Ескалація на Донбасі: що має робити держава Україна

Ескалація на Донбасі: що має робити держава Україна

Пропонуємо вашій увазі стратегію дій України у зв’язку з ескалацією на Донбасі.

Частина I. Цілі ескалації та мотивація РФ.

Пропонується розбити цілі військово-політичного загострення на дві категорії: глобальні, які не пов’язані з Україною та регіональні, які мають до неї безпосереднє відношення.

Глобальні:

  1. Підняття ставок у політичному протистоянні з Заходом (США та ЄС) на тлі загострення відносин між ними та переформатування міжнародних процесів після зміни влади у США;

  2. Посилення протиріч між західними союзниками (США, Великою Британією, Францією, Німеччиною) у питаннях безпеки на Євразійському континенті;

  3. Реконсолідація політичного впливу з метою повернення у світову політику у якості глобального гравця, з яким вимушені розмовляти по ключових темах міжнародної безпеки, повернення до ялтинсько-потсдамського поділу світу, де Росія як спадкоємиця СРСР є ключовим гравцем і має зону виключних інтересів, визнану усіма іншими сторонами;

  4. Заручитися нейтралітетом або обмеженим прийняттям США домінуючої ролі РФ у своїй периферії (Україна, Білорусь, Казахстан, Південний Кавказ);

  5. Здійснити тиск на європейські країни з метою виходу на прийнятний компроміс по розподіленню зон впливу на пострадянському геополітичному просторі;

  6. Завдати превентивного удару або продемонструвати готовність завдати такий удар на одному з кризових майданчиків, щоб відмовити Захід від спроб дестабілізації внутрішньополітичної ситуації у РФ.

Регіональні:

  1. Розіграти “українську карту” для внутрішньої аудиторії для мобілізації прихильників перед виборами у Держдуму, де одним з головних елементів стане “захист російських людей” і з метою превентивної каналізації протестних настроїв;

  2. Примусити Україну відкрити доступ до Північно-Кримського каналу, або почати переговори про це, або отримати доступ до нього шляхом проведення обмеженої військової операції;

  3. Схилити Україну до переговорів з бойовиками ОРДЛО;

  4. Економічна блокада України через посилення тиску на Азовське море та ускладнення роботи чорноморських портів;

  5. Дестабілізація внутрішньополітичної ситуації в Україні з метою як мінімум послаблення політичної влади і схиляння її до поступок у переговорах, а як максимум доведення ситуації до хаосу та громадянської війни на тлі масової істерії та нагнітання обстановки;

  6. Повернення проросійських сил в українську політику;

  7. Збереження “питання Донбасу” як одного з топових питань внутрішньополітичного порядку денного в Україні;

  8. Швидка військова перемога над ЗСУ у найкоротші терміни із подальшим захопленням частини території або без цього;

  9. Добитися відмови України від поглибленої співпраці з НАТО, мораторію на перебування будь-яких військових сил НАТО та прототипів військових баз на території України.

Частина II. Плани дій та стратегічні завдання України.

Перед тим, як розглянути, які в України є конкретні інструменти дій, важливо почати з визначення моделі поведінки, яку ми маємо обрати залежно від стратегічних задач, що стоять перед державою. Таких моделей може бути декілька. В межах цих планів можуть застосовуватися всі або більша частина нижчезазначених інструментів, відрізнятися будуть лише пріоритетність їхнього застосування, тональність та комунікація із суспільством.

Відео дня

Модель №1. Превентивна ескалація. Україна піднімає ставки у відповідь на загострення з метою відрадити Росію від ідеї нового військового вторгнення або масштабної ескалації на лінії розмежування чи з боку Криму, а в кінці повертається до деескалації та відновлення статусу-кво.

Модель №2. Прийняти виклик. Україна піднімає ставки у відповідь на загострення з метою підготовки до спалаху масштабних бойових дій. На тлі глухого кута на переговорах і безперспективності переговорів, українська влада приймає виклик та ідею того, що для зміни модальності конфлікту потрібна чергова проміжна фаза бойових дій.

Модель №3. Поступова деескалація. Україна здійснює обмежені кроки для підготовки військової інфраструктури до потенційного конфлікту, а паралельно приймає низку рішень та ініціатив, спрямованих на деескалацію та розблокування переговорів для уникнення подальшої ескалації та відновлення політичного процесу.

Модель №4. Мир будь-якою ціною. Україна ініціює нові переговори з РФ і приймає частину або всі умови, які призведуть до відновлення політичного процесу та виходу на врегулювання конфлікту, але під потужні та юридичні гарантії Заходу та РФ.

Частина III. Інструменти реалізації плану.

Військові та військово-політичні.

