Ким виявився наймолодший маніяк у СРСР: історія злочинця, який убивав маленьких дітей

10 хвилин
21,3 т.
Володимир Винничевський

Злочини одного з найжорстокіших маніяків часів раннього Радянського Союзу Володимира Винничевського досі жахають. Цей хлопець із благополучної сім'ї у свої 16 скоїв до двадцяти спроб убивства, позбавивши життя вісьмох дітей віком від двох до чотирьох років.

Школяру-душогубу суд виніс найсуворіший вирок – розстріл. Історію наймолодшого маніяка СРСР нагадало видання "МК", публікуючи дані з розслідування гучної справи (щоб подивитися фото, доскрольте новину до кінця. Увага! Стаття містить матеріали, які можуть шокувати).

Ким був Володимир Винничевський

Майбутній злочинець народився 8 червня 1923 року в Свердловську, в міру забезпеченій за тими роками сім'ї. Батько непогано заробляв, будучи майстром в одному з комунгоспів, мати працювала рахівницею, і кошти для існування у них були завжди. Але їхній син не міг похвалитися відмінним здоров'ям – із раннього дитинства постійно хворів, а також заїкався.

Відео дня
Володимир Винничевський у підлітковому віці та з батьками у дитинстві

У школі хлопчик з одного боку виділявся серед однокласників своїм багатим виглядом: носив шкіряні черевики, хороший костюм і навіть справжній танкістський шолом. У нього практично завжди водилися пристойні кишенькові гроші, а крім велосипеда у школяра був ще й швейцарський складаний ніж.

Хоча за таких матеріальних "козирів" юний Винничевський не був у центрі уваги однолітків – цурався інших, вважав за краще бути наодинці. Однокласники і його мати пізніше згадували, що той був потайний, мовчазний, ніколи ні про що не розповідав. А рідні стверджували, що причиною його заїкання став нещасний випадок у ранньому дитинстві: хлопчик упав у глибоку яму і дуже злякався, а ще сильно вдарився головою.

"Хтозна, чи не призвела саме ця травма згодом до деформації психіки, що перетворила пацана на справжнього монстра", – йдеться в матеріалі.

Першотравнева вулиця у Свердловську, на якій проживала перша жертва маніяка. Як виявилося пізніше, вбивця жив у сусідньому будинку – він зліва на другій частині фото

У школі Винничевський спочатку вчився непогано, проте потім утратив інтерес до всіх уроків, за винятком співу (за свідченнями тих, хто його знав, співав він чудово). У п'ятому класі неуспішного учня залишили на другий рік. Так він опинився в одному потоці з майбутнім знаменитим скульптором Ернстом Неізвєсним. Хлопці зблизилися, між ними виникли начебто довірчі стосунки, адже однокласник навіть намагався обговорювати з приятелем найінтимніші теми. Пізніше Неізвєсний розповідав про Винничевського:

"Він був дуже сумирний і сором'язливий, любив самотність. Буваючи з ним разом, я вів розмови про дівчаток, він завжди відгукувався про них із якоюсь гидливістю і говорив, що не любить і ніколи не мав статевих зносин".

Тоді приятель, певно, й уявити не міг, що ховалося за цією сором'язливістю і зневагою до протилежної статі.

Жорстокість наймолодшого маніяка в СРСР

Свердловський жах почався в середині липня 1938 року, коли стало відомо про зникнення Герти Грибанової, якій не виповнилося ще й чотирьох. Після декількох днів пошуків дитину знайшли в заростях саду, розташованого по сусідству з будинком, де вона жила, – труп був замаскований оберемками трави. На тілі дитини нарахували вісім ножових ран, зокрема на голові, крім того, медексперт визначив, що злочинець спочатку придушив дівчинку.

Жертви Винничевського, його портрет, зроблений під час слідства, і чотири томи кримінальної справи щодо маніяка

Але його пошуки не дали результату, а в місті відтоді почали регулярно траплятися все нові напади на маленьких дітей. До того ж правоохоронці спочатку не могли зрозуміти, що їх здійснює одна і та сама людина. Маніяк не обирав між хлопчиками і дівчатками, "полював" у різних районах Свердловська і навіть декілька разів виїжджав в інші уральські міста.

До міліції тоді одне за одним надходили заяви про зникнення малолітніх дітей. Когось із них вдавалося знайти – мертвими: на околицях міста в лісі, на городах, у покинутих будівлях, у вигрібних ямах громадських туалетів. Усі вони були задушені або вбиті ножем і, здебільшого, зґвалтовані неприродним способом.

