Крим задихається без води, в України є джокер для Кремля – Куніцин

У Криму склалася критична ситуація з прісною водою. Реальних запасів на анексованому півострові залишилося на 2 місяці. Підприємства хімічної промисловості в Армянську і Красноперекопську опинилися на межі екологічної катастрофи.

Відео дня

Кремль може зважитися на військову ескалацію, щоб отримати контроль над Каховським водосховищем і шлюзами в районі Таврійська й Каховки. Але для України питання води в Крим – джокер, який необхідно вміло використовувати. Про це та багато іншого в ефірі Obozrevatel TV розповів ексглава Ради міністрів АРК Сергій Куніцин.

– Зараз більшість експертів говорять про те, що в Криму будуть проблеми з водою. Чи відомо вам про те, що йде торг: ми (Москва) даємо вам (Києву) Донбас, а ви воду в Крим?

– Ні, я про такі торги не знаю. У президента жорстка позиція, принаймні на сьогоднішній день, про те, що воду в Крим на Донбас міняти ніхто не збирається.

Насправді ситуація з водою критична, тому що казки, які там розповідають, не відповідають дійсності.

– Що ви маєте на увазі?

– Про те, що намагаються перекинути воду з одних водосховищ в інші, і про те, що "нам води вистачить". Насправді не вистачить.

Водою себе може забезпечувати місто Севастополь – там Чорноріченське водосховище на 65 мільйонів кубометрів. Але раз на 20 років буває посуха. Цього року не було ні снігу, ні дощів, з Ай-Петрі мало що туди прибуло.

Я пам'ятаю, як 1995 року була посуха. Ми возили воду в місто по 200 водовозок із двох флотів. Із Міжгірського водосховища під Сімферополем, яке наповнювалося за рахунок Північно-Кримського каналу, ми кинули резервний водогін завдовжки 73 кілометри, і це тоді врятувало місто.

– Чи загрожує посуха цього літа?

– Наскільки мені відомо, запасів водосховища не більше половини від 65 мільйонів. Це теж серйозна ситуація. Але Севастополь, Ялта, Алушта за рахунок гірських струмків масиву Ай-Петрі, підземних вод ще якось можуть триматися.

Але Судак, Феодосія, Керч, весь степовий Крим без Північно-Кримського каналу прожити не можуть.

За рахунок чого вони жили всі ці роки? Набурили десятки тисяч свердловин. Доходило навіть до того, що люди бурили ліві свердловини за 2 тисячі доларів.

Усе рисове господарство вимерло. А Крим виробляв 50% рису України. Кримський республіканський рибокомбінат у районі Красноперекопська, який вирощував 80 тонн риби, не працює, всі озера осушені.

За рахунок того, що канал існував 50 із гаком років і дренував, у підземних горизонтах скупчилася частина прісної води. Плюс із Тайганского водосховища під Білогірськом вони перекидали воду.

Але на сьогоднішній день вони виснажили свої ресурси.

З Кубані вони фізично не можуть подати воду. Я знаю, що такий проєкт розроблюють, але уявляєте, що таке через Керч-Єнікальський канал кинути трубу діаметром 150 метрів? Вони не можуть, як у Сінгапурі, витратити 100 мільярдів доларів на те, щоб опріснювати морську воду.

Реальних запасів води на 2 місяці. Навіть якщо допустити, що вони за рахунок якихось перекидань зі свердловин можуть напоїти 2,5 мільйона жителів Криму й Севастополя, то, по-перше, там у кілька разів зросло угруповання російської армії. По-друге, туди приїжджає багато людей і осідає. По-третє, промисловість взагалі не зможе працювати.

Згадайте, як кілька років тому на заводі "Титан" була екологічна катастрофа. За рахунок чого вона сталася? Там існує кислотонакопичувач, у який скидають відходи від виробництва двоокису титану.

Дніпровська вода завжди служила опріснювачем, який розбавляв їх до безпечної консистенції. Як я розумію, через те що води немає, рівень кислоти підвищився, і це мало не призвело до екологічної катастрофи. Сильно постраждав Армянськ, прилеглі села.

– Чи може повторитися катастрофа зараз?

– Я думаю, що все можливо. Насправді той же Армянськ живе за рахунок прісної води, яка подається по свердловинах із Херсонської області.

Я думаю, що на небезпеку екологічної катастрофи варто звернути дуже серйозну увагу, тому що Красноперекопськ і Армянськ – це 45% промислового виробництва всього Криму.

Там критична ситуація з водопостачанням. Без України вони не зможуть вирішити цю проблему, тому що об'єктивно такого обсягу води не існує.

– За кілька років Крим може повністю висохнути?

– Керч і Феодосія без дніпровської води вже сьогодні задихаються. А весь степовий Крим – це ще і зрошуване землеробство. Там у 4 рази знизився рівень врожайності, там уже пилові бурі й солоні озера.

У тому ж Красноперекопську, де я був мером, безпосередньо за Північно-Кримським каналом було солоне озеро. Його вже нема. Але вся та сіль залишилася, вона піднімається пиловими бурями, і в людей уже починаються проблеми з легенями.

– Що в такому разі робити Україні? З одного боку, ми не постачаємо воду, тому що розуміємо, що насамперед її будуть використовувати військові та промисловість на користь російської влади. З іншого боку, ми сподіваємося, що Крим повернеться, і нам доведеться все це відновлювати.

– Насправді це непросте питання.