  • Засідання РНБО та підготовка указу про воєнний стан;

    Термінове проведення військових навчань (по можливості з членами НАТО). Особливий упор має робитися на відпрацювання ракетних стрільб та на підвищення боєздатності сил ППО;

  • Терміново прийняти закон про тероборону, при чому тероборона має бути не громадською організацією, як це пропонують зараз в ОПУ, а окремою частиною ЗСУ і підпорядковуватися Генштабу (закон можна прийняти протягом одного тижня). В найкоротший термін провести місячні збори-навчання тероборони;

  • Провести навчання резервістів;

  • Провести переговори про присутність в Чорному морі (портах України) кількох кораблів НАТО;

  • Прискорити виконання оборонного замовлення і забезпечити безперебійне надходження коштів на заводи Укроборонпрома.

Політичні.

  • Потрібно офіційно заявити про зрив перемир’я. Президент має заявити про нову ініціативу перемир’я, яка має передбачати в тому числі і можливості певного люфту щодо постачання води в Крим. Навколо цього потрібно почати великий міжнародний діалог;

  • Закрите засідання парламенту з обговоренням ситуації та можливих дій Ради по введенню воєнного стану;

  • Прийняти зміни до бюджету, які будуть передбачати збільшення фінансування армії (обов’язково підняття зарплат воєнним) та оборонного замовлення;

  • Посилення перевірки людей призивного віку, які переходять лінію розмежування;

  • Консультації з Молдовою з питань контрабанди товарів через Придністров’я, посилення кордону з Придністров’ям;

  • Залучити до діалогу церкву, особливо УПЦ МП, яка змушена буде реагувати в незручній для себе ситуації. Також звернути увагу на спонсорів церкви з тим, щоб вони були змушені тиснути на ієрархів.

Міжнародні.

  • Скликання Радбезу ООН для обговорення нового перемир’я (очевидно, доведеться робити кілька засідань). Паралельно підготувати резолюцію Генасамблеї ООН з засудженням дій РФ;

  • Початок інформаційної розкачки теми про підготовку "нової ініціативи" з врегулювання конфлікту на Донбасі (такий собі "Мінськ-3"). Разом з цією ідеєю, почати активно говорити про перенесення переговорів з Мінська в інше місце. Варіанти: Будапешт, Стамбул або Нур-Султан. Почати переговори про це з учасниками Нормандського формату;

  • Лобіювання в США посилення санкцій проти суверенного боргу РФ та їхнього банківського сектору;

  • Анонсувати кадрові перестановки у ТКГ (керувати нашою групою має дипломат-важковаговик). Визнати, що переговори у ТКГ можуть бути використані лише для вирішення тактичних та гуманітарних питань, а вся політична частина – у Нормандському форматі;

  • Повернутися до ідеї миротворців ООН для заморозки ситуації;

  • Домовитися про збільшення обсягів отримання летальної зброї з Заходу (в короткі терміни ми маємо отримати таку зброю, навіть в невеликих обсягах).

  • На дуже крайній випадок, якщо виникне термінова потреба розрядити обстановку, можна заявити про готовність переговорів з ОРДЛО, але тільки з тактичних питань, як наприклад безпека на КПВВ, передача гуманітарних вантажів, ремонт інфраструктури. При цьому, твердо розуміти, що створення будь-яких постійних формалізованих майданчиків не припустимо;

  • Припинити інформаційну розкачку про "скоро отримаємо ПДЧ": вона більше схожа на істерику і не допомагає в цій ситуації, показуючи, що ми слабкі і сподіваємося лише на зовнішню підтримку.

Інформаційні.

  • Інформаційна кампанія про те, як країна готується до оборони. Головне завдання кампанії – об’єднати країну навколо ідеї збереження держави і проти єдиного ворога: путінської Росії. Наголос має бути саме на словосполученні "путінська Росія", зважаючи на те, що чверть населення досі не визнає РФ агресором;

  • Глобальна робота в соцмережах по виявленню російських фейків і затриманні реальних кураторів ботоферм;

  • Реальне витіснення розкручення проросійських телеграм-каналів з інформпростору (там неможливо працювати виключно силовими методами);

  • Наймасовіше поширення фейків відбувається через Вайбер-канали. З ними наші спецслужби поки не працюють взагалі. Потрібно на аутсорсі найняти кампанії, які відслідковуватимуть ситуацію саме в цій мережі і даватимуть спецслужбам відповідну інформацію;

  • Провести масовану кампанію на жителів ОРДЛО з умовною назвою "робота, а не війна", з пропозицією роботи на неокупованих територіях. Головною метою має стати відтік молодих людей призивного віку з цих територій.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.