН
У попередній публікації ми нагадали нашим читачам гучну історію з викраденням із кримського відділення "Ощадбанку" десятків мільйонів гривень і понад 300 кг золота – прямо з-під носа в російських окупантів. Безпосередніх виконавців зухвалої афери росіяни вже затримали і засудили. Під час слідства та його висвітлення у ЗМІ звучали також імена Рустама Теміргалієва та його давнього бізнес-партнера, сімферопольського юриста Анатолія Коструби. Однак у результаті один успішно і безперешкодно "розвиває" російсько-китайські відносини, а інший – веде активну юридичну та громадську діяльність на материковій частині України. І активно впливає на формування позицій України у протидії окупації Криму.
Водночас до 2014 року пан Коструба не проявляв себе прихильником територіальної цілісності України. Натомість він вів спільний бізнес із майбутніми колаборантами і підтримував політичні об’єднання проросійського спрямування.
Чим жив Коструба до окупації і чим він займається наразі в Україні – читайте далі.
Статечний і компанійський, Анатолій Коструба під час першого знайомства справляє на людей позитивне враження. Автор наукових праць та статей з юриспруденції, професор, член цілої низки науково-консультативних рад при впливових державних організаціях та інституціях, він, здається, має безліч авторитетних знайомих, які здатні відкрити для нього багато дверей у високих кабінетах. Водночас Анатолій Коструба не дуже любить публічність. Хоча історія вимушеного переселенця, який, втративши все після окупації його рідного Криму Росією, вимушений був будувати життя та кар’єру на новому місці фактично з нуля, могла би надихнути чимало інших колишніх кримців.
Однак за більш прискіпливого погляду на стрімкий кар’єрний злет пана Коструби, а також флешбеки з його минулого, мимоволі виникає запитання щодо істиних причин прагнення колишнього кримського юриста охопити якомога більше консультативних органів при державних установах України. Адже цілком можливо, що захоплений Росією Крим Коструба покинув зовсім не через любов до України.
Бізнес із "правою рукою" кримського "Гобліна"
У першій статті, присвяченій зухвалому викраденню грошей та понад 300 кг золота з українського "Ощадбанку" в Криму, ми вже згадували про те, що Анатолій Коструба мав досить тісні бізнесові зв’язки з одіозним представником окупаційної кримської адміністрації Рустамом Теміргалієвим та його родиною.
Так, до кінця березня 2020 року на окупованому українському півострові існувало ТОВ "Татарстан Естейт", після 2014-го переоформлене за російським законодавством.
Засновниками цієї компанії, що спеціалізувалася на розведенні коней, овець та кіз та операціях із нерухомістю, стали батько колаборанта Ільмір Теміргалієв, Анатолій Коструба та "Темірінвест Груп", що належить Рустаму Теміргалієву та його дружині Сусані.
Бізнес-інтереси об’єднали Коструб та Теміргалієвих і в інших спільних компаніях. На момент окупації Криму дружина Коструби Анастасія володіла 50% приватного підприємства "Гарда-Крим" (інша половина належала Сусані Теміргалієвій) та ТОВ "Охоронне агентство "Гарда-Ю.Г." (яке у рівних долях належало Анастасії Кострубі та компанії "Темірінвест Груп").
Обидві компанії на той момент очолював охоронець Теміргалієва В’ячеслав Задорожний – той самий, якого російські окупанти засудили за участь у викраденні "кримського золота".
В українських реєстрах обидві компанії досі є чинними, а от у російських – принаймні одна (переоформлена за російським законодавством 2015 року) наразі вже ліквідована.
На відміну від ще одного активу пані Коструби – ТОВ "Судова експертна палата".
Цю компанію, що спеціалізується на наданні юридичних послуг, зокрема, на проведенні різного роду оцінок та експертиз, пов’язаних із господарською діяльністю, було засновано ще 2011 року в Сімферополі. Єдиним засновником та уповноваженою особою в ЄРДПОУ вказана Анастасія Коструба.
Після окупації півострова "Судова експертна палата" була перереєстрована у Дніпрі. І цей крок можна було б лише вітати – хіба ж могли вчинити інакше справжні патріоти України? – якби не одне "але": компанія з такою самою назвою була зареєстрована у січні 2015 року за російським законодавством в окупованому Криму.
Окрім назви, у компанії співпадає адреса – розташована вона у Сімферополі на вулиці Леніна, 12, офіс 6 (ця сама адреса іноді спливає і в контексті з юридичною компанією Анатолія Коструби).
