Хмільне і "живе": що ми знаємо про розливне пиво і що здивувало барного блогера в результаті одного експерименту

Хмільне і 'живе': що ми знаємо про розливне пиво і що здивувало барного блогера в результаті одного експерименту

Авжеж ви звертали увагу на велику кількість кіосків на вулицях спальних районів із привабливими назвами в стилі "живе пиво"? Я вирішив, як барний експерт і проповідник культури пиття, провести експеримент-розслідування та з’ясувати: чому торгові точки з розливними пивними і не тільки напоями в нас такі популярні та чи немає тут якогось хитрого секрету? Але перед цим озброївся інформацією і фактами з відкритих джерел, і навіть трохи заглибився в історію.

Зброджені напої: минуле і теперішнє

Наші предки в ролі святкового напою вживали медовуху (з меду), пиво (з хмелю), збитень, а також різноманітні настоянки. Однак їхня міцність була не більше 10% і бродили вони в природний спосіб (спирт винайшли значно пізніше). Збитень вважався цілющим напоєм – це суміш медовухи і різних цілющих трав, вживали його гарячим.

У деяких країнах Європи пивна культура є одним із національних символів і предметів гордості. Якісне, вироблене із дотриманням санітарних норм і технологій пиво не псується, хай де було вироблене.

Відео дня

Яке пиво п’ють зараз?

Не вдаючись у деталі видів і типологій пива, варто відзначити: 80-90% світового виробництва пива припадає на лагер. Цей напій готується методом низового бродіння за температури 4-9°C. Лагер може бути світлим і темним, фільтрованим і нефільтрованим.

Окремою категорією вважаються елі. Це пиво, приготоване способом верхового бродіння на основі солоду. До його складу входять дріжджі, а технологія виробництва передбачає дотримання температури 15-24°С.

Збродженим слабоалкогольним напоєм (але не пивом і не елем) також вважається сидр. Але отримується він, на відміну від пива, шляхом зброджування фруктового соку.

Культура вживання розливного пива в сучасній Україні бере початок в радянському минулому. Сьогодні вона отримала нове дихання, "причепурилася" в сучасний вигляд і гуляє в масах.

Чому ж у нас останніми кількома роками дуже популярні пивні магазини і кіоски з "живим пивом"? Звідки з'явився цей термін, ніде не відомий в світі, і чому такі напої такі затребувані?

Експеримент і перші результати

Я вирушив пробувати "живе пиво". Обійшов близько восьми точок у своєму районі, придбав зразки різних сортів для тестування. Також для чистоти експерименту купив ті самі марки пива в пляшках у супермаркеті, щоб вдома все продегустувати "наосліп" і спробувати визначити на смак, чи є різниця. І якщо так, то яка саме. Крім того, вирішив порахувати, де ж усе-таки дорожче. У процесі закупівель я поспілкувався з продавцями крамничок, з покупцями, вивчив сайти виробників і магазинів (у яких вони є). І ось, що вдалося з'ясувати.

Причини, через які люди купують зброджені напої на розлив: близько до дому, великий вибір і приваблива ціна. Також існує думка, що пиво там свіже. Мовляв, постачається воно прямо від виробника.

Вибір справді великий. З усього, що я побачив на полицях, запам'яталися зброджені напої з інтригуючими назвами "Фраголіно", "Вершки і полуниця", "Піна колада", "Вишня з ромом", "Медове пиво" і навіть "Збитень". Представлені різні сорти світлого і темного пива. А ось на питання, чому це пиво називається "живим", багато продавців не змогли відповісти.

У певне сум’яття мене привели "елі", вироблені, за словами продавців-консультантів, на основі – увага – яблучного соку! Заінтригований цим фактом, я придбав кілька таких незвичайних "елів" на дегустацію. Смак збентежив: на ель абсолютно не схоже. Вирішив ознайомитися з описом таких "елів" на сайтах розливних мереж і виявив цей напій не в категорії "Пиво", а "Інші напої". На етикетці – напис "Ель", а в описі – "Напій зброджений газований" з характеристиками, дуже близькими до сидру. Така підміна понять, м'яко кажучи, здивувала.