"Тіла своїх жертв він намагався заховати. Діяв залежно від пори року: взимку закопував у замет, восени і влітку закидав гілками, травою, листям. А потім придумав і зовсім бузувірський прийом – скидав їх у ями туалетів, які стояли мало не в кожному дворі. Розрахунок покидька був продуманий: сильні "аромати" відхожого місця надійно перебивали трупний запах", – ідеться в статті, де згадуються матеріали про молодика-маніяка, котрий орудував на Уралі наприкінці 1930-х, які зібрав ветеран органів військової прокуратури Андрій Сухомлинов.

Матеріали справи
Жертви душогуба, які вижили, і жодних зачіпок

На щастя, далеко не всі напади невідомого злочинця закінчувалися смертю його жертв. Першим, хто вижив, виявився чотирирічний Боря Титов. Його викрали на початку зими 1938 року з ґанку власного будинку разом із санками. Матір відлучилася буквально на декілька хвилин, а коли повернулася, то побачила вдалині якогось чоловіка, який швидко відвозив геть її сина.

Наздогнати викрадача жінка не змогла. Хлопчика потім знайшли на пустирі біля паркану – напівзадушений він лежав засипаний снігом у заметі. Борю врятували, але через свій юний вік він не зміг описати викрадача.

Сліди задушення на шиї однієї з жертв маніяка, які вижили; Рая Рахматуліна після нападу

Ще одним свідком стала чотирирічна Рая Рахматуліна, яку вбивця затягнув у будку туалету в дворі її будинку. Маніяку завадив шум, тому він пошматував дівчинці ножем обличчя і кинув її у вигрібну яму, сподіваючись, що та потоне. Рани виявилися не смертельними для маленької, її врятували. Дитина була перелякана і не змогла точно описати нападника, плутаючись не тільки в описі одягу, але й у визначенні статі.

Вижила і трирічна Аля Губіна, яку нелюд також украв із двору, затяг у лісопаркову зону й зґвалтував. Злочинець завдав дівчинці декількох ударів ножем, один із яких буквально випатрав дитину. Трапилося це у вихідний за кілька десятків метрів від компанії відпочивальників, і ніхто нічого не помітив. Дівчинку знайшли в калюжі крові серед власних нутрощів. Хірурги під час 16-годинної операції зробили диво і врятували дитину. Але тут теж не було ні свідків, ні доказів злочину.

Єдиною зачіпкою був відламаний кінчик ножа, що залишився в черепі першої жертви маніяка.

Уламок ножа в черепі першої жертви Винничевського і наслідки нападу маніяка на тілі Алі Губіної, яка вижила
Затримали на гарячому

Лише наприкінці весни 1939 року, коли кількість зафіксованих таких епізодів наблизилася до півтора десятка, слідчі зрозуміли, що всі кримінальні події з дітьми – справа рук одного злочинця. Його описали як молоду людину не дуже вражальної комплекції.

За відсутністю конкретних прикмет убивці слідчі перевіряли поспіль всіх тюремників. Декілька десятків найбільш підозрілих затримали, оскільки дехто навіть зізнався у цих убивствах. Проте більшість із них, після виявлення алібі або розбіжностей у свідченнях, відпускали. Адже напади на малюків продовжувалися.

Матеріали справи щодо Винничевського

Щоб досягти результату в затриманні злочинця правоохоронці перейшли на посилене потайне патрулювання вулиць Свердловська. У місто скерували додаткові групи, мобілізували навіть курсантів. Усі співробітники виходили на чергування в цивільному, але були озброєні. Їм наказали звертати увагу на підозрілих дорослих із маленькими дітьми, простежити за ними.

Незабаром після початку операції справжнього вбивцю спіймали прямо на місці злочину. В один із жовтневих днів 1939-го останньою жертвою свердловського маніяка мало не став трирічний Слава Волков, викрадений біля під'їзду. Молодого чоловіка, який вийшов із трамвая з маленьким хлопчиком, помітило троє курсантів школи міліції.

Один із туалетів, у вигрібну яму якого вбивця кинув свою жертву; інших жертв маніяка знаходили в лісі

Невідомий, не помічаючи, що за ним стежать, повів малюка стежкою в глуху частину лісу, там він різко штовхнув його на землю і почав знімати з нього одяг, душити. Курсанти затримали зловмисника, в матеріалах справи про це писалося, що вбивця, побачивши, що його спіймали, вигукнув: "Шкодую, що життя закінчилося!".

Хлопець спритно маскував свої садистські нахили

Спійманим на гарячому Винничевський на допитах не намагався викручуватися і одразу почав давати свідчення.

Місцеві жителі були здивовані лукавістю зловмисника. Виявилося, що у "зовнішньому" житті для всіх, хто його знав, – рідних, сусідів, однокласників – Винничевський був тихим, старанним. Він навіть став комсомольцем і брав участь у громадських заходах.