Повністю збігається і ім’я засновника "Судової експертної палати": зареєстрована окупантами компанія також заснована Анастасією Сергіївною Кострубою. І саме вона вказана, наприклад, як експерт на сайті Арбітражного суду "Республіки Крим".
Тож належна пані Кострубі компанія продовжує активно працювати на окупованому півострові – і, за даними російського судового реєстру, минулого року була задіяна у сотнях судових процесів, працюючи як з бізнесом, так і з представниками окупаційної влади та сформованих ними установ. Для цього Анастасія Коструба пройшла кілька "курсів підвищення кваліфікації".
І, не виключено, що обзавелася на додачу до українського – ще й російським паспортом. Адже сумнівно, що окупаційні суди довірили б проведення експертиз людині без громадянства РФ.
"Крим – це Росія"?
З колаборантом Теміргалієвим Кострубу єднав не тільки спільний бізнес, а й політичні амбіції. Так, 2009 року Коструба став одним із співзасновників Громадського руху "Острів Крим Блок Богословської".
Цей проєкт був створений напередодні виборів до Верховної ради автономії – і так і не отримав підтримки кримців. Окрім Коструби до переліку засновників увійшов Євген Дюкар (той самий, разом з яким Коструба та його "Прімус інтер парес" (на той момент очолюваний Романом Дюкаром) згадуватимуться у спробі обанкрутити "КримНДІпроєкт" – начебто заради будівлі у центрі Севастополя).
Теміргалієв очолив це мертвонароджене політичне об’єднання.
А за кілька років до того Коструба тісно співпрацював із головним кримським комуністом Леонідом Грачем – тим самим, який вже після анексії запевняв, що спершу росіяни розглядали на посаду "глави республіки Крим" його, а не Аксьонова.
Саме Коструба став засновником і керівником "молодіжки" місцевої компартії – Кримської республіканської МГО "Молодіжне об’єднання "Разом з Грачом".
Ця організація створювалася, аби показати підтримку кримською молоддю ідейних засад ще одного об’єднання – і яке становить куди більший інтерес для розуміння справжніх переконань кримського юриста.
Йдеться про об’єднання "Нащадки Богдана Хмельницького".
Засновники та члени цього об’єднання декларували своєю ключовою метою "відстоювання прав етнічних росіян, що проживають в Україні". "Єдність російського, українського та білоруського народу", "з Росією – навіки!", об’єднання з РФ, категоричне "ні" вступу України до НАТО, "нацистська загроза", на противагу якій створюються "антифашистські фронти" – все це наріжні ідеологічні тези створеної та очоленої Грачем організації.
Саме засновником сімферопольської філії цієї організації і став 2005 року Анатолій Коструба.
Разом з ним до переліку засновників увійшов також Геннадій Нараєв – той самий, який від "боротьби з нацистами" та "відстоювання прав росіян в Україні" пліч-о-пліч з Кострубою у середині 2000-х – перейшов до співпраці з окупантами 2014-го: він очолив міністерство екології та природних ресурсів на півострові.
На тлі всього цього той факт, що 2006-го доцента ТНУ Кострубу запросили як спікера на презентацію книги, в якій відстоювалася "приналежність" Криму Росії – виглядає закономірним. Автор "наукової праці" під красномовною назвою "Крым. Севастополь. Россия. История, геополитика, будущее" – Леонід Шершнєв – розглядав 12 сценаріїв "повернення" Криму, від "добровільної передачі" півострова Україною до вирішення питання військовим шляхом.
Зрозуміло, що на презентацію книги, яка проходила у "Російському культурному центрі" випадкових людей навряд чи запрошували. Як зазначено у статті, присвяченій презентації, "пришедших объединила любовь к России". А тези автора, який закликав до війни РФ з Україною, анексії Криму, присутні (зокрема і Коструба) підтримали і навіть доповнили "правовими аспектами": мовляв, Росія є правонаступником СРСР – відтак, може скасувати постанову про передачу півострова в Україні. І чи таке уточнення озвучив не юрист Коструба – наразі ми вже встановити не зможемо.
І, подейкують, на подібних "культурно-гуманітарних" російських заходах у Криму, які готували підгрунтя для подальшої окупації, пан Коструба був частим гостем.
Як, до речі, і його дружина, яка 2007-го стала співзасновницею Благодійного фонду "Відродження слов’янської єдності", що, за словами керівника цієї установи Сергія Глібова, "отримала підтримку з боку керівництва Москви та Московської області".
