Відео дня
"Допомагайте нам із Небесного війська": 10 історій і фото воїнів-героїв, що загинули у жовтні
Жовтень на східному фронті для України ознаменувався не тільки початком відведення українських військ поблизу Золотого-4, але й продовженням війни. Захищаючи Україну, цього місяця на Донбасі смертю хоробрих полягли 10 наших співвітчизників. Наймолодшому із загиблих героїв було всього 22 роки, найстаршому – 41. У когось із них була велика родина, хтось був сиротою. Хтось одружився за лічені тижні до загибелі, а хтось – так і не встиг знайти своє кохання...
OBOZREVATEL пропонує згадати тих, хто віддав життя на війні за Незалежність і вшанувати пам'ять полеглих героїв.
Юрій Тишик, 14 ОМБр, 28 років
Юрій Ярославович Тишик народився у селі Межове Старовижівського району Волинської області у 1991 році.
Перед тим, як вирушити на війну, їздив на заробітки у Польщу. У 2016 році проходив службу у 93-й ОМБр. Влітку 2019-го підписав контракт із 14-ю ОМБр. Служив старшим солдатом 2-го мехбатальйону.
Загинув 3 жовтня у Луганській області на блокпосту від смертельного кульового поранення, завданого ворожим снайпером.
Загалом того дня у зоні проведення ООС було зафіксовано 40 обстрілів з боку російсько-терористичних військ.
"Він був щирим, він був справжнім… Він прагнув миру і для цього виборював перемогу… Він віддав своє життя за те, що у що вірив – за Україну, за свободу і честь українського народу… Юрій загинув… Не стало одного з найкращих синів своєї землі. Йому було лише 28. І назавжди залишиться. Спочивай із миром, брате. І допомагай нам із Небесного війська. Ми не пробачимо… Смерть ворогам!", – написали побратими Юрія на офіційній сторінці 14-ї ОМБр.
"Рідненький мій, ти в моєму серці навіки, залишив мене саму – і більше не скажеш: "привіт, мала"… Мені так тебе бракує, голубе мій", – написала дружина воїна Наталя.
Поховали Юрія Тишика 6 жовтня у рідному селі.
У героя залишилися дружина та маленький син.
Читайте: "Люблю тебе!" Мережу зворушив душевний пост про війну на Донбасі
Олег Ремінний, 1 ОТБр, 33 роки
Олег Володимирович Ремінний народився 10 грудня 1985 року у місті Шпола Черкаської області.
На службу за контрактом вступив 13 травня 2017 року.
Старший солдат, механік-водій взводу розвідки розвідувальної роти 1-ї окремої танкової Сіверської бригади.
Загинув 4 жовтня на одній із передових позицій під Мар'їнкою під час ворожого обстрілу з РПГ та стрілецької зброї.
Загалом того дня зафіксовано 32 обстріли з боку російсько-терористичних військ.
"Олег Ремінний був насправді Герой – не словами, а ділом. Він довів, що є патріотом, який любить свій народ і свою країну, не шкодуючи себе, виконував поставлені бойові завдання. Був справжнім чоловіком, яким можуть пишатися рідні. Особливо – його мати", – зазначив під час поховання Олега командир розвідувальної роти 1-ї окремої танкової Сіверської бригади Олег Обурко.
У героя залишилися мати, брат, дружина та донька.
Читайте: "Ціна свободи": українців вразило сильне фото з Героями війни на Донбасі
Іван Дейкун, 28 ОМБр, 41 рік
Іван Вікторович Дейкун народився 23 липня 1978 року у місті Новоукраїнка Кіровоградської області.
Працював на аграрних підприємствах. З 27 квітня 2018 року служив за контрактом у 179-му ОНТЦ військ зв'язку, потім – у Новоукраїнському райвійськкоматі радіотелефоністом вузла зв'язку та телеформатизації.
У зоні проведення ООС служив більш ніж рік. Виконував завдання у складі 28-ї ОМБр, зокрема у районі Новотроїцького, Богданівки та Маріуполя.
Старший солдат, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 1-го мехбатальйону 28-ї ОМБр.
Загинув 6 жовтня під час кулеметного обстрілу, який ворог вів у бік Красногорівки з напрямку Петрівського району Донецька. Кілька куль калібру 7,62 влучили воїнові у груди і спричинили сильний крововилив у легені. Помер Іван Дейкун у реанімобілі, за кілька хвилин після поранення – від больового шоку та втрати крові.