Слідчим же він розповів, що шукав жертв, блукаючи дворами: якщо бачив малюка, який самотньо гуляв, затівав із ним розмову, намагаючись чимось зацікавити, щоб потім безперешкодно, без крику і плачу, відвести дитину в затишне місце. Комусь обіцяв купити морозиво, у когось викликав довіру до себе, пригощаючи дорогими цукерками тощо. Бувало, в розпал такої словесної "обробки" з'являвся хтось із дорослих. Тоді хлопець пояснював, що є активістом збору брухту і намагається з'ясувати, чи немає десь у дворах непотрібного старого заліза, за яким можна буде прийти з бригадою його підшефних піонерів. Так Винничевському завжди вдавалося благополучно піти з місця невдалого злочину.

Докази у справі наймолодшого маніяка в СРСР

Свої жорстокі злодіяння він здійснював також продумано, вміло заплутуючи слідчих. Наприклад, не тільки варіював місця нападів, але й неодноразово змінював знаряддя вбивства. Спочатку діяв звичайним кухонним ножем, потім замінив його викруткою, використовував подарований батьком фірмовий швейцарський ножик, а багатьох малюків просто душив.

Матеріальної користі у звірячих вчинках Винничевського не було, водночас підліток із деформованою психікою зізнався, що отримував задоволення, ґвалтуючи і вбиваючи беззахисних маленьких дітей.

"Вимагаємо розстріляти нашого сина"

Показання, які давав Винничевський, піднесли слідчим декілька неприємних "сюрпризів". За їхніми даними, першою жертвою маніяка стала вже згадана Герта Грибанова. Однак сам злочинець зізнався, що ще до того він уже вбив двох малюків. Дізнатися їхні імена так і не змогли. З'ясувалося, що тоді, навесні-влітку 1938-го, в міліцію не надходило заяв про зникнення дітей.

Взуття та одяг Винничевського

На допитах серійний неповнолітній вбивця розповів, як вів своєрідну "бухгалтерію": на листочку паперу, захованому вдома, він у зашифрованому вигляді записував, коли і де здійснював убивство. Для слідчого нелюд навіть викреслював із пам'яті докладні схеми, пояснюючи, як знайомився із тим чи іншим малюком, куди його вів, де нападав і ховав жертву.

Для всіх, хто знав Винничевського, інформація про вчинені ним злочини виявилася приголомшливою. Навіть батько і мати школяра-душогуба були настільки вражені, що вирішили винести власний вирок сину. Вони принесли до редакції місцевої газети лист-заяву: "...Ми, батьки, зрікаємося такого сина і вимагаємо застосувати до нього найвищу міру покарання – розстріл. Таким виродкам у радянській сім'ї життя бути не може. 1 листопада 1939 р." Хоча пізніше материнський інстинкт узяв гору, і жінка докладала всіх зусиль, щоб врятувати сина.

Схема одного з убивств, власноруч складена Винничевським

Сам Винничевський спочатку ставився до затримання спокійно, вважаючи, що страти йому вдасться уникнути через неповноліття, тому активно співпрацював зі слідством. Насправді ж юний вік тоді вже не був перешкодою для найвищої міри покарання. Засідання суду, що відбулися в січні 1940 року, закінчилися винесенням вироку – розстріляти.

Адвокат спробував урятувати свого підзахисного від смерті, зробивши основний акцент на його психічне нездоров'я. Злочинця відправили для додаткового обстеження, проте фахівці не знайшли підстав для пом'якшення провини, хлопця визнали осудним.

Володимир Винничевський, на другій частині фото – в день затримання

Юний серійний вбивця і сам спробував боротися за своє життя. В архіві зберігся лист Винничевського про помилування:

"Скарга. Я... був засуджений до вищої міри покарання. Протягом 1,5 року я займався звірячими злочинами для статевого задоволення. Повністю визнаю свою провину... Почав свої злочини з 14 років, а потім мені важко було припинити їх, нікому було зупинити мене, адже ніхто не знав про мої злочини. Я ще молодий, і якщо мене не дадуть найвищої міри покарання, то зумію спокутувати свою провину. Прошу зберегти мені життя. 28 серпня. Винничевський".

Клопотання наймолодшого маніяка в СРСР залишили без задоволення – Володимира Винничевського розстріляли 11 листопада 1940-го, на той момент йому не було ще й 17 з половиною років.

Як повідомляв OBOZREVATEL, за часів Радянського Союзу орудувало чимало таких жорстоких маніяків. Наприклад, уже у декількох поколінь на слуху ім'я Андрія Чикатила. Однак не тільки він жахав людей, які боялися навіть виходити на вулицю. Про шістьох найжорстокіших маніяків СРСР читайте за посиланням.