За російські гроші фонд пропагував "необхідність дружби з Росією", збереження "історії та культурного спадку слов’янських народів" та виступав проти "західної ідеології, що руйнує свідомість людей".
Людині властиво змінювати свої погляди, – може зауважити читач цього матеріалу. І ми би навіть могли погодитися з подібним твердженням – якби пан Коструба вже після окупації Криму не продовжив публікуватися у російських галузевих юридичних виданнях. Вживаючи водночас імперський конструкт "НА Україні" в опублікованих статтях.
Кримські землі
Однією з програмних тез об’єднання "Нащадків Богдана Хмельницького", до якого Коструба мав безпосереднє відношення, була обіцянка "зупинити розкрадання земельного фонду Криму, промислових підприємств та санаторно-курортного комплексу".
На матеріалах тогочасних публікацій у кримських ЗМІ спробуємо встановити, як до реалізації цієї високої мети долучався пан Коструба.
Так, саме його ім’я спливало у зв’язку зі скандалом, коли 2008 року у громади Севастополя було "віджато" Золотий пляж у Балаклаві. Тодішній мер Севастополя Валерій Саратов свого часу звинуватив Кострубу у причетності до реалізації схеми віджиму пляжу через договір суперфіцію компанією "Сан-Лайф", створеною за кілька місяців до того. За словами Саратова, Коструба вів перемовини з цією компанією від імені міськдержадміністрації Севастополя (завдяки дружнім зв’язкам із тодішнім "губернатором" міста, професором ТНУ Володимиром Казаріним), а потім – допоміг "легалізувати" цей начебто укладений договір через судові позови. В результаті "Сан-Лайф" продала договір, а з ним і безцінний пляж компанії "Таурор Інвест" – за 10 тисяч гривень.
Кострубу та керівника його "Прімус інтер пареса" Романа Дюкара Саратов звинувачував також у причетності до передачі через суди у приватні руки цілої низки земельних ділянок у Севастополі. Так, приміром ТОВ "Технічне агентство "Наутілус", яке очолював Євген Сергійович Дюкар, за підтримки представника Севастопольської МДА Коструби та представника третьої сторони Романа Сергійовича Дюкара рішенням Господарського суду АРК отримало право власності на низку об’єктів нерухомості воєнного містечка в Балаклаві. Засновником "ТА Наутілус" у реєстрах значиться "Південний будівельний інвестиційний холдинг", який пов’язують з Медведчуком, закордонними офшорами російського "Газпрому" та вже згадуваною компанією Теміргалієва.
До речі, в інтернеті можна знайти не одну публікацію з натяками на співпрацю Коструби зі структурами Медведчука. Ба більше: свого часу він навіть був помічником народного депутата 4 скликання Володимира Воюша – соратника Медведчука по "Українському вибору", який активно відстоював проросійський курс України та необхідність її вступу в "Митний союз".
А під час скандальної реконструкції Матроського бульвару 2007 року з укладанням договору суперфіція з ТОВ "Севастопольцентрбуд", Коструба спершу представляв у судовому засіданні інтереси Севастопольської міськдержадміністрації з позовом до цієї компанії, а менше ніж за два тижні – відстоював у суді вже її. До речі, до цієї реконструкції, з огляду на повідомлення у ЗМІ, був причетний і фонд дружини Коструби "Відродження слов’янської єдності". Збіг?
А в ситуації з ТОВ "Ю.Б.К. Стройнивест", що отримала ділянку на мисі Сарич, за словами все того ж мера Севастополя, інтереси компанії представляв керівник юрфірми Коструби Роман Дюкар, а сам Коструба, представляючи Севастопольську МДА, у суді підтримував позов "Ю.Б.К. Стройинвеста" до міста про визнання права користування земельною ділянкою.
І перелік подібних історій можна продовжувати довго.
Як живе Коструба в Україні?
Попри те, що пан Коструба, з огляду на все, неабияк наближав прихід Росії до Криму – з початком окупації він виїхав з півострова. Злі язики стверджують, що головною причиною стрімкого виїзду була якраз таки історія з "кримським золотом", у контексті якої звучало його прізвище.
Як би там не було, причини, що змусили Кострубу залишити півострів, мали бути вагомими. Бо ж йому дійсно було що втрачати. Так, у Севастополі у Коструби була простора квартира. Право власності на ще одне житло він ділив зі своєю тещею Оленою Вознюк, на яку, до речі, на окупованому півострові зареєстровано ще декілька квартир.