У загиблого героя залишилися мати, дружина та 16-річний син.
Читайте: У Путіна є дві мрії: названо умову припинення війни на Донбасі
Юрій Волк, 36 ОБМП, 22 роки
Юрій Володимирович Волк народився 10 вересня 1997 року у селі Себине Новоодеського району Миколаївської області у багатодітній родині. У 2014-му закінчив школу.
27 жовтня 2017-го був призваний на строкову службу. Відслуживши, підписав контракт із ЗСУ і вирушив на Донбас у складі 36-ї ОБМП.
У 2018 році отримав серйозне поранення. Але після лікування повернувся на фронт.
10 жовтня загинув поблизу Водяного від смертельного кульового поранення. Ворожий снайпер влучив українському воїну в шию.
Того дня позиції ЗСУ в районі Водяного ворог обстрілював з озброєння БМП, ручних протитанкових гранатометів, снайперської та стрілецької зброї. Всього за добу було зафіксовано 13 обстрілів.
У загиблого героя залишилися батьки та семеро братів та сестер.
Читайте: "Правди і часу": генерал озвучив план завершення війни на Донбасі
В’ячеслав Кубрак, 36 ОБМП, 33 роки
В'ячеслав Анатолійович Кубрак народився 11 квітня 1986 року у селі Миролюбівка Нововоронцовського району Херсонської області.
Брав участь у миротворчій місії у Косово та у складі інженерно-саперного загону 17-ї ОТБр ліквідовував наслідки вибухів на 61-му арсеналі ЗСУ у Лозовій на Харківщині після пожеж, що трапилися там у 2008 році. Тоді ж отримав контузію.
Під час окупації Криму Російською Федерацією служив на півострові у 36-й окремій бригаді берегової охорони у Перевальному. Разом із 140 побратимами з 900 військовослужбовців бригади вийшов на материкову частину України.
З вересня 2014-го виконував бойові завдання на Приазов'ї, зокрема у районі Гранітного, Лебединського. Був командиром інженерно-саперного взводу 36-ї окремої бригади морської піхоти.
У липні цього року В’ячеслав Кубрак одружився.
8 жовтня під час проведення інженерної розвідки у зоні проведення ООС підірвався на невстановленому вибуховому пристрої. Отримав численні мінно-осколкові поранення.
Лікарі Дніпровської обласної лікарні імені Мечникова 3 доби боролися за життя воїна. Але 11 жовтня о 6.45 він помер.
“Мій Славко був янголом на землі – чесний, щирий, добрий, надійний, ми так довго шукали одне одного, сьогодні рівно три місяці як ми одружилися. Подякуйте від мене і родини всім, хто боровся за життя Славка, хто молився, бажав одужання. Не судилося… Нас розлучила ця клята війна”, – передавала слова дружини Кубрака Анастасії дніпровська волонтерка Тетяна Губа.
Поховали героя у рідному селі 13 жовтня.
Читайте: Через війну на Донбасі та затоплення шахт під землю може впасти цілий регіон
Ярослава Никоненко, 101 бригада охорони ГШУ, 36 років
Ярослава Сергіївна Никоненко народилася 25 серпня 1983 року у Миргороді Полтавської області.
До війни працювала економістом в одному зі столичних ресторанів. З початком російської агресії разом із батьком, Сергієм Никоненком, та молодшою сестрою Богданою волонтерила. Продовжувала займатися волонтерством і коли батько вступив до "Айдару" і вирушив на Донбас, а за ним на війну пішла і сестра. Коли Сергій Никоненко загинув узимку 2015-го під Трьохізбенкою, Ярослава приєдналася до Добровольчого Українського Корпусу. Воювала, зокрема, на шахті Бутівка – одній з найгарячіших точок у 2015 році. Але за пів року повернулася до Києва, аби вивчитися на снайпера.
А у 2018-му Ярослава підписала контракт із ЗСУ. Потрапила до Окремого президентського полку. Але, щоб отримати можливість поїхати на передову, перевелася до 101-ї бригади охорони Генерального Штабу.
Загинула 15 жовтня під Мар'їнкою від пострілу ворожого снайпера в голову. Родина дізналася про те, що Ярослава була на Донбасі, лише після її смерті.
У загиблої героїні залишилися мама, сестра та 13-річна донька.
Читайте: На колінах зі сльозами: під Черніговом провели в останню путь героя Донбасу
Юрій Громович, 92 ОМБр, 36 років
Юрій Володимирович Громович народився у Харкові у 1983 році.