Що стосується цін на пиво в розливних магазинчиках: середня ціна за літр – від 30 до 100 гривень. Пляшкове і банкове пиво з найближчого супермаркету виявилося дешевшим. На смак визначити, де "живе", а де ні, мені, незважаючи на мій багатий досвід, не вдалося.

Що не так з пивною культурою в Україні

По-перше, з’ясувалося, що професійного терміна "живе пиво" в пивоварінні не існує. Ні в європейських, ні в американських класифікаторах. Це не більше, ніж рекламний хід для збільшення продажів: назва "живе" викликає у покупця більше довіри, бо асоціюється з якістю і натуральністю.

Коректна назва такого пива – "непастеризоване". Топербто яке не пройшло термічної обробки, а отже, у ньому залишаються живі культури дріжджів. Воно маєє більш насичений смак і злегка гірчить. Що стосується часу зберігання – справді, термін придатності його менший, ніж у пастеризованого, яке придатне до вживання протягом щонайменше трьох місяців. Але все залежить від умов виготовлення, якості сировини, дотримання технологій виробництва та зберігання пива.

Будь-яке якісне пиво має зберігатися довго. Тому заява "живе, тому з коротким терміном зберігання" – просто маніпуляція. Швидко псуватися пиво може радше тому, що не дотримано всіх норм виробництва, транспортування та санітарної обробки тари.

По-друге, як вдалося з'ясувати, деякі недобросовісні виробники і розливні торгові точки вводять в оману споживачів: назви напоїв не завжди відповідають технології виготовлення. Таким чином використовуються прогалини в українському законодавстві, у якому відсутня чітка класифікація й визначення видів зброджених напоїв, і економляться кошти на оформлення додаткових ліцензій. Про це я дізнався від голови авторитетної галузевої організації, який звернув увагу на мій експеримент-розслідування.

Звісно, є невеликі приватні пивоварні, які виробляють обмеженими партіями якісний власний продукт – крафтовий (у перекладі – "ремісничий"). Однак усе одно якість і визначення таких продуктів у законодавстві не прописані і не регулюються.

Кілька висновків і порад

  1. Не варто беззастережно вірити назвам напоїв у магазинах на розлив. Читайте склад. Адже, як засвідчила практика, напої на основі спирту й барвників можуть бути представлені з маркуванням "Сидр", а на основі фруктового соку можуть реалізовуватися як "Ель".

  2. Якість і смак напоїв із магазинів на розлив доволі сумнівні. Смак у деяких випадках не схожий на пиво взагалі. У тих самих крафтових пивоварнях при різних закладах пиво значно смачніше і викликає більше довіри.

  3. Чи варто й казати, що ціна половини літра напою з найближчого кіоска на розлив буде здебільшого вища, ніж такого самого сорту — у фабричній тарі із супермаркету. Зекономити навряд чи вийде.

  4. Найбільше засмутило, що в багатьох різних торгових точках не доступні для ознайомлення відповідні сертифікати на представлені напої чи документи, які підтверджують якість харчової продукції.

Тому важливо мислити критично і не лінуватися виявляти допитливість. Цікавитися перед купівлею, що за виробник, де локалізований, чи є сертифікат на продукцію. Якщо є така опція – перед купівлею краще продегустувати напій. Також варто враховувати, що великі виробники мають змогу дотримуватися всіх технологій виробництва пива і обробки кегів, а маленькі й невідомі – не завжди.

Загалом формат торгових точок з напоями на розлив має право на існування, і в нього є власні прихильники. Але все ж таки хочеться бути впевненим у якості, смаку і безпеці для здоров’я продукту, який купуєш. І бажано, у його відповідності своїй назві. Проте, на жаль, довіри напої з точок на розлив особисто в мене не викликали.

Раджу бути уважними і берегти своє здоров’я.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.