Втім, і на материковій частині України родина вимушених переселенців досить швидко обжилася – на заздрість іншим колегам-юристам, що далеко не всі можуть собі дозволити так швидко придбати дорогу нерухомість у столичному регіоні.
На пані Вознюк, наприклад, оформлено будинок під Києвом, в елітному селищі Козин на березі Дніпра – його було придбано вже після переїзду на материк. Знайомі сім'ї розповідають, що у власності родини Коструб є й кілька дорогих автомобілів. Наші джерела стверджують, що постійно проживає Коструба у "Новопечерських Липках" у столиці, однак це житло зареєстроване на сторонню людину.
Основним бізнесом у Києві в Анатолія Коструби є все та сама юридична фірма "Прімус інтер парес". Паралельно він є професором кафедри цивільного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Подейкують, що Коструба навіть готується очолити цю кафедру. Щоправда, як саме професор може керувати кафедрою і навчати студентів, проживаючи не в Івано-Франківську, а в Києві – залишається загадкою.
На додачу до викладацької діяльності та юридичної практики, Анатолій Коструба ще й примудрився стати членом вражаючого переліку різних науково-консультативних рад: при Верховному суді (звідки був вилучений 2020 року), при Конституційному суді, при Незалежній асоціації банків. Він входить до експертних рад Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та при Представництві президента в АРК, а також до наукової ради Міністерства освіти та науки.
І жодна з цих установ та об’єднань, як і Прикарпатський університет імені Стефаника, досі публічно ніяк не реагували ні на бурхливе минуле Коструби у Криму, ні на його участь у проросійських організаціях та антиукраїнських заходах.
Ба більше: як нам стало відомо, не так давно Кострубу звинуватили у плагіаті. Написану в співавторстві з колегою статтю, за наявною у редакції інформацією, Анатолій Володимирович начебто опублікував під своїм іменем – і наразі його колега звернувся з відповідною скаргою до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти). Публічної реакції щодо цього серйозного звинувачення на адресу Коструби – нема.
Ця незрозуміла "короткозорість" разом із тим, наскільки легко і просто раніше нікому не відомому юристу з Криму вдається підніматися кар’єрними сходинками, викликає враження, що кар’єрою пана Коструби опікуються таємні впливові покровителі. Не виключено, з представників проросійських сил.
Навіщо ж самому Анатолію Володимировичу розгортати таку активну діяльність на громадських засадах? На це питання навряд чи відповість хтось, окрім нього самого. Чи правоохоронних органів, які мали би в умовах війни проводити хоча би поверхову перевірку людей, що потенційно можуть мати зв’язки з окупантами та колаборантами – і претендують на якісь посади в Україні.
Публічно Анатолій Коструба виступає не дуже активно. Втім, окремі тези, які він обережно, але послідовно просуває на різного роду конференціях та засіданнях, в інтернеті відшукати не складно. Стосуються вони окупації Криму. І у сухому підсумку зводяться до певної легалізації окупаційної влади та юрисдикції РФ на українському півострові.
Приміром, під благородним приводом захисту конституційних прав кримчан під час науково-практичної конференції з питань протидії російській агресії в Криму (жовтень, 2018 року) пан Коструба фактично відстоював необхідність визнавати документи, видані в Криму окупантами . А під час міжнародної конференції "Право власності: європейський досвід та українські реалії", організованої Верховним судом України, він критикував закон "Про забезпечення прав і свобод громадян і правовий режим на тимчасово окупованій території України". "Законодавче закріплення нікчемності повноважень і діяльності органів управління, створених на тимчасово окупованій території, заважає проведенню розумних судових процедур у порядку, встановленому процесуальним законодавством України", – стверджував тоді Коструба. Особливо негативно на "можливості забезпечити права осіб на ефективний засіб юридичного захисту", на думку Коструби, вплинула зміна територіальної підсудності розгляду спорів, адже кримські суди опинилися під повним контролем РФ.
Насправді, тривожно виглядають не публічні виступи пана Коструби – які можна трактувати з різних боків. Особливу тривогу викликає непублічний пласт діяльності людини, що послідовно впродовж багатьох років дотримувалася проросійських поглядів, співпрацювала бізнесово та політично з майбутніми колаборантами та поділяла погляди кума Путіна Медведчука. Що він говорить людям, від яких залежить ухвалення рішень у важливих державних питаннях, за зачиненими дверима? Які тези просуває? На які важелі має можливість натискати у контексті "кримського питання"? Чи повністю виключено вірогідність, що Анатолій Коструба є не кримським вигнанцем, а російським агентом?
Відповідей на ці питання наразі немає.