Закінчив Українську інженерно-педагогічну академію. Працював токарем у ПАТ "ФЕД".
На війні – з 2014 року. Був мобілізований під час 3 хвилі мобілізації. Брав участь у боях за Трьохізбенку та Щастя.
29 березня 2019 року підписав контракт зі Збройними Силами України. Служив у 92-й окремій механізованій бригаді стрільцем-помічником гранатометника.
15 жовтня неподалік від Авдіївки був смертельно поранений ворожим снайпером. Куля влучила у шию і вийшла через груди.
"Серед білого дня окупанти підступно вбили нашого друга і самовідданого воїна. Вичікуючи, ніби хижаки здобич, кати вистрілили тоді, коли боєць глянув у бійницю. Перший постріл був у залізний щит, другий – у Юрія. Ворожі позиції на цій ділянці фронту недалеко від наших, тож нелюдам знадобилася мить, аби здійснити підступний план. Куля влучила у шию і вийшла через грудну клітку. Побратими оперативно евакуювали бійця. Вже за кілька хвилин він був у санітарній машині, але поранення виявилося важким, несумісним із життям. Юра помер", – згадують побратими Юрія Громовича.
У загиблого героя залишились мама, дружина та 6-річний син.
Читайте: Трагічно загинув снайпер "Донбасу": фото героя
Степан Криль, 36 ОБМП, 27 років
Степан Валерійович Криль народився 14 грудня 1992 року у селі Байдівка Старобільського району Луганської області. Ріс сиротою, виховувався в інтернаті.
У 2012 році закінчив профліцей у місті Щастя. Працював на фермерському підприємстві у рідному селі.
До лав Збройних Сил України вступив у 2015 році. Старший матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти.
Загинув 16 жовтня в районі Водяного Волноваського району Донецької області: близько 21 години у нього влучив ворожий снайпер.
"Хлопець із Луганська, якого ми з вами називали Синочком… Тоді, у 2015-му, ми його одягали і взували всім миром. Розмір ноги та зріст не дозволяв підібрати форму, та і форму хлопцям тоді видавали незрозуміло як… Ірина Шевченко за ним, як за дитям, стежила. Ось тепер вони разом… Прощавай, Степанчику, доброї душі людино", – написала волонтер Наталія Бреус.
У загиблого воїна залишилися тітка, син від першого шлюбу і наречена: незадовго до загибелі Степан зустрів свою кохану і заручився.
Читайте: На Донбасі трагічно загинув боєць Нацгвардії: фото героя
Віталій Носкевич, 28 ОМБр, 35 років
Віталій Михайлович Носкевич народився 10 серпня 1984 року у Коломиї Івано-Франківської області.
Тривалий час працював за кордоном.
У 2017 році підписав контракт із ЗСУ і разом із 28-ю ОМБр потрапив на Донбас.
Загинув 22 жовтня у районі міста Красногорівки від кулі ворожого снайпера.
Цього дня російські найманці 24 рази порушили режим тиші на Донбасі.
Читайте: Куля влучила в шию: названо ім'я другого загиблого на Донбасі героя. Фото
Дмитро Антиков, БШР НГУ, 24 роки
Дмитро Миколайович Антиков народився 1 березня 1995 року у Гостомелі на Київщині. Проживав у Ніжині Чернігівської області.
Навчався у Ніжинському університеті ім. Гоголя на історико-юридичному факультеті, у червні 2019 року отримав диплом бакалавра.
З 2015 року служив у 1-ій Президентській бригаді оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка. У 2016-му перейшов до 4-ї БрОП НГУ, де служив на посаді головного старшини 2-ї гаубичної артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону.
Загинув 23 жовтня під час виконання бойового завдання на передовій поблизу Новолуганського, що на Світлодарській дузі.
"Це сталося безпосередньо на передовій, у зоні виконання завдань. Старшина був коригувальником. Саме відбувалася зміна поста, він ішов на позиції, а в цей час був дуже сильний туман і там така місцевість, там була будівля зруйнована вибухами і обірвало лінію електропередач. Він у густому тумані не помітив цю обірвану лінію і був смертельно уражений струмом. Ми йому відразу надали першу допомогу, намагалися запустити серце, але, на жаль, результату це не дало. Він виконував бойове завдання і дістав не бойову, але смертельну травму", – розповів пресофіцер бригади Андрій Куліш.
У загиблого героя залишилися батьки, сестра і молода дружина: Дмитро одружився у вересні 2019 року.