Пані Поклонська звернулася до ООН, що це мало не геноцид – те, що Україна не дає воду. Домовляються до того, що Дніпро починається в Росії. Тоді давайте згадаємо про те, що на момент розвалу Радянського Союзу сім мільйонів українців жили в Росії й розвідували газопроводи в Тюмені. Скажемо, що природний газ теж ми добували, тож давайте нам його безкоштовно. А керівництво Росії, Криму не зверталося.

Якщо Володимир Зеленський, ставши президентом, хотів домогтися миру на Донбасі, хотів обміну полоненими, він вийшов на президента Росії, як би хто його не критикував, і пішов цим шляхом. Але Росія ж так не робить.

Хто така Поклонська? Одна з депутаток Держдуми Росії, яку Україна не визнає.

Як я розумію, робляться певні спроби через наших партнерів по нормандському формату якось спонукати Україну до цього питання, але ніяких офіційних звернень немає.

Насторожує те, що, як пишуть американські експерти, Росія може піти на якісь дії.

– На військову ескалацію?

– Так, на військову ескалацію, тому що Херсон їм не потрібен, їм потрібне Каховське водосховище, їм потрібні шлюзи в районі Таврійська й Каховки. Без цього воду в Крим не подаси.

На цей аспект потрібно звертати особливу увагу. Ми вже переконалися і щодо Криму, і щодо Донбасу. Тоді теж ніхто не очікував, що це станеться, але сталося.

Треба бути напоготові. І наскільки мені відомо, президент України, Генеральний штаб вжили відповідних заходів щодо цієї ситуації. Усі чудово розуміють – сусід у нас такий, що очікувати можна чого завгодно.

– Як ви думаєте, підуть на те, щоб зі зброєю відвойовувати, відкривати шлюзи?

– Після Тузли, на якій мені довелося відстоювати територію українського острова, я чудово зрозумів, що чекати можна чого завгодно.

Хто міг спрогнозувати події на Тузлі? Два президенти – Леонід Кучма і Володимир Путін – зустрілися, роз'їхалися, а наступного дня нам почали насипати чотирикілометрову дамбу, і це тривало протягом місяця. Залишалася доба для того, щоб з'єднати дамбу з островом. Якби не жорстка позиція президента, силовиків, кримської влади, прикордонників, Збройних сил, якби ми не затопили дві баржі вночі, невідомо, чим би все завершилося. Думаю, що закінчилося б погано.

Сьогодні світопорядок настільки змінився, тим паче через коронавірус весь світ зайнятий своїми проблемами. Тому краще бути готовим і не дуже сподіватися на те, що зараз хтось стане поруч із нами з багнетами.

– У скільки може обійтися відновлення Північно-Кримського каналу?

– Неможливо завтра підняти шлюзи – і пішла вода. Це робота не одного дня й не одного місяця. Потрібні колосальні капіталовкладення, щоб привести його в працездатний стан. Потрібно один-два мільярдів доларів. Там до ста іригаційних споруд, 54 каскадні насосні станції, які повинні подавати цей величезний обсяг води – мільярди кубометрів. Вони ж не працюють уже 6 років.

Я як експрем'єр-міністр хочу сказати, що до того, як Крим був анексований, центральний уряд ніколи не продавав воду півострову. Ба більше, з держбюджету щорічно виділялося 100 мільйонів гривень на електроенергію для подавання води, яка надходила безкоштовно.

Тому, коли говорять, що бюджет Криму може себе забезпечувати, хочу сказати, що Крим завжди був дотаційним і залишається таким на сьогоднішній день, хоч всі податки там залиш. За Союзу там було багато промисловості оборонного комплексу – вона зупинилася. Доходів від курортів ніколи не було на мільярди.

Але питання про те, продавати чи не продавати воду в Крим, лежатиме в політичній площині – у площині президента, парламенту, Кабінету міністрів України. Ключі від нього в Києві, а не в Москві.

– Як Україна може використати цю ситуацію в питанні Донбасу?

– Насправді вода в Крим – це український джокер. Надзвичайно важливо знайти його формулу використання.

Києву, звичайно, непросто в цій ситуації, з урахуванням громадської думки, з урахуванням того, що територія окупована, того, що стільки наших захисників і місцевих жителів загинуло на Донбасі.

Хоча щодо Мінська з ТКГ знайшли хороший хід. Ви хотіли, щоб були присутні люди з окупованих територій? Так у нас із Донбасу 1,3 мільйона переїхало. У ТКГ беруть участь люди, які народилися, виросли, керували на Донбасі.

– Але чи буде від цього якийсь позитивний ефект?

– А які варіанти? А якщо нічого не робити? Україна повинна робити нестандартні кроки. Вона їх зробила. Як Зеленський домігся нормандського формату? Ніхто не вірив, але розвели сили в трьох місцях, знезброїли Росію, змусили її сісти за стіл переговорів. Може, навіть було вжито не зовсім популярних заходів, але вдалося повернути військовополонених.

– А Росія не буде відповідати так само нестандартно?

– РФ всіляко дистанціюється від своєї участі на Донбасі, хоча всі й розуміють, що вона там наявна, тому й не може давати асиметричну відповідь.

А як скажуть у так званих ДНР і ЛНР – подивимося. Але що можна сказати про цих людей? Що вони не донеччани, не луганці? Ні. Україна зробила свій крок – робіть ви, пропонуйте, а ми подивимося.

Я вважаю, що можна було б створити експертні ради з авторитетних донеччан, луганців, які живуть і працюють на підконтрольній території.